Те, що ми рухаємося правильним шляхом, те, що наша боротьба на захисті добра, те, що ми на шляху правди, а правда завжди веде до перемоги, — має надихати нас і давати силу.

Важко людині, коли вона втрачає, а особливо, коли втрачає близьких. Звичайно, що важко, коли втрачає певні матеріальні речі. Але ми повинні сподіватися на краще. Тому що все матеріальне у майбутньому зможемо повернути. На жаль, людські життя назад повернути неможливо. Але зневірюватися не маємо права. Навпаки, все це повинно підсилювати нашу віру. Бо наша боротьба на захисті добра. Ми йдемо шляхом правди. А шлях правди завжди приводить до перемоги. Це стосується не тільки загальної перемоги (адже ми віримо, що переможемо агресора). Але це стосується і безпосередньо кожного з нас. Бо кожен з нас веде постійну духовну боротьбу. Якщо ми будемо також досягати успіхів у такій боротьбі, то поступово вийдемо з цього складного стану.

Аналізуючи історію, маємо розуміти, що зараз отримали унікальну можливість раз і назавжди звільнитися із російського ярма. Бо наші попередники століття тому теж боролися, нетривалий час ми мали навіть свою незалежну українську державу, незалежну автокефальну православну церкву. Але через внутрішні чвари втратили це. Далі прийшли голодомори, які забрали мільйони людських життів. Тому і зараз не маємо права опускати рук. Ми і надалі повинні бути духовно сильними і витривалими. Бо ця боротьба повинна завершитися нашою перемогою. Не дай Бог, якщо ми опустимо руки, то тоді це зло, яке прийшло у наш дім, може знищити мільйони людських життів, мільйони українців.

Та ціна, що ми її платимо зараз, є дуже високою, бо людські життя не оцінюються чимось матеріальним і ми не можемо це оцінити. Але платячи цю ціну, ми розуміємо, що запобігаємо більшій біді. Бо якщо, не дай Бог, ворог би нас захопив, жертв було би набагато більше.

Тому я бажаю, щоб Господь допомагав і укріпляв наші фізичні і духовні сили боротися і надалі, робити все від нас залежне, кожен — на своєму місці. Коли ми збираємося разом, то бачимо, що — навіть якщо кожен зробить ниточку, разом ми можемо зіткати ціле полотно. І це має нас надихати — те, що ми рухаємося правильним шляхом. Це є унікальний момент, коли ми можемо раз і назавжди звільнитися від російського іга і будувати разом свою незалежну демократичну європейську Україну. Таку Україну, про яку мріяли попередні покоління декілька століть. Вони мріяли, а ми реально володіємо цим великим даром свободи і незалежності.

Тож на нас лежить зараз велика відповідальність. Ми повинні цей дар свободи і незалежності зберегти, утвердити, примножити і передати наступним поколінням.

Повну версію інтерв’ю з предстоятелем ПЦУ Епіфанієм читайте тут