Шановні земляки! Сьогодні, 25 червня 2022 року, вшановуємо 130-річчя з дня народження видатного сина України, славетного лікаря-ідеолога Арсена Річинського. Не думала, що писатиму ці рядки про дідуся в евакуації, тікаючи та рятуючи молодшого сина від російських бомб та від окупаційного режиму росії.

Саме того режиму, від якого більшість років свого життя потерпав, а згодом і помер у засланні, Арсен Річинський. На початок п’ятого місяця повномасштабного вторгнення я згадую свою евакуацію з міста Харкова 24.02.2022. Коли прокинулися від вибухів поряд з будинком і першим відчуттям було рятувати малолітнього сина. Але збираючи валізу, перше, що поклала в неї, були дідові книжки та книги про нього. Ті, які були в моїй квартирі в м. Харків.

Страху не було, було чітке усвідомлення того, що мушу рятувати дитину та нашу духовну спадщину. Я добре усвідомлювала, що мою домівку можуть захопити, а також розуміла, що вони зроблять з книгами та іконами дідуся.

Важко і неможливо вмістити все життя в одну валізу, але найцінніше я вивезла!

Страшна війна триває і ніхто не знає скільки триватиме. Також ми не знаємо, що з нами буде далі і наскільки безпечним є перебування у відносно безпечних місцях України, де точиться кривава боротьба добра зі злом, правди з неправдою. Але вірю і знаю, що Україна переможе, добро переможе зло, а цій багатосторічній війні буде покладено край.

Озираючись на життєвий шлях дідуся, бачу як щиро він любив рідну землю та українців, як віддано їм служив, незважаючи на всі переслідування та всю несправедливість до нього. Він знав правду. Знав, що Україна могутня держава, що незламність, працелюбність та жага до щасливого, незалежного та багатого буття у нас в генах. Він боровся за нашу незалежність так щиро та несамовито, що його шлях захоплює дух та повертає віру в незламність і перемогу.

Ціною свободи, здоров’я, сім’ї, спокою Арсен Річинський постійно виборював те, що нам належить по праву – незалежність. Скільки років минуло, а зараз наш народ знову виборює право на існування. Найкращі сини і доньки України змушені, зі зброєю в руках, захищати сім’ї, домівки та землю ціною свободи, здоров’я та життя. Інші мають роз’їхатися по світу, а ще інші, що найгірше, мають існувати в окупації. Ми маємо доводити право на європейське майбутнє в той час, як ми споконвіків були, є і будемо центром Європи. І це не лише територіально.

Роз’їхавшись по світу, тікаючи від війни багато хто з українців усвідомив, що ми давно живемо не гірше, а багато в чому і краще як в Європі, куди так мріяли потрапити. Так, нам було і є  над чим працювати, бо нам стільки років втлумачували нашу меншовартість і подавали неправдиву історію в усіх учбових закладах та на всіх рівнях, що ми і забули хто ми, і якими могутніми ми є. Арсен Річинський то знав, так як і багато наших предків – українців. А багато хто з нас навіть не усвідомлював. Але про це знав і сусід – ворог, який не може того зносити і  не дає нам жити і дихати вільно. Тому боремося і поборемо, бо Бог і правда на нашому боці!

У січні 2020 року до батька завітали священики, щоб із перших уст почути та записати про життя дідуся. Саме вони побачили та засвідчили те, що ікона Арсена Річинського замироточила. Це стало ще одним потужним підтвердженням святості Арсена Річинського.

 Щодня прошу Бога та усіх святих допомогти нашим воїнам здолати ворога, закрити небо над Україною та пришвидшити нашу перемогу. Вірю, що повернуся в український мирний Харків та продовжу навчати дітей не онлайн, а за партами. Але ніколи не забуду і не пробачу ворогам загиблих українців, зруйнованих домівок, вкраденого та потрощеного і того, що мої плани уроків на 24.02.2022 року залишилися лише планами, а мої учні повинні були рятуватися від навали та бомбардувань.