ЦЕРКВА НЕ ТОВАР!

Подвійні стандарти: будувати, відновлювати, прикрашати це послух вірян –  продавати, розкрадати, відчужувати це подвиг ієрархів?

Митрополит Макарій (Малетич), Архієпископи Мстислав (Гук) та Тихон (Петранюк) продали об’єкт нерухомості ціною у десятки мільйонів гривень власність Української Автокефальної Православної Церкви. А саме комплекс Червоногородський замок, що в урочищі Червоне села Нирків Заліщицького району Тернопільської області. До майнового комплексу Червоногородський замок входять:

• руїни палацу XVII–XIX століть;
• руїни костьолу 1716 року;
• залишки початку будівництва гідроелектростанції.

Викриваючи незаконну оборудку керівництва УАПЦ правонаступниці ПЦУ,  сподіваємося завадити втраті церковного майна і домогтися того, щоби шахрайську «угоду» про відчуження руїн палацу XVII–XIX століть було визнано недійсною.

Що саме вкрали у Церкви шахраї в рясах?

ЧЕРВОНОГОРОД екскурс в історію

Мальовничі залишки замку і палацу можна оглядати в поселенні, що століттями було відоме під назвою Червоногород, розташованому біля сучасного села Нирків Заліщицького району, що за 105 км від Тернополя. Пам’ятка стоїть у глибокому каньйоні ріки Джурин, а не на високій горі. Крутосхили котловану вкриває червона від оксидів заліза земля. Твердиня слугувала надійним захистом проти ворога, поки не винайшли вогнепальну зброю і не розпочали використовувати її у військовій справі. Без гармат і значної переваги у силах нападники могли лише милуватися замком з висоти каньйону.

Перші дерев’яні укріплення у «Червоному городі» існували, напевно. Ще за часів княжої Русі. Історик Петро Сіреджук стверджує, що у письмових джерелах місто згадали ще у IX ст. як резиденцію руських князів. Згодом воно належало до Галицько-Волинського князівства – у 1240 р. було центром волості, а в 1242 р. його поруйнували монголо-татари. Коли Галицько-Волинська держава занепала, Поділля стало причиною тривалих суперечок між поляками та литовцями. Тому протягом більше сотні років події довкола Червоногорода нагадують детективну історію. Є згадки, що у 1307 р. червоногородський воєвода Гринко (Грицько) став подільським воєводою, а в 1340 р.  польський король Казимир  III Великий здобув місто, однак до своєї корони цих земель не приєднав. Водночас із поляками на Поділля прийшли й литовці. Після перемоги литовсько-руського війська над татарами у битві на Синіх Водах 1363 р. Червоногород і землі від околиць Кам’янця до західної межі Поділля, річки Стрипи, переходять до рук князів Коріатовичів. Радше вони, а не Теодорик Бучацький , як вважав О.Чоловський, відновили дерев’яні укріплення і після 1331 р. звели поряд із ним монастир отців-домініканців. Та згодом новий володар Литви Вітовт забрав Поділля собі. Пізніше, як свідчить літопис, король Ягайло попросив для себе західну частину краю, і Вітовт продав його за 40 тис. тодішніх гривень.

У 1395 р. Ягайло як володар і Польщі, і Литви на 20 тис. гривень віддав Західне Поділля і Червоногород разом з ним краківському воєводі Спитку ІІ з Мельштина (1364-1399). У польських джерелах про це не йдеться, і достовірність подібних «торгів» кількома районами сучасного Тернопілля не підтверджена. Уже через чотири роки після отримання Червоногорода Спитко пропав безвісти у битві проти татар на річці Ворсклі, і Ягайло за 3 тис. кіп грошей відкупив Західне Поділля на користь держави в його вдови. Червоногород та околиці король віддав своєму молодшому братові Свидригайлові. Та й після цього не було спокою: Свидригайло почав плести інтриги проти Ягайла та Вітовта, зазнав поразки і втік у Пруссію. Місто і край знову захопили поляки. У 1411 р. за допомогою в битві поблизу Грюнвальда 1410 р. проти хрестоносців король знову віддав ці місця Вітовту, і той володів краєм до смерті (у 1430 р.). Тоді литовці й русичі на чолі зі Свидригайлом знову висловили претензії на Червоногород та, зрештою, програли війну. Місто з 1434 р. на довгі століття закріпилося за Польщею у складі новоутвореного Подільського воєводства.

Першим у Польщі Червоногород та його околиці в управління як заставу замість позичених королю грошей отримав князь Теодорик Бучацький-Язловецький , каштелян кам’янецького замку. Його стараннями вже у 1448 р. місто отримало магдебурзьке право з ухвали короля Казимира ІV Ягеллончика. У 1538 р. замок та домініканський монастир зруйнували війська молдаван під керівництвом господаря Петра IV Рареша (приблизно 1487-1546), та найбільше мешканцям дошкуляли татари.

У 1615 р. Червоногород, згідно з люстрацією, мав у заставі львівський каштелян (з 1614 р.), староста Микола Данилович (приблизно 1558-1624) представник давньої руської боярської родини Даниловичів, роду матері майбутнього короля Яна ІІІ Собєського. Микола Данилович руками татарських полонених звів на місці старої дерев’яної твердині кам’яну. Зрештою фортецю восени 1648 р. зруйнували селяни довколишніх сіл: Торське, Лисівці, Шипівці, Головчинці та містечка Товсте. Це був початок найважчих часів для міста, і люстрація 1665 р. вже описує його як перетворене у руїни нападами козаків, угрів, татар, польських жовнірів та опришків: стояв мурований замок із чотирма вежами, одна з яких була зруйнована. У 1672 р. турки взяли в облогу замок і, щоб пришвидшити його капітуляцію, змінили течію потоку Джурина, який до того часу підковою обминав твердиню, створюючи цим додатковий захист. Османські вояки підірвали гирло в одному з місць, і вода відійшла від мурів. Замок упав, а як пам’ять про ті часи біля укріплень утворився найвищий в Україні рівнинний 16-метровий Джуринський водоспад. Під час штурму турки і татари так пошкодили дві вежі і три стіни, що їх більше ніхто не відновлював.

Після перебування у складі Османської імперії від Червоногорода залишилось невелике село. Так, у руїнах, замок простояв до початку XIX ст., змінювалися намісники та управителі: Курдвановські, Скарбки, Гадомські, Бєльські, Рачинські. В останній люстрації пам ятки від 1765 р. йдеться про те, що: «Замок на скелі, мурований старосвітською структурою, облитий довкруги річкою Джурином й оточений мурами, в деяких місцях поруйнованими».

У 1778 р. австрійський уряд продав замок у Червоногороді останнім державцям Казимирові (1739-1824) та Терезі (1745-1818) Рачинським за 140 тис. римських золотих. Ці власники відпродали маєток Фабіанові Роману (роки народження і смерті невідомі), а він у 1782 р. – Єжи (Юрієві) Любомирському (1751-1797). Утім, і Любомирський продав у 1785 р. Червоногород князеві Каролеві Понінському ( 1760-1830) за 560 тис. польських злотих. В історії Червоногорода між 1778 р. і початком XIX ст. є багато нез’ясованого. Існують різні версії чергування власників маєтку.

К. Полінському приблизно у 1820 р. переробив стару пам’ятку в розкішний палац. Для цього будівельники розібрали рештки двох веж замку Даниловичів, відремонтували інші дві, а мури перетворили на стіни палацу. Ще більше змінили твердиню після смерті Кароля. Його синові Владиславові ( р.н. невідомий – 1833) не подобалися старі башти замку, і мати, Гелена з Гурських Понінська (1791-1853), наказала розібрати дві башти до фундаменту, а на їх місці збудувати нові, вищі та ширші.

Утім, у 1833 р. князь Владислав помер. Згодом померли й дві молодші доньки Г.Понінської Гортензія та Гелена. Княгиня дуже сумувала за дітьми і в 1835 р. замовила в Римі у відомого скульптора Бертеля Торвальдсена (1770-1844) мармуровий надгробок. Митець працював над шедевром сім років. Перед тим як його встановили у Червоногороді, витвір із зображенням померлих у супроводі Генія Смерті та розпачливої матері протягом року демонстрували усім охочим у Львові, де відтоді часто проживала Г.Понінська. Вона присвятила себе благодійності й у 1846 р. заснувала у Червоногороді монастир Сестер Милосердя, які займалися вихованням сиріт та опікувалися хворими.

Після матері у 1853 р. Червоногород успадкував її молодший син Калікст Понінський ( 1824р.- рік смерті невідомий), який був кавалером Мальтійського ордену, не жив у Червоному городі, а лише приїздив сюди із Львова на літо. Шляхтич наробив галасу серед вищих польських кіл, одружившись із донькою свого лісника Кароліною Соколовською (народився приблизно 1830 р.- рік смерті невідомий). У 1818 р. його князівський титул підтвердили, та дітей у подружжя не було, тому маєток після смерті Калікста у 1903 р. перейшов до онуки його сестри, Кароліни з Понінських Любомирської (1818-1890).

Любомирські володіли пам’яткою до приходу радянської влади, але вже перед Першою світовою війною Червоногородський палац доглядали не особисто вони, а їхні «маршалок». Свої спогади про пам’ятку з тих часів нам залишив доктор Лонгин Горбачевський (1889-1976), який відзначив, що «всі кімнати мали історичну обстановку з тяжких нюрнберзьких меблів, збірку саської порцеляни і кришталів та окрему кімнату із збіркою старовинної польської зброї, з якої пригадую собі добре повну зброю польських гузарів із крилами. В замковому парку стояв пам’ячник, що торкався нападу татар з барельєфами їз сцени нападу». Цікаво, але навіть на початку XX ст. Згаданий «маршалок» носив одяг доби французького короля Людовіка XVI (1754-1793). Він, як занотував Л. Горбачевський, був у «фраку з гальонами і жаботом на грудях, в коротких до колін штанях і білих панчохах та в білій мудрованій перуці на голові».

Під час Першої світової війни російські війська понищили палац, а їх офіцери повивозили звідти цінні меблі. Коли ж війна закінчилася, у маєтку жили вдова Марія Любомирська із Замойських (1841-1922) та її донька, Ядвіга Свяжавська (1876-1930). Наглядачем маєтностей був Павел Санті – поляк італійського походження.

Історико-архітектурне оточення

Окрім руїн збудованого на місці замку палацу і штучного за походженням водоспаду, у Червоногороді збереглися руїни збудованого у 1615 р. біля замку на кошти подружжя Лісецьких мурованого костелу для отців-домінікан. Цей храм зазнав руйнувань восени 1648 р., але його відновили і в 1741 р. освятили на честь Вознесіння Богородиці. У XIX ст. Костел слугував парафіяльним, і до колишньої величі йому, як і всьому поселенню, було вже далеко: станом на 1880 р. у Червоногороді жили 465 осіб.

Крапку на історії села Червоногород поставили у 1945 р. під час польсько-українського конфлікту: повстанці організували відплатну каральну акцію проти місцевих поляків. У 1946 р. поляків взагалі виселили на захід сучасної Польщі. За радянських часів про палац і мавзолей на схилах із червоним грунтом ніхто не дбав, і мури палацу розбирали. Усипальницю теж зруйнували: від неї залишилися лише стіни. Але безцінний надгробок зберігся у Львівській галереї мистецтв.

Із 2003 р. у Червоногороді, а точніше в урочищі Червоне, як тепер називають цю околицю, оселилися ченці Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) – заснували монастир Святих Петра і Павла.

Злочин ієрархів проти власної Церкви  

12 липня 2017 року в ЗМІ від голови Громадської Організації «Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова)» Наталії Шевчук стало відомо про канонічний злочин за участі Предстоятеля УАПЦ Митрополита Макарія (Малетич) та керуючого Тернопільською Єпархією УАПЦ архієпископа Мстислава (Гук).

Змовившись між собою ієрархи зухвало продали частину пам`ятки архітектури місцевого значення «Червоногородський замок», де функціонував Свято-Петро-Павлівський чоловічий монастир УАПЦ. За шахрайською схемою псевдоієрархи віддали святиню у приватну власність ТОВ «Джуринфортеця» – громадянці Кузан Ользі Миколаївні.

26 липня 2017 року голова Громадської Організації «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія (Кудрякова)» Наталія Шевчук оприлюднює додатково інформацію про ще одну частину земельної афери, де Предстоятель УАПЦ Митрополит Макарій (Малетич) та архієпископ Мстислав (Гук), продали залишки початку будівництва гідроелектростанції у приватну власність ТОВ «Джуриненерго» – скупщиком краденого став такий собі Вівчар Роман Володимирович.

8 вересня 2017 року Божого в Тернополі відбулись Єпархіальні збори під головуванням Митрополита Макарія (Малетич) Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви, тимчасово керуючого Тернопільською єпархією УАПЦ – духовенством під тиском прийнято рішення, що Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церква відмовляється від порушення кримінального провадження, позовної заяви до Господарського суду Тернопільської області  подавати не буде і залишає продане майно Церкви у приватній власності з метою уникнення скандалів та втрати авторитету Церкви.

19 вересня 2017 року рішенням Єпархіальних зборів Тернопільської єпархії УАПЦ єпископ Тихон (Тарас Петранюк) призначається керуючим Тернопільською єпархією УАПЦ із збереженням керівництва Одесько-Чорноморською єпархією УАПЦ.

Єпископ Тихон (Петранюк) став гідним послідовником кримінальних традицій попередніх керуючих єпархією і зразковою маріонеткою в руках Предстоятеля УАПЦ Митрополита Макарія  (Малетич).

З біографії Тихона (Тараса Петранюк) відомо, що з21 жовтня2009 він був призначений на посаду єпископа Луганського і СтаробільськогоУПЦ Київського Патріархату. Однак своїми діями розвалив і так одну з найбідніших єпархій УПЦ КП.

Улітку 2010 року ЗМІ розтиражували інформацію про підпал дерев’яного храму на честь Архістратига Божого Михаїла у Луганську. Згідно з повідомленням єпископа Тихона (Петранюк), вночі 18 липня двоє невідомих побили сторожа і підпалили майже завершену будівлю церкви. Збитки склали понад 300 тис. гривень. Проте згодом з’ясувалось, що пожежі не було. Єпископ Тихон (Петранюк) таким чином хотів приховати фінансові розтрати не за призначенням. Коли справа набула розголосу, Тихон (Петранюк), який у березні 2010 року шахрайським шляхом заволодів грошима мешканця міста Луганська у сумі 100 тисяч доларів США, втік з єпархії.

13 грудня 2010 року Священний Синод УПЦ КП звільнив Тихона (Петранюка) від управління Луганською єпархією та заборонив у священнослужінні до повного і правдивого покаяння.

Управління державної служби боротьби з економічною злочинністю УМВС України в Луганській області порушило кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах) та оголосило Тараса Івановича Петранюка (єпископа Тихона) у розшук.

У березні 2018 року в досудовому розслідуванні №12017210010003614 за фактом привласнення грошових коштів релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» на суму 292тис.грн, отриманих від відчуження пам’ятки архітектури місцевого значення «Руїни палацу ХVІІ–ХІХ століть», за ч. 4 ст.191 КК України, поліція була вже готова вийти на фінішну пряму шляхом складання обвинувального акта та передати справу до суду, оголосивши підозру архієпископу Мстиславу (Гуку Р.В.) проте єпископ Тернопільський Преосвященніший Тихон (Петранюк), діючи від імені Тернопільської єпархії УАПЦ як керуючий, письмово не надав згоди на визнання потерпілою релігійної організації «Консисторії (Єпархіального управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви», незважаючи на те, що за відчуження нежитлової будівлі (Руїни палацу ХVІІ–ХІХ століть) комплексу будівель і споруд, розташованих у с.Нирків Заліщицького району Тернопільської області, на розрахунковий рахунок чи в касу консисторії Тернопільської єпархії УАПЦ кошти НЕ надходили.

30 березня 2018 року владика Тихон (Петранюк), виконуючи благословення свого покровителя Митрополита Макарія (Малетич), тодішнього Предстоятеля УАПЦ, з метою домогтися закриття кримінального провадження та відправити усі наявні матеріали кримінального провадження в архів, а не до суду, намагаючись остаточно «погасити пожежу», справу, що впритул підійшла до межі вручення підозри архієпископу Мстиславу (Ростиславу Гуку) та накладення арешту на відчужене майно Церкви, відвідує з «дружнім» візитом начальника Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Богомола Олександра Миколайовича, про що звітує на сторінці Facebook, остаточно впевнившись, що кримінальна справа буде закрита за відсутністю заяви потерпілої сторони, тобто Тернопільської єпархії УАПЦ. За що і отримує відзнаку від Митрополита Макарія (Малетич) – титул архієпископа.

У зв’язку з цим головою ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталією Шевчук до Управління захисту економіки в Тернопільській області подано заяву про вчинення кримінального правопорушення керуючим Тернопільської єпархії архієпископом Тихоном (Тарасом Івановичем Петранюк), що полягає у приховуванні злочину через зловживання власними повноваженнями, як керівника юридичної особи, якій заподіяно матеріальну шкоду. 30.07.2019 зареєстровано кримінальне провадження за №12019210010002209 з правовою кваліфікацією КК України ст. 396 ч. 1 (Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину).

26 лютого 2019 року в зв’язку із змінами в законодавстві, які вже не передбачають закриття кримінального провадження, відкритого за ч. 4 ст. 191 КК України, у разі відмови потерпілого від обвинувачення, головою ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталією Шевчук повторно подано заяву про злочин проти Церкви до Управління захисту економіки в Тернопільській області до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, за якою відкрито кримінальне провадження №12019210010000763 за тією самою кваліфікацією — ч. 4 ст. 191 КК України (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені у великих розмірах).

29 листопада 2019 року Державним Бюро Розслідувань Територіального управління, розташованого у місті Львові у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 60 КПК України розпочато досудове розслідування на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м.Києва від 15 листопада 2019 року та внесено відомості до ЄРДР за заявою голови ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталією Шевчук від 30 серпня 2019 року із попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 364 КК України (Зловживання владою або службовим становищем) щодо незаконного продажу власності Церкви (УАПЦ правонаступниці ПЦУ), Палацу (мур.) (руїни) XVII–XIX ст. — пам`ятки архітектури місцевого значення — Червоногородського замку, що розташований в селі Нирків Заліщицького району Тернопільської області (територія унікального Дністровського заповідника).

21 вересня 2019 Голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталії Шевчук офіційно звертається до Блаженнішого Епіфанія, Предстоятеля Православної Церкви України (можливо переглянути за посиланням).

9 грудня 2019 року зареєстровано Петицію до Президента України Володимира Зеленського про створення національного заповідника у Дністровському каньоні та повернення унікальної пам’ятки архітектури XVII-XIX ст. з приватної власності – автор Наталія Шевчук.

17 грудня 2019 року Голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія Наталії Шевчук в друге офіційно звертається до Блаженнішого Епіфанія, Предстоятеля Православної Церкви України з проханням врятувати духовну святиню – Червоногородський Замок та повернути майно Церкві (можливо переглянути за посиланням).

ВРЯТУЙМО РАЗОМ СВЯТИНЮ УКРАЇНИ!

Джерело Андріївська церква