Як імперські історики змінили назву Русі — і навіщо українцям це змінити назад.

Від Русі до України — шлях, який не потребує московського ярлика

Русь, а не «Київська Русь». Чому українцям варто відмовитись від імперських термінів. Історія — це теж поле битви. Від правильних слів залежить не тільки наука, а й національна гідність.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

У повсякденній мові українців і далі вживається термін «Київська Русь» — навіть тими, хто позиціонує себе як свідомих патріотів. Водночас для історичної правди та ідентичності це — одна з тих помилок, яка має далекосяжні наслідки. Бо кожного разу, коли ми говоримо «Київська Русь», ми мимоволі граємо за правилами імперської російської історіографії, легітимізуючи наративи, покликані стерти або підпорядкувати українське минуле.

Що таке Русь: власна держава українців

Русь — це не вигадка істориків ХІХ століття і не «спільна колиска трьох братніх народів», як про це писали радянські підручники. Це реальна середньовічна держава, центр якої — Київ, а простір — землі сучасної Центральної України. Це — держава українців, які називали себе «руськими» у значенні приналежності до Русі, а не до Московії чи «росіянства».

Уже в IX–X століттях Русь була розвиненою урбаністичною цивілізацією. Саме тут Володимир Великий прийняв християнство, а його син Ярослав Мудрий ініціював слов’янізацію церковної служби. Після монгольського нашестя Русь не зникла — вона трансформувалась: Рюриковичі продовжували правити, руська мова залишалася мовою діловодства, а король Данило з династії Романовичів став символом європейського вибору Русі.

Упродовж століть у європейських текстах згадується саме Русь: Литовська Русь, Руське князівство, Руська мова. Козаки, Петро Могила, Богдан Хмельницький і Іван Виговський – усі вони послуговувалися цим поняттям як частиною власної ідентичності. Українська історична тяглість формувалася саме в контексті Русі — без «Київської», «Давньої» чи будь-якої іншої додаткової назви.

Як з’явилася «Київська Русь»: імперський ярлик

Термін «Київська Русь» виник не за часів її існування, а щонайменше через пів тисячоліття після занепаду. Його вигадали історики ХІХ століття, найімовірніше — в лоні Російської імперії. Імовірним автором концепції є придворний історик Микола Карамзін. Тоді в Москві вирішили: щоб пояснити, чому держава з центром у Москві привласнила собі ім’я Русь, треба вигадати схему спадкоємності. Так з’явилася формула: Київ — Володимир — Москва — Петербург. Мовляв, центр Русі просто «перемістився».

Український історик Сергій Плохій у своїй монументальній праці зазначає: термін «Київська Русь» виник як інструмент для впорядкування імперської історії та приховування відмінностей між українським і московським минулим. Його завданням було легітимізувати московське право на спадщину Русі, об’єднавши все в «загальноросійську» історію.

Московити почали претендувати на спадщину Києва ще у XV столітті. Цар Іван Грозний писав, що Новгород є «отчиною» ще від князя Володимира. Згодом — і Київ. Усе це лягло в основу ідеології імперських загарбань, від яких Україна страждає й досі.

Відродження власного імені

Попри те, що термін «Київська Русь» проник і в українську історіографію, починаючи з другої половини ХІХ століття, вже тоді українські науковці почали боротьбу за повернення правди. Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Руси» обґрунтував, що Русь — це історичний предок саме України, а не Росії. Цю лінію продовжили в ХХ столітті, зокрема Омелян Пріцак, який присвятив Русі одну зі своїх головних наукових праць.

Чому це важливо саме зараз

Російсько-українська війна — не лише війна за територію, а й за історичну пам’ять. Сучасні російські історики вже уникають згадок про Київ як столицю Русі. Замість цього вони просувають поняття «древньоруська держава» — без Києва, без українського контексту. Це чергова спроба стерти наші корені, і вона є прямим продовженням імперської традиції.

Слова мають значення. У час війни вони можуть бути зброєю. Використовуючи термінологію ворога, ми — хай несвідомо — послаблюємо власну позицію. Тому ми маємо не тільки самі говорити «Русь», а не «Київська Русь», але й пояснювати іншим, чому це принципово.

Наша історія починається не з вигаданої «Київської Русі», а з Русі — могутньої держави з центром у Києві, спадкоємицею якої є Україна. Ми маємо повне право на цю історію — і маємо її називати своїми іменами.

ДЖЕРЕЛО