Стаття описує свідчення постраждалих Бучі на конференції United for Justice: Bucha – The Hague рік після російських злочинів. Катерина Середа, Ірина Абрамова та священник Андрій Галавін розповіли свої історії про насильство над цілим містом, події в якому стали синонімом болю. Розкривається страшний результат російської окупації в Бучі, де загинуло багато мирних жителів, зокрема 37 дітей. Автор підкреслює важливість покарання кожного російського злочину проти людяності для світу, щоб убивства мирних людей у світі не стали нормою.

Свідчення постраждалих на конференції United for Justice: Bucha – The Hague

Коли Катерина Середа шукала дорогу з окупованої Бучі, її машину розстріляли росіяни. 153 отвори в автівці та 14 поранень у самої Катерини. Вона дивом вижила.

Чоловіка Ірини Абрамової росіяни розстріляли просто вдома – за те, що принципово розмовляв із ними українською.

На подвір’ї храму, у якому служив священник Андрій Галавін, ховати розстріляних жителів Бучі почали 10 березня. Перших 86 осіб… Так у місті з’явилися перші братні могили – страшний результат російської окупації.

Катерина, Ірина й отець Андрій розповіли сьогодні свої історії на конференції «United for Justice: Bucha – The Hague». Якщо місяць тому на першій зустрічі United for Justice у Львові наводили докази вчинених росіянами зґвалтувань в Україні, то тепер у Бучі свідчили вже про насильство над цілим містом, події в якому стали синонімом болю.

Згадали розстріляних посеред вулиці, як Ірина Фількіна. Фото її руки з червоним манікюром облетіло весь світ. Убитих у машинах, як родина Чекмарьових (хлопчики Матвій і Клим, мама Маргарита загинули, тато Олександр залишився без ніг). Тих, хто загинув без медичної допомоги та харчування, як мама десятирічного Влада й шестирічного Вови. Діти приносили на її могилу у дворі будинку їжу.

Лише в одній Бучі та Бучанському районі постраждало 89 дітей, із них 37 загинули, 52 отримали ушкодження різного ступеня.

Буча – це лише одне з десятків імен українських трагедій. Одна з перших, про яку дізнався світ. Кожен українець за рік і місяць вторгнення носить у собі свою Бучу.

Час не лікує. Російським злочинам у Бучі рік, але болить так само.

Час не лікує. Але лікує справедливість.

Кожен російський злочин проти людяності має бути покараний. Це важливо не тільки для постраждалих і не тільки для України. Це важливо для світу. Щоб вбивства мирних людей у світі не стали нормою. Щоб більше в жодній країні світу діти не мусили ховати батьків на власних ігрових майданчиках, а батьки не оплакували розстріляних в автівках дітей.

Щоб слово «Буча» означало не тільки трагедію, а й невідворотність покарання.