У проповіді Блаженнішого Митрополита Епіфанія розглядається приклад покаяння та навернення митаря Закхея, що став важливим духовним уроком перед Великим постом. Проповідник висвітлює глибину Божого милосердя до грішників та важливість щирого покаяння, яке призводить до конкретних дій виправлення та милосердя.

Проповідь Митрополита Епіфанія в рамках підготовки до Великого посту

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні євангельським читанням про навернення митаря Закхея розпочинається наше приготування до Великого посту. Протягом наступних тижнів через слухання настанов з Писання ми будемо отримувати важливі духовні уроки, які завжди мають бути нам в нагоді, але особливо потрібні в покаянний постовий час. І перший з цих уроків – приклад розкаяння та навернення митаря Закхея.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Про що свідчить нам сповіщене з Євангелія?

Найперше слід звернути увагу на те, як на справжньому прикладі життя начальника митарів Закхея ми бачимо глибину Божого милосердя до грішників. Адже Закхей справді був людиною грішною, і не просто грішною – він грішив явно і безсоромно. Як начальник збирачів податків він використовував отриману від римлян владу для власного збагачення. Він не лише брав податки на користь завойовників, але відбирав більше, ніж ними вимагалося, щоби за рахунок плодів чужої праці вести заможне життя.

За таку поведінку усі загалом митарі часів земного життя Спасителя були зненавиджені народом, і саме їхнє іменування, поряд із блудницями, розбійниками та самарянами, вважалося синонімом нерозкаяних, закоренілих, явних грішників. Вважалося негідним навіть спілкуватися з ними, відвідувати їхній дім, їсти із ними за одним столом.

І ось один з таких митарів, людина закореніла у гріху, виявляє звичайне людське зацікавлення – побачити Того, про Кого усі навколо говорять, як про чудотворця та пророка. Бувши малого зросту, Закхей усвідомлює, що за натовпом він не зможе роздивитися Ісуса. Також він знає, як зневажливо ставляться до нього люди, які не поступляться йому місцем і не пропустять його підійти ближче. Тому він вилазить на високе дерево, повз яке має пройти Спаситель, щоби хоч у такий спосіб віддалік побачити Його.

На більше він не розраховує та й не може, з людських міркувань, чогось більшого очікувати. Але Бог діє незбагненним чином, Він завжди сприяє і допомагає всякому добру, плекає його в людських серцях, додаючи того, чого людині самій через слабкість або дію гріха не вистачає. Тож коли Христос побачив на дереві Закхея, то не лише заговорив із ним, але і сказав, що відвідає його дім.

Спаситель, як всевідаючий Син Божий, знав, хто такий Закхей, знав про його гріхи, про зневагу, яку мають до нього інші люди. Але також Господь бачив і паростки покаяння навіть у такому закам’янілому в гріхах серці. І бачачи добре бажання та намір Закхея, Христос сприяє їм, йдучи назустріч грішнику.

Це так зворушує начальника митарів, що він, прийнявши в своєму домі Спасителя, побачивши від Нього добре до себе ставлення та увагу, на які навіть не сподівався, щиро кається та вирішує діяльно виправити своє життя. Своє покаяння Закхей виявляє у двох цілком конкретних вчинках – у роздачі милостині на користь убогих, на що він обіцяє віддати половину свого майна, а також у відшкодуванні збитків, заподіяних тим, кого він скривдив, при тому ж вчетверо більше, ніж було ним забрано.

Таке діяльне покаяння вказує на його істинність та глибину, і тому Господь сповіщає про спасіння для Закхея та його дому. Бо саме для цього – не для одного лише засудження гріха, але для допомоги людям в очищенні від гріхів та у звільненні їх від влади зла – і прийшов на землю Син Божий.

Про ці події Євангеліє сьогодні нагадує нам не лише заради того, щоби повернути нас до давно минулих подій, але щоби тепер і завжди спонукати нас до добрих діл та правильних висновків.

Перший з них полягає в тому, що ніякий грішник не повинен впадати в остаточний відчай і не має зневірюватися у Божому милосерді. Доки людина живе, вона має можливість для покаяння. І Господь, бачачи її добрий намір, додасть їй сили, коли вона стає на шлях виправлення.

Наступний висновок полягає в тому, що хоча Бог є милосердним до грішників, але самого визнання ними скоєних гріхів – не достатньо, потрібне також і діяльне виправлення. Бо покаяння не полягає лише в тому, що людина визнаватиме себе грішною, усвідомить, чим вона завинила. Справжнє покаяння, яке веде до спасіння, сполучається з дією, спрямованою на виправлення того, що гріх спотворив.

Закхей, як митар, обкрадав людей. Тому, щоби виправити наслідки своїх гріхів, він робить протилежне – стає благодійником. Він не просто відшкодовує завдані збитки, але відшкодовує їх із надлишком, чотирикратно, а понад те половину свого майна віддає убогим.

Отже, коли людина бажає виправити свої гріхи, вона не лише має визнати їх, не лише повинна спонукати себе більше їх не робити, але також повинна діяльно засвідчити своє прагнення набути чесноти. Особливо такі чесноти, які будуть протилежні її попереднім гріховним звичкам і які допомагатимуть людині справді виправитися. І тоді, якими би давніми, явними та важкими б не були гріхи – Господь має силу і владу очистити їх та допомогти людині відновитися.

Однак, підсумовуючи наші роздуми над почутими сьогодні словами Писання, маємо повернутися до початку. А початок всякого покаяння є в тому, щоби грішник вийшов назустріч Богові. Щоби бажав бачити Господа, бажав почути Його. Для покаяння саме людина повинна зробити перший крок – крок до Господа. Бо без допомоги Божої, без милості Господньої, своїми власними силами справді побороти гріх для жодної людини не є можливим.

Тож, розпочинаючи підготовку до постового подвигу, коли ми маємо особливу увагу приділяти нашому покаянню, нагадаймо собі всі ці істини, щоби духовна праця наша у наступні місяці та протягом всього життя була плідною. І щоби покаяння наше прийняв Господь, як щире і діяльне, та про нас теж промовив, як про Закхея: нині прийшло спасіння до тебе. Амінь.

Джерело: pomisna.info