36-річний захисник України Роман Стащук з Лановеччини віддав життя за Батьківщину: «Я відчуваю, що не повернуся живим з війни»

«Завтра виїжджаю, невдовзі побачимося і все буде добре» – одні з останніх слів, які воїн Роман Стащук встиг сказати своїм рідним. 12 січня він планував завершити завдання на Донеччині, а після – їхати у рідну Білозірку. Удома на Романа чекала хвора мама. І він повернувся, але назавжди – «На щиті».

НАШ ТЕЛЕГРАМ

17 грудня 2024 року мамі захисника провели хірургічне втручання на серці. Тоді Роман Стащук мав всі необхідні документи, аби повернутися до цивільного життя, але він знову поїхав на фронт. Крізь сльози Леся Бак каже, він вже був виснажений, говорив відверто, що не повернеться з війни живим, але вони намагалися не думати про погане.

– Я проживаю в Ізраїлі, тож тільки Роман міг бути постійно з мамою. Благала його не їхати на фронт на що він відповідав: «Діти мого колеги пів року не бачили тата. Якщо я зараз не приїду, то йому не дадуть відпустки». Проводжала його на потяг, знову благала не сідати, але він лише сильно мене обійняв і пішов. Я відчула, що все не так, як завжди, – каже сестра Леся.

Турботливий син та брат, люблячий батько, найкращий друг та відданий патріот – саме так відгукуються про загиблого Романа Стащука. 36-річний воїн народився на Житомирщині, але все своє життя провів на Лановеччині. За фахом – професійний зварювальник, у руках якого метал ставав мистецтвом. Роман не лише міг створити ворота та двері, а й ніколи не зачиняв їх перед тими, хто потребував допомоги.

Він любив танці, музику, риболовлю, свою справу та Батьківщину. А по життю дотримувався кредо: «Бути, а не здаватися! Робити, а не просто говорити!» Тому і не всидів вдома від початку повномасштабного вторгнення. За його плечима виконані бойові завдання на Київщині та Донеччині, врятовані життя побратимів, але себе зберегти не зміг. Ворожий дрон скинув вибухівку на авто, в якому перебував Роман з командиром та начальником артилерії. У захисника залишилася мама Галина, сестра Леся, донька Олександра та багацько друзів, побратимів, які пам’ятатимуть його завжди…

Романа Стащука поховали на кладовищі у селі Білозірка. Нині родина збирає підписи, аби присвоїти йому звання Героя України (посмертно). Вони просять всіх небайдужих долучитися.

Висловлюємо найщиріші співчуття сімʼї, рідним, близьким, друзям, побратимам Романа Стащука у зв’язку з цією непоправною втратою. Нехай Господь дасть сили пережити цей біль, а Герою дарує вічний спокій. Низький уклін захиснику України. Вічна пам’ять і слава українському воїну, у скорботі та молитві вшановуємо пам’ять вірного сина України.

Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в наших серцях. Хай Господь дарує Царство Небесне та вічний спокій його душі!

Молитва за всякого померлого

Пом’яни, Господи, Боже наш, у вірі й надії на життя вічне спочилого раба Твого, брата нашого Романа як Милосердний і Людинолюбний, відпускаючи гріхи та згладжуючи неправди, полегши, даруй і прости всі його провини вільні й невільні, визволи його від вічної муки та вогню геєнського і дай йому вічні Твої блага, наготовані для тих, що люблять Тебе. Коли ж і згрішив він, та не відступив від Тебе і безсумнівно в Отця, і Сина, і Святого Духа, Бога, Тебе, в Трійці славимого, вірував і Одиницю в Трійці і Трійцю в Одиниці православно аж до останнього свого подиху визнавав. Будь милостивим до нього і віру в Тебе замість діл прийми і з святими Твоїми, як Щедрий, упокой: нема бо чоловіка, що жив би і не згрішив. Ти один тільки без усякого гріха, і правда Твоя — правда вічна, і Ти один Бог милости і щедрот, і чоловіколюбства, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.