У Велику Середу ми згадуємо історію про жінку-грішницю, яка возлила миро на голову Ісуса, а також про Іуду, який зрадив свого Учителя за 30 срібників. Незважаючи на спроби апологетів Іуди виправдати його дії, Церква наголошує на тому, що зрада Ісуса Христа є непрощенним гріхом, який призводить до загибелі душі. Нам важливо розуміти, як гріховна пристрасть може оволодіти людиною і призвести до подібних страшних наслідків, щоб уникнути їх у майбутньому.

Зрадник Ісуса: аналіз Іудиних дій та їх вплив на релігійну спільноту

Богослужіння Великої середи змальовує в нашій уяві події, які відбувались у місті Віфанії, що знаходилось недалеко від Єрусалима. Там проживав Симон прокажений, до якого цього дня завітав Ісус Христос разом зі своїми учнями. Під час гостин до Симонового дому прийшла одна жінка-грішниця, яка возлила на голову Сина Божого дорогоцінне миро. Ученики, а особливо Іуда, почали ремствувати між собою і говорити: «Для чого таке марнотратство? Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим» (Мф. 26: 8–9). Проте Спаситель заступився за неї, і сказав, що вона звершила благу справу, приготувавши Його тіло до погребіння, тому пам’ять про цей вчинок буде поширено всюди, де буде проповідано Євангеліє (Мф. 26:13).

Після цього нерадивий і лукавий учень, засліплений грошолюбством, зрадив свого Учителя, продавши його за 30-ть срібників. У наш час можна зустріти своєрідних апологетів зрадника, які посилаючись на недостовірне і сумнівне «Євангеліє від Іуди», вважають, що він зробив це з «благою» метою, і нібито на прохання самого Ісуса Христа. Проте таку думку заперечив сам Господь, який сказав: «горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій» (Мф. 26: 24).

Імовірно, що змовляючись з первосвящениками, він не думав, що цей вчинок призведе до таких страшних наслідків. Можливо він сподівався, що Ісуса поб’ють камінням чи оберуть якесь інше покарання. Утім усі подальші події вказують на те, що його мало цікавила подальша доля Христа, головним для нього були саме гроші, які він постійно носив при собі. Вони і нагадували йому про обов’язок перед первосвящениками. Тому євангелист Матфей наголошує, що він шукав нагоди, щоб видати Ісуса Христа (Мф. 26: 16), але хотів зробити це таємно, не при народі, так як цього хотіли фарисеї.

На прикладі Іуди, Церква демонструє наскільки сильно людиною може оволодіти гріховна пристрасть, яка в кінцевому результаті неодмінно призводить до загибелі. Тому важливо долати їх ще під час початкової стадії –зародження у наших думках. Якщо ж таку думку не вдалось побороти, і ми чимось згрішили, то необхідно якнайшвидше принести Господу своє щире покаяння, як це зробила згадана вище грішниця. Тому ці два образи показують нам, як пристрасть заполонила серце апостола, згубивши його, а покаяння спасло блудницю від пекельних мук.