Матеріал розкриває неправдивість російського міфу про походження Вишгородської ікони Божої Матері «Ніжність», яку російська влада викрала української церкви. Історичні джерела свідчать, що ікона не була передана Юрію Долгорукому, але прибула до Києва як придане княжні з роду Мономаховичів у другому десятилітті ХІІ століття. Вірогідним початковим місцем перебування ікони була собор святої Софії Київської.

Розкриття правди про походження Вишгородської ікони Божої Матері «Ніжність» та спростування російського міфу

Це ще одна неправда, ще один міф, який вигадала росія, прикриваючи свій черговий злочин – викрадення і привласнення чужого майна, в цьому випадку – давньої київської святині, Вишгородської ікони Божої Матері «Ніжність».

Вигадана «історія» росії подає, що ця ікона нібито була послана Константинопольським Патріархом в дарунок Юрію Долгорукому, якого вважають засновником москви. Або подається інший варіант: «син Юрія Долгорукого святий Андрій Боголюбський в 1155 році приніс її до м. Владімір і помістив в побудованому ним Успенському соборі». Але при яких умовах «приніс» – замовчують.

Перша версія є неправдивою, бо історичні джерела і літописи свідчать, що на той час Київським престолом володів Мстислав Великий, найстарший син Володимира Мономаха. А Юрій Долгорукий у той час виконував обов’язки удільного князя далекого Ростово-Суздальського регіону. До того ж, навіть життєві історії обох згаданих князів полярно різняться одна від одної, і їхні зв’язки з іншими державами свідчать про те, що Константинопольський Патріарх міг передати ікону саме князю Мстиславу, який керував Київською державою так славно, що удостоївся ймення Великий, і якого незадовго по смерті Церква зарахувала до лику святих.

Історики встановили, що у другому десятилітті ХІІ століття ікона Богоматері «Ніжність» була передана з Константинополя до Києва як придане княжні з роду Мономаховичів, яка виходила заміж за Ісака, молодшого сина імператора Олексія Комніна. Ікона не одразу була перенесена у Вишгород, де містилася заміська резиденція київських князів і була їхня домова церква святих Бориса і Гліба. Найвірогідніше початкове місце перебування візантійської святині – собор святої Софії Київської. Бо якби вона перебувала в Печерському монастирі, про неї напевне було б згадано в Печерському Патерику.

Вважається, що в 1136 році ікону помістили у монастирі в Вишгороді. При іконі сталося багато чудесних зцілень, поклонитися чудотворному образу приїжджало багато паломників. І саме звідти святиня була викрадена через кілька десятків років сином Юрія Долгорукого, володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським.

Михайло Грушевський у своїй «Історії України-Руси» на базі літописів і багатьох документів пояснює мотиви Боголюбського так: «Він виріс на Поволжі, і Русь-Україна з її довгою історією, виробленими формами життя була для нього чужа і несимпатична. Він потайки від батька (Юрія Долгорукого) втік з Вишгорода у 1155 році до Суздаля, забравши з собою палладіум будущої Московської держави — Вишгородську ікону Божої Матері, привезену з Візантії… Андрій змагає до того, аби знищити, понизити Київ, а бути сеньйором руських земель у своїм Володимирі. Він умисно руйнує Київ, і підірвавши тим його престиж, хоче надалі розпоряжати ним зі своїх ростово-суздальських країв, передаючи його підручним, другорядним князям. Се, правдоподібно, в результаті викликало б нові замішання, нові руїни Києва, але смерть заскочила Андрія і не дала розвинути йому свого плану до останку».

Відтоді Вишгородську ікону Божої Матері перейменували на «Владімірську», бо помістили її у місті Володимир-на-Клязьмі. Кілька разів чудотворний образ возили з Володимира в Москву, повертали назад, знову брали в Москву; за радянських часів її тримали у Третьяковській галереї, а тепер вона ніби знаходиться у храмі-музеї святителя Миколая у Толмачах при Третьяковській галереї.

Ось так подарована Константинополем Києву візантійська ікона ХІ століття стала «одной из самых чтимых чудотворных икон Русской православной церкви». Росія переписала історію, жодним словом не згадуючи про те, що святиню цю викрали, а сам святокрад, Андрій Боголюбський, є в російській історії героєм, а в РПЦ проголошений «святим».

Відновлюючи історичну справедливість, на засіданні Священного Синоду помісної Православної Церкви України 21 серпня 2020 року було ухвалене важливе рішення: визначити день святкування на честь Вишгородської ікони Божої Матері в день пам’яті святого благовірного великого князя Київського Мстислава Володимировича – 28 квітня – та вилучити з церковного календаря попередні три святкування (3 червня, 6 липня та 8 вересня), які були встановлені і пов’язані з московською історією (зустріч ікони та визволення москви від Тамерлана в 1395 році, визволення від ординського хана Ахмата в 1480 році та кримського хана Махмет-Гірея в 1521 році).

Пам’ятаймо правдиву історію!