Ця стаття розповідає про історію земного життя Ісуса Христа, яке почалося з вимушеної еміграції. Вона порівнює досвід святої родини, що тікла до Єгипту, зі сучасними вимушеними біженцями, зокрема українцями, які стикаються з загрозою російського диктатора. Стаття акцентує увагу на тому, що обидва тирані схожі між собою у своїй жорстокості та психопатії. Вона закликає до сподівання на час повернення додому та виражає молитву за всіх вимушених біженців, щоб вони змогли пережити цей складний період та знайти безпечну землю.

Випробування, турбота і надія: Ірод та російський диктатор як загроза

Історія земного життя Господа нашого Ісуса Христа почалася з того, що ми в сучасному світі називаємо вимушеною еміграцією. Адже праведний Йосиф Обручник з Пречистою Дівою Марією і Немовлям Ісусом змушені були тікати до чужої країни – аби вижити.

Чи вони не боялися? Очевидно, що боялися – за власне життя і за життя Дитини. Чи вони готувалися до цього? Очевидно, що ні – вони тікали вночі, і, скоріш за все, їхні пожитки теж тоді вмістилися в одну торбу. Чи вони тікали до знайомих? Ні, тікали в абсолютно чужий для них край – з іншою релігією, культурою, мовою, законами, укладом життя. Вони там були приїжджими, але туди їх направив Господь, аби зберегти життя. Вони, як і всі біженці, теж ставили питання: Як довго? Що далі? Коли можна повернутися?.. Вони тоді теж змушені були адаптуватися до іноземних умов життя і чекали можливості на повернення додому.

Якщо є біженці, то є і джерело загрози. У випадку земної родини Ісуса Христа то був цар Ірод та його воїни. У випадку українців – це російський диктатор та його військо. Обидва тирани, хоч і відділяють їх тисячоліття, схожі між собою у своїй жорстокості, підступності, психопатії, соціопатії, хворій гордині, фобіях та слабкостях. Обидва нищать мирне населення, невинних дітей, роблять багатьох людей біженцями і вимушеними переселенцями. Обидва – страшенно бояться, обидва ображені і божевільні – «вільні від Бога», бо їхнє серце полонив диявол. Їм ввижається те, чого немає, вони почуваються приниженими, вони усього бояться, нікому не довіряють, їх серце сповнене люті, підозри й розпачу.

Як колись Ірод, «побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його» (Мф. 2: 16), подібно діє й кремлівський тиран, вважаючи себе приниженим уявним ворогом – «Заходом». Але він має знати, яка доля і «слава» чекала на Ірода, яке прокляття він носитиме довічно.

«Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву…» (Мф. 2: 19). Євангельська історія свідчить, що обов’язково настане час, коли можна буде повернутися. Був час їхати, буде час і повертатися. Вірю: в належний час повернуться і наші вимушені біженці додому.

Сьогодні, у Всесвітній день біженців, підношу свої молитви за всіх, кого новітній ірод та його військо змусили стати біженцями. Нехай Господь додасть вам сил дочекатися омріяного часу безпечного повернення додому!