Вознесіння – так називається сьогоднішній день. Христос сорокового дня після Великодня покинув землю, давши обіцянку не відлучатися духом від учнів Своїх, сказавши їм, що Він буде з ними в усі дні до кінця віку. <i>«І се, Аз з вами єсмь у всі дні до кінця віку…»</i> (Мф. 28, 20).
Вознісся Господь з гори Єлеонської, тобто з Оливної гори. Там Він часто зустрічався з учнями, там розмовляв з ними, там виголосив свою відому проповідь про друге пришестя скінчення світу. З цієї гори Він і покинув землю, підносячись на очах учнів на небо. На місці Вознесіння побудовано храм. У будь-який час сюди приходять християни різних конфесій, щоб помолитися. Тут живуть звичайні люди, і мотузки з білизною протягнуті через двір того самого маленького храму. Саме тут, з цього місця Господь покинув землю, зробивши свій спокутний подвиг. Ось ця простота характерна для Святої землі, де Божественні події межують зі звичайним життям простих людей.
У день Вознесіння Господь розлучився зі своїми учнями надовго – до другого Свого пришестя. Утім, підносячись на небо, Господь залишив Церкві Своїй дорогоцінну духовну спадщину – Своє благословення. Господь, зринаючи, благословляв учнів і не переставав благословляти, поки не сховала Його хмара. Це всествердне і всеосвященне Боже благословення назавжди залишилося в пам’яті учнів. Його понесли по всьому світу святі апостоли і проповідники християнства. Його відчуваємо і ми з вами. Це благословення завжди живе та діяльне, завжди сповнене благодатної сили, завжди несе із собою Божий дар, підносить наші душі і серця до Бога. У цьому благословенні наша радість і джерело сил.