2 січня 2023 року грекомовний ресурс news-politics.gr опублікував інтерв’ю з Головою Представництва УПЦ при європейських міжнародних організаціях архієпископом Баришівським Віктором. Архієпископ Віктор відповів на питання журналістів про виклики, з якими довелося зіткнутися Українській Православній Церкві у минулому році, спроби деяких політиків та працівників медіа її дискредитувати, відносини з владою та назвав основні проблеми, які лишаються актуальними для Церкви у 2023 році. Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ публікує текст даного інтерв’ю українською.

Владико, ми готові зустрічати Новий рік, але Україна все ще перебуває у стані війни з Росією. У якому стані перебувала УПЦ у 2022 році?

Як і увесь народ України, наша Церква цього року зіткнулася з проблемами, пов’язаними з війною. Під час бойових дій, у всіх регіонах, де вони точилися і точаться зараз, постраждали наші храми, духовенство і парафіяни. Наш особливий біль – це та ситуація, у якій протягом останніх місяців перебувала Свято-Успенська Святогірська Лавра, що на сході України. Від бойових дій ця святиня постраждала найбільше. Серед братії монастиря є загиблі від обстрілів, а територія монастиря зазнала суттєвих руйнувань.

Проте, навіть у таких складних умовах війни УПЦ не лише продовжила своє служіння Богові та народу України, але й стала ініціатором багатьох гуманітарних проектів. У підвальних приміщеннях наших храмів облаштовувалися укриття, де люди могли заховатися від обстрілів. Наші священники та миряни допомагали із розміщенням переселенців, збирали гуманітарну допомогу для поранених та постраждалих від війни.

Словом, протягом усього 2022 року Українська Православна Церква, як і раніше, пліч-о-пліч зі своєю паствою переживала усі труднощі воєнного часу, намагаючись, в міру своїх можливостей, з Божою допомогою полегшити страждання українського народу.

З огляду на це, мільйони наших віруючих, які щодня самовіддано трудяться на всіх фронтах задля перемоги та найшвидшого настання миру в Україні, з біллю у серці спостерігають антицерковну кампанію, яка активно розгорнулася у листопаді. Я маю на увазі серію обшуків представниками СБУ у храмах та монастирях УПЦ та медійну кампанію з очорнення нашої Церкви. До неї підключилися найбільші ЗМІ, лідери думок, політики, у соцмережах вона супроводжується закликами до гонінь на вірян та священство і навіть фізичних розправ над ними. А чотири законопроекти, які вже паралельно внесені на розгляд Верховної Ради, мають на меті дискримінувати аж до заборони діяльності на законодавчому рівні Української Православної Церкви.

Українська Православна Церква точно не є ворогом української держави чи народу України. Вона є органічною складовою українського суспільства і переживає усі труднощі і негаразди разом із ним. При цьому, мета існування Церкви залишається незмінною – сприяти спасінню душ віруючих.

За свою історію Церква переживала багато періодів гонінь, зумовлених політичними причинами, які намагалися вриватися в її середовище, проте жодні з них не мали успіху. Останній з таких періодів припав на роки радянської влади. Священників та вірян саджали до в’язниць, репресували, розстрілювали. А Церква вижила та відродилася. Так буде за будь-яких гонінь і нині, і в майбутньому.

Деякі політики та медіа в Україні називають Українську Православну Церкву «московською церквою» або «російською церквою». Чому? Що ви про це думаєте і як реагуєте?

Досить часто злочинці, аби вчинити зло стосовно іншої людини і переступити моральні бар’єри, спершу намагаються принизити жертву, дискредитувати її у своїх очах чи перед поплічниками. Аби мати виправдання для подальшої агресії: чи то грабунок, чи хуліганство, чи рейдерство, чи навіть вбивство. Навіть найжорстокішим злочинцям потрібне внутрішнє виправдання для своїх огидних вчинків. Ви, мабуть, знаєте про таке психологічне явище. Дещо подібне ми спостерігаємо і в Україні щодо УПЦ. Хтось нашу Церкву вже обрав жертвою, вже призначив її винною, не тому, що є на це підстави, але тому, що планує вчинити злочин. І для цього підганяються виправдання. Під час війни з Росією назвати когось «московським» чи «російським» – означає маркувати як ворога.

Водночас правда про УПЦ проста: наша Церква стала незалежною з 1990 року − раніше, ніж деякі її сучасні критики перестали прислужувати компартії. З 1991 року вона офіційно носить свою єдину законну зареєстровану назву – Українська Православна Церква. Свою повну незалежність УПЦ підтвердила на соборі у травні 2022 року. Наш керівний центр знаходиться у Києві, а мільйони наших священників і вірян – це громадяни України, які постійно живуть в Україні чи виїхали за її межі, рятуючись від війни. Тож скажіть самі, чи ми «московська церква»?

Народ (і паства) в Україні пережили багато страждань в останні роки, а зараз переживає ще більше. Українська Православна Церква досі стикалася з багатьма проблемами. Які ваші цілі на 2023 рік? Чи дивитеся Ви у майбутнє з оптимізмом?

Православний християнин завжди дивиться у майбутнє з оптимізмом. Адже знає, що у світі нічого не може відбуватися поза Божественною волею. А оскільки Бог є Всеблагим, ми маємо цілковито довіритись Його волі та проявляти християнське смирення при зіткненні з будь-якими негараздами. Не дивлячись на те, що зараз відбувається з Україною та Українською Православною Церквою, ми кожного дня дякуємо Богові за все.

Що стосується цілей на 2023 рік, вони такі самі як і на будь-який інший календарний рік: проповідувати Слово Боже, служити Божественну Літургію, звершувати Божественні Таїнства, духовно опікувати нашу паству, а також продовжувати благодійну і гуманітарну роботу в інтересах мирного населення та Збройних сил України. Усе вищезазначене ми продовжимо робити незалежно від зовнішніх політичних чи воєнних обставин, бо таким є наше служіння.

А ще, разом з миролюбним віруючим українським народом молитися за омріяний мир і трудитися заради перемоги , якою і буде припинення вбивств, руйнувань і досягнення довгоочікуваного миру на всій території суверенної Української Держави.

Що ж стосується більш приземлених завдань і усіляких проблем політичного і адміністративного характеру, УПЦ буде вирішувати їх по мірі виникнення та, звісно, в міру своїх сил. Хоч ми і не звикли постійно боротися за свої права та свободи з політичними супротивниками, адже це не властиві Церкві заняття, але ми маємо засоби для того, аби відстоювати свої позиції у правовому та суспільному просторі. Проте, найголовніше те, що Українська Православна Церква – це не лише більше ніж 12 тисяч парафій, це ще й мільйони віруючих людей, які завжди були, є і будуть свідомими патріотично налаштованими громадянами України, та незважаючи на усі утиски, дискримінаційні процеси і наклепи, залишаються вірними своїй Церкві.

Віряни нашої Церкви моляться, аби ті представники державної влади, які розгорнули антицерковну кампанію, котру їм хтось чи то порадив, чи то нав’язав, все таки усвідомили всю її хибність. Бо ця жорстока операція на серці власного народу в ім’я сумнівних ідеологем і політичних технологій не тільки суперечить Конституції України та нормам міжнародного права, але йде всупереч безпосереднім національним інтересам держави, породжує глибокий внутрішній конфлікт, сіє зневіру і розчарування в народі, ослабляє Україну під час найстрашніших випробувань.

Розкажіть про відносини УПЦ з владою України. Чи існують можливості для їх покращення?

Наразі ці відносини є вкрай непростими. Я вже згадував про антицерковну кампанію проти УПЦ, за якою стоять окремі представники влади. Слід зауважити, що у владному середовищі є держслужбовці та чиновники, які добре усвідомлюють всі пагубні наслідки втручання державної влади у справи Церкви, проте на даний час вони у меншості. Судячи з останніх подій, ця кампанія має усі ознаки спланованої політтехнологічної акції, яка націлена на публічне знеславлення та подальшу адміністративну заборону Української Православної Церкви.

Ледь не найбільш ганебним проявом цієї антицерковної кампанії став виступ двох “гумористів” студії “Квартал 95”, у якому вони дозволили собі богохульні та блюзнірські висловлювання не лише на адресу нашої Церкви, а й проти Бога та християнської віри як такої. Це відео викликало шквал обурень не тільки серед віруючих людей, але й серед далеких від Церкви. Одна річ – застосовувати брудні політтехнології до політичних опонентів, а зовсім інша – опускатися до публічного блюзнірства і богохульства, намагаючись знеславити Церкву, яка не має до політики жодного стосунку, а піклується виключно про спасіння душ людських.

Отож, ситуація дуже складна і має всі ознаки ескалації. Зокрема вже ширяться ознаки того, що УПЦ можуть змусити припинити богослужіння у головних соборних храмах нашої святині Києво-Печерської Лаври − Успенському і Трапезному, відбудованих, збережених і намолених нашими ченцями, вірянами і благодійниками.

Втім можливості до покращення відносин державної влади і Церкви існують завжди. Для того, щоб це зробити, не потрібно вигадувати велосипед. Достатньо відкрити Конституцію України і прочитати статтю 35, яка говорить про те, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. У ній також йдеться про те, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

Від початку президентської каденції В. Зеленського і до осені 2022 року не було чітко виражених ознак втручання органів центральної влади у справи Церкви. Позиція центральної влади відображала нейтралітет по відношенню до УПЦ та інших конфесій і релігійних організацій України, що не можна сказати про органи місцевого самоврядування, які часто своїми рішеннями провокували конфлікти в українському суспільстві на релігійному ґрунті, що є особливо пагубним під час війни.

Якщо влада прагне до збереження єдності і взаємопорозуміння в українському суспільстві, то в наступному році, на наш погляд, їй слід повернутися до більш виваженої політики у релігійній сфері. Зрештою, Українська Православна Церква – це найбільша релігійна конфесія в Україні, хоча регулярно з’являються замовні соціології, які безуспішно намагаються це спростувати. Результати цих досліджень втрачають до себе всяку довіру, зважаючи на те, що храми нашої Церкви і досі переповнені вірянами. Наші парафіяни є серед різних суспільних прошарків, в тому числі і наділених владою, тому сподіваємося, що голоси цих людей все таки будуть почуті.

Назвіть, будь ласка, три основні проблеми, з якими зіткнулася Українська Православна Церква у 2022 році і які залишаться актуальними у 2023 р.

Перша проблема – це війна. Українська Православна Церква разом з усім народом України стикається з нею щодня. Вище я вже згадував про руйнування Святогірської Лаври, загибель наших священнослужителів. Загалом 132 храми УПЦ зазнали руйнувань та ушкоджень через війну, а це близько 70% від усіх пошкоджених культових споруд в Україні з почату вторгнення. Все це триває, ми продовжуємо нести втрати. На жаль, виходячи з поточної ситуації, у 2023 році війна, ймовірно, продовжиться. А відтак, продовжаться і усі проблеми соціально-гуманітарного характеру, породжені нею. Наша Церква щоденно молиться за встановлення миру в Україні. Сподіваємося, це станеться якнайшвидше.

Друга проблема – це розпочата кампанія медійного, адміністративного та силового тиску на УПЦ, швидкісний хід якої все більше дає підстав розглядати найгірші для Церкви сценарії. Життя покаже, чи відмовляться представники влади від цих необдуманих намірів, які можуть принести непоправимі наслідки для українського суспільства. Деякі можновладці з гарячими головами впевнені, що адміністративною рукою можна розпорошити вірян УПЦ та силоміць направити їх куди завгодно, в будь-яку іншу конфесію, що також зветься православною. А от помірковані політики та чиновники, які хоча б поверхнево ознайомлені з історією Церкви, розуміють, що віруючих людей не злякати навіть катакомбами. Тільки от як на це подивиться у ХХІ столітті цивілізований світ у центрі Європи, для якого поняття релігійної свободи є надто чутливим?

Зі свого боку, Церква завжди готова до будь-яких сценаріїв. Якщо доведеться переживати справжні гоніння, то для нашої Церкви це буде не вперше. Немає сумнівів, що православний віруючий народ України, який зараз і так страждає від жахіть війни, подолає і пройде всі випробування на чистоту віри та не зійде з Христового шляху.

Третя проблема – це розповсюдження гріховних тенденцій та явищ у сучасному світі, яке подекуди стає основою політики окремих держав та складовою масової культури. Я маю на увазі розповсюдження так званих нетрадиційних цінностей, на кшталт заміни природного поняття “стать” штучним поняттям “гендер”, яке зокрема прописане у Стамбульській конвенції. Складовою цієї ж проблеми є насаджуваний масовою культурою “культ споживацтва”, що виставляє матеріальні блага та задоволення фізичних потреб людини у якості основних цінностей. За своєю суттю, вказані явища є глибоко антихристиянськими. У довготривалій перспективі, вони несуть для усіх віруючих християн світу навіть більшу загрозу, аніж війна, або окремі проблеми церковного життя. Поширення цих згубних явищ відводить від Бога цілі народи, спрямовуючи шляхи їхніх душ до духовної та моральної деградації. Церква покликана розвінчувати гріховну сутність вказаних явищ, намагаючись вберегти якомога більше людей від духовної загибелі.

І якщо у тих чи інших країнах державна влада та політичні групи оголосять за це війну Церкві, що ж, тоді глибоко віруючі християни у всьому світі долучаться до благодатного подвигу заради істини і Христа.

Але православні християни завжди з оптимізмом дивляться у майбутнє, яке очікує нас не на землі, а на небі. І цьому світлому майбутньому не буде кінця. Благословенного миру і всякого добра усім нам!