Митрополит Епіфаній розглядає природу віри в контексті людського існування, розкриваючи, що віра є вродженою потребою кожної людини. Він підкреслює, що правильно спрямована віра допомагає виходити зі складних ситуацій та досягати неможливого.

Митрополит Епіфаній розглядає віру як необхідну складову людського життя та ключ до досягнення неможливого

Коли людина говорить, що вона ні в що не вірить – то неправда. Невіруючих людей не існує, бо потреба вірити є вродженою, необхідною. Питання лише в тому, у що саме вірить людина: в саму себе чи в когось іншого (або в щось), в існування якихось «вищих сил» чи в інопланетян, чи «духів природи», зрештою, в сатану чи в Бога.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Казати, що Бога «не існує», просто не розумно, бо це подібно до того, якби незрячий заперечив існування світла через те, що він його не бачить. Але ж сонячне світло і світ навколо нас існує незалежно від того, бачимо ми їх чи ні. Відтак той, хто відкидає віру в Бога, подібний до людини, яка тримає очі закритими і вимагає: «Доведи мені, що є сонце, є небо, є земля і все інше – тоді я відкрию очі, а доки не доведеш – триматиму їх і далі заплющеними». Дивно, чи не так? Відкрийте очі – і матимете шанс побачити. Віра – це наші відкриті очі…

Чи будь-яка віра є корисною? Ні. Навіть більше, неправдива, сліпа, фанатична віра є вкрай шкідливою, небезпечною. До речі, з грецької Θάνατος означає «смерть», а фанат – це духовно змертвіла людина. Тож не всяка віра буде нам корисною, не всяка веде до спасіння. Лжевчителі, єретики, безбожники теж мали віру, зокрема в істинність своїх суєтних мудрувань – але віра їхня вела не до Істини, а лише віддаляла від неї.

Досить поширеним є помилкове протиставлення віри і знання, розуму. Насправді віра є не протилежністю знання, а особлива його форма. Знання, отримане через доказ почуттів, через зір, дотик, слух чи смак називають досвідним знанням. А коли безпосередньо наші тілесні сили не задіяні, коли ми особисто чогось не бачили, не чули, однак вважаємо ці речі справді існуючими, істинними – то це є віра. Вона залежить не від зовнішнього, не від нинішньої реальності і оточуючого світу, а від нашої волі, бажання, особистого рішення.

Насправді істинна віра не однобока, а багатогранна річ, бо задіює і розум, і дух, і почуття, і волю людини. Вона не тільки визнає Бога розумом, не тільки довіряє Йому серцем і лине душею, а й вимагає узгоджувати людську волю з волею Божою. Тільки така віра може виражати любов, приносити добрі плоди, перемагати зло добром, творити чудеса.

Святі отці порівнювали справжню віру з іскрою, запаленою від Духа Святого в людському серці, яка розпалюється теплотою любові. Віра – як світильник в серці. Коли він горить, то освітлює важливі речі, допомагає бачити добре і зле, корисне і небезпечне. Коли ж світильник не горить – у серці темно, там морок незнання і страху, там помилки і пороки хибно зводяться у гідність чеснот.

Про силу віри, про її благі плоди багато разів сказано у Священному Писанні. Ті, хто вірив в Господа, отримували порятунок, зцілення, ставали свідками справжніх чудес, бо що неможливо для людей – можливе для Бога (Лк. 18: 27). Справжня, щира, глибока віра неможливе робить можливим. А невірство перешкоджає людині отримати дари від Бога. «Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас» (Мф. 17: 19-20).

Вірте, і нехай для вас з Богом в серці не буде нічого неможливого!

Джерело: Митрополит Епіфаній