У сьогоднішній день з подякою у серці молімося до Небесної Матері перед Її Образом:

«Богородице Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь з Тобою.

Благословенна Ти в жонах, і благословен плід утроби Твоєї, бо Ти породила Спаса душ наших».

Після того, як вчора ми разом із ангелами, волхва­ми й пастухами поклонилися Богові, Який задля нашого спасіння воплотився і прийшов у цей світ Немовлям, належить вшанувати і Його Матір, Пречисту Діву Марію. Зображаючи її у різдвяному вертепі поруч із Дитям, Церква вшановує Її водночас як знаряддя, обране Богом і підготоване всіма поко­ліннями для звершення великої таїни Його Воплочення, і як нову Єву, першу і найвидатнішу Представницю оновленого людського роду.

Як людський розум може збагнути нечуване таїн­ство, яким Бог благоволив опинитися поміж людей? Єдинородний Син Божий, вічно народжуваний От­цем без розлучення чи Відділення від Його єства, за­чався у лоні Діви, не від хотіння чоловічого (Ін. 1:13), дією Святого Духа, і добровільно підкорився законам народження та зростання, надаючи їм нового смис­лу. Не змінюючи Своєї Божественної природи, не припиняючи перебувати у лоні Отця, Ісус прийняв людську природу і зробився сином Діви, зіткавши в Її пречистій утробі багряницю Свого тіла.

Отож два народження: одне – божественне і віч­не, друге – людське і підкорене часові. Але один Син, Слово Боже, Яке стало людиною. Від Діви народжу­ється єдина Особа, Боголюдина: без матері за Боже­ственним єством, і без батька за єством людським.

Христос так тісно з’єднав ці два начала, доти розділені нездоланною прірвою, що в Ньому властивості Боже­ственної та людської природ, аж ніяк не змішуючись, невимовним чином вступають у взаємодію (перихорезис). Подібно до того, як залізо, занурене у вогонь, набуває його жару і світла, водночас надаючи полум`ю своєї міцності, так і Божество добровільно приймає неміч плоті – і людство одягається у Божу славу.

Тож цілком справедливо вшановувати Пречисту Діву як істинну Богородицю . «Це ім`я підсумовує усю тайну Ікономії, – пише преп. Іоан Дамаскін, – бо якщо Мати – Богородиця, то Народжений від Неї – неодмінно Бог, але неодмінно й людина».  Немовля, Яке лежить у яслах, – не проста людина, поклика­на коли-небудь отримати божественну благодать у винагороду за свої чесноти, подібно до святих чи пророків. Воно — не просто Божий обранець чи богоносець. Ні. Воно воістину Слово Боже, Друга Іпо­стась Святої Трійці, Яка прийняла людську природу, щоб її обновити, відтворити та відновити у Собі об­раз Божий, пошкоджений та викривлений гріхами людства.

Рай духовний другого Адама, Храм Божества, Міст від землі на Небо, Ліствиця, якою Бог зійшов на землю і людина підвелася на Небо, Божа Матір стала чеснішою від Херувимів, Серафимів і всіх небесних сил. Вона стала «ширшою небес», бо носила в ут­робі Христа. Завдяки Пресвятій Богородиці, людина піднеслася вище від ангелів, і слава Божа осяяла люд­ську плоть.

Перед такою таїною людський ум, немов сп’яні­лий, з вірою та благоговінням схиляється у мовчанні, бо ж «якщо Бог забажає, перемагає Він єства чин».  Разом із Іосифом Безмовним, просвітленим див­ним світлом, що сяє у мороку печери, він споглядає Пречисту, Яка, умиротворена і світла, сидить поруч із Немовлям, Якого Вона сповила та поклала в ясла. На Її обличчі нема й сліду болю, якого зазнають усі жінки під час пологів: бо Невинній душею й тілом, Яка зачинала не в насолоді, не належало народжува­ти у стражданні. Діва у зачатті, Діва у народженні й Діва після народження Спасителя, Вона сповістила жінкам радість та звільнення від прокляття, накладе­ного на праматір Єву в день переступу (Бут. 3:16).

Отож, сьогодні людському роду відкрито новий спосіб буття: як Бог обрав дівоцтво, аби народитися тілесно у цей світ, так через дівоцтво Він воліє духов­но оселятися і зростати в душі кожного християнина, який усім своїм життям наслідує Божу Матір.

ПАМ’ЯТЬ ВТЕЧІ В ЄГИПЕТ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Після відходу волхвів ангел знову з’явився пра­ведному Іосифу і відкрив йому, що цар Ірод уже від­рядив солдатів у їхню землю, аби розшукати Дитя й умертвити Його. Божий вісник звелів Іосифові: Уста­вай, візьми Дитятко та Матір Його, і втікай до Єгип­ту (Мф. 2:ІЗ)5. Довго не роздумуючи, Іосиф зібрав їхні вбогі пожитки, посадив Діву Марію з Немовлям на віслюка, і Святе Сімейство вирушило вночі у довгу та виснажливу путь до Єгипту, де здавна знаходили притулок гнані юдеї.   

Звісно, як Богові Спасителю не були страшні ані Іродові солдати, ані жодна інша сила світу цього. Але взявши на Себе у Воплоченні наше людське єство в усій його немічності та слабкості, Він хотів до пори приховати від очей людських свою можновладну силу й утримувався від звершення чудес аж до початку Свого земного служіння – до дня Його Хрещення від Іоана. Ось образ смирення і самозречення: Той Хто створив небо і землю, Кому служать усі небес­ні воїнства, нині втікає від небезпеки, що загрожує Йому, захищений від усіх злигоднів шляху лише обій­мами Пресвятої Матері. Тим самим Господь показав, що Він став людиною істинно, а не уявно, як тверди­тимуть згодом декотрі єретики. Від самого початку Свого земного життя Христос не лише страждав від голоду, спраги, холоду, спеки, втоми та інших слабкостей нашого смертного єства, а й потерпав від ви­гнання й переслідування, аби дати Своїм майбутнім учням зразок, навчаючи їх з радістю зустрічати нега­разди, що трапляються на їхньому шляху.

Господь не випадково обирає для втечі Єгипет, символ пристрастей та гріха, землю фараона, що у старозавітній традиції означає диявола, батьківщину усілякого марновірства та ідолопоклонства. Цим самим Він сповнює пророцтво, яке проголошувало:

Із Єгипту покликав Я Сина Свого (Ос. 11:1), таємно вказуючи, що Він прийшов у цей світ, аби покласти край ідоловірству і привести людей до пізнання Істини.

 Згідно з переданням, на шляху Немовляти до Єгипту нерозумна природа впізнавала Того, Кого не змогли розгледіти люди, засліплені пристрастями, і вклонялася Богові під покровом людського образу. Оповідають, що Святе Сімейство супроводжували леви, які стали лагідними, немов ягнята, й пустували довкола них, граючись із віслюками та іншою худобою, що її вели із собою Іосиф та Діва Марія, виконуючи пророцтво: Вовк і ягня будуть пастися вкупі, і лев наче ягня, буде їсти солому (Іс. 65:25). Одного дня Богонемовля звелів пальмі нахилитися, аби Матір Божа могла зібрати її плоди. Коли ж, за словом Криє­те дерево розпрямилося знову, з-під йою коріння враз заструменіло джерело свіжої і прозорої води, аби втамувати їхню спрагу. Усе довкола них поверта­лося до стану земного Раю, наче у новому створінні.

Прибувши до Гермополя, у місто, зване Сатина, Ісус та Його батьки, за переказом, увійшли до ве­личезного язичницького храму, де було 365 ідолів: по одному на кожен день року. Коли туди увійшла Діва, тримаючи на Своїх руках Бога – Путь, Істину і Життя, – усі ідоли впали на землю й розбилися. Так здійснилося пророцтво Ісаї: Ось на хмарі легенькій несеться Господь і прибуде в Єгипет, і затремтять пе­ред лицем Його ідоли Єгипту, і серце Єгипту розтане посеред нього (Іс. 19:1).

Вони прожили в Єгипті певний час, до смерті Ірода, і коли небезпека минула, ангел Божий зно­ву з’явився Іосифу, наказавши йому повертатися до Палестини (Мф. 2:19). Святе Сімейство обминуло Віфлеєм, який був на небезпечно близькій відстані від Ієрусалима, де тепер керував жорстокий та під­ступний син Ірода Архелай. За велінням ангела, вони повернули до Галілеї, де оселилися у скромному мі­стечку Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянином буде званий (Мф. 2:23).

ЧИТАТИ ДАЛІ