Жест єпископа Аніщенка став ударом по репутації Вселенського Патріархату в Україні та підняв тему можливих російських впливів у церковній сфері. Скандал довкола екзарха став випробуванням для довіри до Констатинополя та підняв питання про гібридні ризики у час війни.

Поява екзарха поруч із фігурантом фінансових схем Деркача не виглядає випадковою та потребує церковної й суспільної відповіді

Поява екзарха Вселенського Патріархату єпископа Михаїла Аніщенка у ролі поручителя в резонансній справі колишнього віцепрем’єра Олексія Чернишова стала для церковного та суспільного середовища подією, яка не може бути пояснена лише «пастирською підтримкою». Цей жест став рубіконом, за яким почалися запитання — гострі, незручні і цілком логічні.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Адже Чернишов — не просто чиновник, який потрапив у корупційний скандал. Він — особа, яка, за даними слідства, була пов’язана з фінансовими схемами в квартирі Андрія Деркача, агента ФСБ, «церковного куратора» УПЦ МП і людини, котра десятиліттями будувала російський вплив на українську церковну інфраструктуру.

У цій історії немає випадкових людей. І поява екзарха серед трьох поручителів за Чернишова — не виняток.

Деркач: архітектор церковного впливу Росії

Ім’я Андрія Деркача в церковній площині давно не потребує додаткових пояснень. Для українських спецслужб, журналістів-розслідувачів і частини церковного середовища він — ключова ланка російського проєкту впливу на УПЦ МП.

Його досьє включає: підозру у державній зраді; прямі зв’язки з ФСБ; багаторічний вплив на церковні ієрархії МП; викладання у Лаврській академії як «доцента з державно-церковних відносин»; роль тіньового координатора політичних і фінансових рішень в УПЦ МП; «нагороду» від Кремля — місце в російському «сенаті».

І саме в квартирі цього суб’єкта, за даними розслідування, Чернишов приймав 1,2 млн доларів та 100 тис. євро готівкою. І саме в цій справі поруч із підозрюваним раптом опинився… екзарх Вселенського Патріархату.

Це співпадіння виходить за межі здорового глузду — і про це публічно заявив капелан ПЦУ Сергій Дмитрієв.

Пряма мова капелана: коли мовчати неможливо

На своїй сторінці у Facebook о. Сергій Дмитрієв написав: «Коли в справі фігурує куратор РПЦвУ Деркач, і «раптом» поруч виринає його «християнський захисник» єпископ Міхаіл Аніщенко, то я майже не сумніваюсь: справа смердить лаптями».

Окремо священик підкреслює, що: єпископ Аніщенко не узгоджував своїх заяв із Вселенським Патріархом; довгий час жив і працював у московській орбіті; його «милосердя» виглядає не як духовний жест, а як виконання певних зобов’язань; у нинішній конфігурації дій екзарха проглядається російська спецопераційна логіка.

Отець Сергій ще додає: «Святий Миколай ніколи не захищав крадіїв і мародерів, які наживаються на війні. А «екзарх», виправдовуючись гаслами милосердя, готовий був би і Януковича взяти на поруки».

Це — не просто емоція. Це — діагноз дій, небезпечних у воюючій країні.

Чи був екзарх пов’язаний із інтересами РПЦ?

Головне запитання, яке сьогодні прозвучало в церковному і громадському просторі: якщо Чернишов мав інтереси, пов’язані з куратором РПЦвУ Деркачем, то чи не просував екзарх інтереси Російської Церкви — свідомо чи несвідомо?

У цій історії збігаються три складові: людина ФСБ у церковній вертикалі (Деркач); корупціонер, підозрюваний у фінансових оборудках з ним (Чернишов); представник Вселенського Патріархату (Аніщенко), який стає на їхній бік.

Питання, які постають перед суспільством і церковною владою — не тільки моральні. Вони — системні, стратегічні й стосуються безпеки.

Ризики для Вселенського Патріархату та української церковної реальності

Ставропігія Вселенського Патріархату в Україні довгі роки залишалася символом свободи Українського Православ’я від впливу Москви. Тому нинішній скандал — це не приватна історія одного єпископа.

Це: удар по довірі до інституції; удар по репутації Вселенського Патріархату; удар по церковній дипломатії, яка стоїть на стороні української свободи; і виклик для самої Церкви — відповісти прозоро, чітко, відповідально.

Дія, яка потребує відповіді

Епіцентр цієї історії лежить не в судовій площині, а в площині церковної відповідальності та моральної чистоти. Україна воює. Тисячі священиків ПЦУ щодня служать війську, народу, пораненим, родинам загиблих. На цьому тлі порука за корупціонера з російськими зв’язками — це не просто «необережний жест». Це — сигнал, який не можна залишити без відповіді.

Питання, які постають сьогодні:

Чи може представник Вселенського Патріархату діяти в полі, де присутній російський вплив?

Чи не використовували екзарха як «церковний інструмент» для прикриття корупційних схем?

І чи не стала ця історія ще одним прикладом гібридної гри Москви, спрямованої на дискредитацію українського православ’я?

Відповіді на ці питання — не справа емоцій. Це — вимога часу, безпеки і духовної відповідальності.

Вячеслав КОВТУН, спеціально для Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія