Олександр Саган, визнаний експерт у галузі релігії та філософії, розглядає складні процеси навколо Православної Церкви в Україні. Стаття розкриває його погляд на роль російської ФСБ, Московської патріархії та внутрішніх гравців у грі, що може підірвати канонічний порядок у Вселенському православ’ї.

Олександр Саган про Гереушників: Релігійна Політика РФ в Україні

Олександр Назарович Саган – ім’я, що стоїть на стику релігії, філософії та публіцистики, а його перу присвячено роздуми щодо складних перепетій довкола Православної Церкви в Україні. Високий рівень експертизи та членство в редколегії “Українського релігієзнавства” роблять його авторитетом у своїй галузі беззаперечним.

Розхитування ситуації: Саган аналізує процеси, вказуючи на роль російської ФСБ та Московської патріархії. Зокрема, він фокусується на переході громад УПЦ МП в Румунську Православну Церкву, розглядаючи їх як інструмент московських “грушників”.

Гравці та Сценарій: У ролі замовників – ФСБ та Московська патріархія; в ролі виконавців – Митрополія Московського патріархату в Україні, що невипадково “відпускає” свої благочиння. Олександр Саган розкриває радикальних провокаторів в Румунській ПЦ, що марять ідеологією “Великої Румунії”.

Стратегія та Методика: На мікрорівні гри – посварити Румунську ПЦ із автокефальною Православною Церквою України; на макрорівні – зламати канонічний порядок у Вселенському православ’ї. Методика включає спробу спровокувати вторгнення однієї Помісної ПЦ на канонічну територію іншої, порушуючи Томоси обох Церков.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Стратегічний Час: За аналізом дати листа, виданого минулого року, відзначається, що сценарій розглядався, очікуючи на події в Молдові. Зміни в Молдові дали сигнал до дії РПЦ в Україні

Російсько-українська Війна: В контексті конфлікту виділяється певний паритет та активізація агентури московитів в Європі з метою підірвати авторитет України.

Рекомендації та Прогнози: Олександр Саган закликає до публічності, звернень до політиків та до Вселенського патріарха Варфоломія, визначаючи це як стратегічний крок для збереження канонічного порядку у Вселенському православ’ї. Питання “румунське” може стати лише початком, і важливо діяти на цьому етапі.

Олександр Саган пропонує підняти питання про бездіяльність та пасивність Управління зовнішніх церковних зв’язків автокефальної УПЦ (ПЦУ) та вимагає конкретних дій для упередження подібних проблем у майбутньому.

З ФБ-сторінки Олександра Сагана до вашої уваги:

“Цікаву гру затіяли московитські грушники. Почався рух із переходу громад УПЦ МП в Румунську ПЦ.

  • У ролі замовників, очевидно що, – ФСБ та Московська патріархія.
  • У ролі виконавців – дуже навіть очевидно – найнезалежніша та найсамостійніша у світі митрополія Московського патріархату в Україні, яка раптом почала “добровільно” “відпускати” від себе в іншу Церкву цілі благочиння (і це без рішення Синоду, який насмерть б’ється за кожну сільську парафію) та радикальні провокатори в Румунській ПЦ, які застрягли у своєму розвитку у часах панування ідеології «Великої Румунії».
  • Мікрорівень гри – посварити Румунську ПЦ із Православною Церквою України.
  • Макрорівень – зламати усталений канонічний порядок у Вселенському православ’ї.
  • Методика – спровокувати вторгнення однієї Помісної ПЦ на канонічну територію іншої Церкви, всупереч положенням Томосів обох Церков. Звичайно ж, що «канонічні» причини для цього вторгнення одразу знайдуться – територіальні претензії, мрії про «історичну спадщину» тощо.
  • Чому саме зараз?
    Як видно із дати листа – він виданий ще минулого року. Проте чекали, як «піде» у Молдові. Там справи нарешті зрушилися – а Москва мовчить. Тому вирішили не зупинятися і, поки «мовчить», дали відмашку в РПЦвУ діяти й тут.
    На російсько-українській війні встановився певний паритет. Агентура московитів у Європі активізувалася у своїх зусиллях підірвати авторитет України. Громадська думка захиталася. Релігійний скандал дуже в тему.
    Кірілл вже не вірить у завоювання України і перспективи тут РПЦвУ. Тому вирішив поторгуватися із румунами громадами та територією, яку донедавна вважав своєю «канонічною територією» і намертво стояв за її нерушимість.
  • Чи можна було упередити чи протидіяти? Так. І тут багато питань до діяльності Управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ. Точніше – його бездіяльності у цьому напрямі. За винятком створення ялового «румунського вікаріату», який так і не відбувся, важко навіть пригадати, що Управлінням робилося на упередження цієї проблеми (принаймні офіційний сайт ПЦУ про це не дає інформації).
  • Що робити? Хоч щось. Передусім – публічність. Заяви, звернення, робота із політиками, звернення до Вселенського патріарха із вимогою реагувати відповідно до свого статусу.
    Бо таке враження, що нічого поганого не відбувається…
    Але «румунське питання» може стати лише початком…”

Джерело – Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія