Український хлопчик загинув у своєму домі. За що? Бо він був українцем.

Українські діти — мішень для терору

Коли вбивають дітей, навіть небо мовчить: біль Краматорська і всієї України

21 липня. 4:40 ранку. Краматорськ. Українське місто, що спало. Мирні мешканці, які не просили війни. Дитина, яка мріяла про життя. І вибух — такий, що зупинив серце не лише хлопчика, а й кожного, хто ще здатен відчувати біль.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Російська авіація скинула ФАБ-250 — високоточну смертоносну бомбу — на житлову багатоповерхівку в центрі Краматорська. Загинув 10-річний хлопчик. Його знайшли під уламками. Де ще вчора було ліжко, іграшки, дитячі малюнки — сьогодні смерть, попіл і тиша.

Вісім інших мирних жителів отримали поранення. Вони просто спали. Вони просто жили.

Це не «випадковий удар». Це не «військова ціль». Це — цілеспрямований терор. Це воєнний злочин. Це удар по серцю української нації. Бо коли вбивають дітей — цілиться не лише бомба. Цілиться ненависть. Цілиться імперська зневага до всього живого. І тому наш гнів — праведний. І наша молитва — сльоза душі.

Гнів не проти народу, а проти зла, що живиться брехнею. Проти тих, хто скидає бомби на сплячих дітей.

Ми не маємо права звикати до цього. Ми не маємо права мовчати. Бо цей хлопчик міг бути вчителем, хліборобом, митцем, батьком — майбутнім України. Але його вбили лише за те, що він існував. У своїй країні. У своєму домі.

І якщо ми не скажемо правду світові — хто скаже?

«Не заважаєш нікому — і тебе вбивають. Не несеш зброї — і тебе бомблять. Просто існуєш — і за це тебе карають». Ось суть російської війни.

Ми молимося — не з покірності, а з глибини рани. Ми боремося — не з ненависті, а з любові до життя.

Сьогодні просимо:

— Моліться за душу невинного хлопчика.

— За зцілення тих, хто вижив.

— За припинення смертоносного зла.

— За перемогу правди над бомбами.

Церква Христова — з народом. Молитва — з кров’ю. Сльоза — з гнівом. Пам’ять — із вічністю.

Ми не забудемо. Ми не пробачимо. Ми переможемо.

Молитва за невинно вбиту дитину та за припинення зла

Господи Ісусе Христе, Сину Бога Живого, почуй голос скорботного серця! У тиші ранку, коли ще спало місто, пролилася невинна кров. Маленьке життя — згасло, як свічка перед бурею. Дитина, що не несла зла, стала жертвою нелюдяної жорстокості. Прийми, Владико, цю чисту душу до Твого Царства — туди, де немає болю, плачу, війни, а лише мир, який даєш Ти.

Зішли розраду родині, що в сльозах. Зціли рани тілесні й душевні поранених. Даруй терпіння тим, хто несе хрест цієї війни. Укріпи воїнів, які захищають життя й свободу. Пробуди совість у байдужих. Відкрий очі світу на зло, що вбиває наших дітей.

Господи, не допусти, щоб гнів наш став злом. Наповни його правдою. Навчи нас перемагати темряву — Твоїм світлом, вбивство — Твоїм життям, ненависть — Твоєю любов’ю.

А над усім — даруй Україні перемогу правди над брехнею, життя над смертю, миру над війною. Бо Ти — Джерело усякої істини, і Тобі слава, честь і поклоніння навіки вічні.

Амінь.

Джерело: Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія