Притча про сівача: Відкриття та розуміння Божої істини – Митрополит Епіфаній

У цьому уривку з проповіді Його Блаженство розглядається притча про сівача та її значення для сприйняття слова Божого. Розкривається, що Бог щедро подає істину кожній людині, але сприймають її по-різному. Церква відіграє важливу роль у роз’ясненні істини для вірних.

Сприйняття слова Божого і роль Церкви у роз’ясненні істини: проповідь Предстоятеля автокефальної УПЦ (ПЦУ)

В одній з найбільш відомих притч – про сівача, Сам Господь подає учням її тлумачення, вказуючи на те, що слово Боже сіється щедро і подається всім, але не всі однаково сприймають його і тому від засіяного буває різний плід.

І це – перший висновок, який слід взяти нам: Бог не приховує від нас істину, а навпаки, щедро подає її кожній людині, яка бажає пізнання правди. Порівнюючи Себе із сівачем на полі, Спаситель через зрозумілий образ свідчить, якою є Його мета і бажання: щоби зерна істини в душах людей дали багатий плід. Адже коли хтось виходить засівати ниву, то чого прагне – просто розсипати зерно на землю, чи щоби воно проросло і дало добрий врожай? Очевидно, що добрий господар дбає саме про врожай. Так і Син Божий, коли сіє слово євангельської проповіді, то за мету Він має не просто звіщення заповідей та інших істин – Його мета в тому, щоби це слово укорінилося в кожній душі та дало багаті плоди для вічності.

Як сівач сіє однакове зерно, але посіяне не однаково укорінюється і зростає, так і слово Євангелія не однаково сприймається людьми. Одні з відкритим серцем слухають його, чують, приймають і прагнуть виконати. А інші чують – і відкидають, або спотворюють на догоду власним думкам і пристрастям. Зерно однакове – але не однаковий дає плід, бо по різному його приймає нива. Так і Євангеліє, Боже одкровення – одне і незмінне, але в різний спосіб і по різному його сприймають люди, і тому від почутого мають не однакові плоди.

Ще одна настанова, яку ми отримуємо з Євангелія, полягає у відповіді на питання, де шукати нам роз’яснення всього, чого ми не розуміємо в Божому одкровенні. Бо всяка людина, яка слухає Євангеліє, обов’язково стикається з нерозумінням почутого. Хтось не розуміє більше, хтось – менше. Але немає нікого, хто би зовсім не стикався у своєму духовному житті з таким викликом, хто міг би сказати правдиво: я все зрозумів і все мені ясно в слові Божому.

Тож коли і перед нами постають ті чи інші питання щодо правильного розуміння слів Євангелія, Божої науки, то як нам чинити?

Хтось вдається до свого розуму, як джерела істини. Така людина думає: оце я розумію так, а оце – інакше, оце сприймаю, а оце – ні. І вона сама себе робить мірилом істини, свій обмежений досвід і обмежене розуміння возводить на найвищій ступінь, роблячи їх мірилом для слова Божого.

Хтось вдається до авторитету вчителів і наставників, слухаючи їхні пояснення і тлумачення. Але з самого Євангелія бачимо, що вчителі і наставники не всі і не завжди самі вірно розуміють слово Боже. Книжники і фарисеї вважалися людьми більш освіченими в законі. Але через людську неміч і помилки, яких вони припускалися, замість справжнього Божественного вчення істини вони часто подавали власне викривлене розуміння слів Божих, яке Христос називає переданнями старців та наукою людських заповідей.

Тож якщо для пізнання істини людина не може ані покладатися лише на саму себе і свій розум, ані на розум і пізнання інших – то де вона може знайти тверду основу для з’ясування того, що є істиною? Почуте нами з Євангелія дає відповідь: шукати пояснення слід у Самого Христа. Слід робити так, як апостоли. Коли вони не зрозуміли притчу, то звернулися до Спасителя і просили дати її пояснення, яке і було ними отримане.

Так і кожен з нас для правильного розуміння істин Євангелія має в молитві просити у Бога розкрити наш розум, наше серце, нашу душу для прийняття істини. Саме тому ми кожного разу, коли має читатися в храмі слово Євангелія, перед цим підносимо молитву і просимо благословення від Господа, щоби наші серця розкрилися для розуміння почутого, щоби світло Божої правди просвітило і нас.

Безперечно, що це правило в жодному разі не означає, ніби слід нікого не слухати, а лише чекати, коли Сам Господь дасть особисто пояснення і витлумачить одкровення. На безліч питань Бог дав відповідь тим, хто шукав правди – святим отцям, подвижникам і праведникам. Церква, як тіло Христове, як спільнота вірних, об’єднана навколо Сина Божого, має від Самого Спасителя і силу, і пізнання, і досвід для вірного збереження і поширення Євангелія. Бо саме вона, Церква Бога Живого, є стовп i утвердження істини (1 Тим. 3:15). Як апостоли просили від Христа пояснення притчі та отримали його, так і далі, протягом життя Церкви, святі і праведні зверталися до Бога за поясненнями і отримували їх.

Цей досвід тлумачення одкровення примножується і зберігається Церквою, і кожен, хто бажає пізнати істину, може, як з невичерпної скарбниці, отримувати з нього дорогоцінну істину. А хто відкидає авторитет Церкви, той відкидає Христа і зневажає Бога, як і сказав Спаситель апостолам: «Хто слухає вас, той Мене слухає, і хто зневажає вас, той Мене зневажає, а хто зневажає Мене, той зневажає Того, Хто послав Мене» (Лк. 10:16).

Тож нехай Господь кожному з нас незмінно допомагає серце і душу мати відкритими до прийняття і втілення Його слова. Допомагає через Церкву, через науку апостольську і науку святих отців та вчителів все глибше пізнавати істину, щоби вона, як зерно добре в родючій ниві, гарно зростала в наших душах і давала багатий плід для нашого життя вічного.<p>