Притча про немилосердного боржника, яку ми чуємо в цей недільний день під час читання Євангелія (Мф. 18: 23 – 35), розкриває нам суть однієї з умов для нашого спасіння – здатності прощати тим, хто завинив перед нами.

На перший погляд здається, що прощати не так вже і складно. Але чи ми вміємо прощати по-справжньому щиро, вибачати будь-які провини, будь-кому, і як часто ми готові це робити? Чесні відповіді на ці запитання приведуть нас до того, що ми далекі від істинного вміння прощати, і згадана біблійна притча якраз нагадує і вчить нас це робити.

«Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?», – так колись запитав Господа Ісуса Христа апостол Петро. «Не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім» (Мф. 18: 21 – 22). Тобто, наш Спаситель вчить нас прощати завжди – бо коли ти простив комусь насправді, то не будеш рахувати і пам’ятати образи. І на підтвердження цього Господь Ісус Христос оповідає таку притчу.

Якось до царя привели одного боржника, який був винен йому 10 000 талантів. Ця сума була неймовірно великою. Дослідники вирахували, що тогочасний робітник виноградника заробляв 1 динарій на день, тож вартість 1 таланту перевищувала його п’ятнадцятирічний заробіток. Лише уявіть, скільки років треба було працювати, аби віддати борг у 10 000 талантів! І ось ми чуємо з притчі, що господар, спочатку пригрозивши боржникові «продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав», «змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому» (Мф. 18: 25, 27). Отже, маючи і владу та законе право, бо раб справді був винний перед господарем, і маючи здатність здійснити своє право, тобто отримати відшкодування за борг, цар добровільно обмежив себе, виявивши смирення через милосердя.

Що ж зробив прощений боржник? «Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі. Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу» (Мф. 18: 28 – 30). Сто динаріїв було великою сумою, але її, на відміну від 10 000 талантів, можна було би виплатити, відпрацювавши 100 днів – за третину року.

З одного боку, прощений боржник мав право вимагати від свого товариша повернення боргу у сто динаріїв. Але притча нам показує й інший бік справи, коли нібито логічне право входить у суперечність зі справедливістю та мораллю. Хіба не буде гідним вчинком, коли тобі простили великий борг, і самому простити малий борг твого винуватця? Але той чоловік вчинив інакше: вирішив отримати і прощення власного боргу, і водночас повернути заборговане – на милосердя відповів жорстокістю.

Тоді цар, довідавшись про немилосердний вчинок свого боржника, відмовився від попереднього рішення простити великий борг і поновив його. «Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його», – підсумував цю притчу Господь наш Ісус Христос (Мф. 18: 35).

Важливість прощення Спаситель підкреслив і тим, що у молитві, яку Він дав нам за зразок, є слова, які щоразу нагадують: Бог прощає нам провини наші так, як ми прощаємо винуватцям нашим. Тож, коли ми хочемо отримати прощення від Бога наших незліченних провин, то маємо прощати і нашим ближнім.

Джерело: Пресслужба ПЦУ