У проповіді, прочитаній Блаженнішим Митрополитом Епіфанієм у п’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці, він закликає вірян до самопожертви, віри в Бога та відданості хресту Христового як шляху до спасіння та вічного життя. Пояснює, що зречення себе та довіра Богові є ключовими аспектами цього шляху.

Вірність Хресту: Шлях до Спасіння та Вічного Життя

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія
у п’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні неділя після свята Воздвиження Хреста Господнього, і молитовним поклонінням ми продовжуємо особливо вшановувати це знамено нашого спасіння. Продовжуємо згадувати про хресну жертву Сина Божого, завдяки якій ми отримали здатність перемагати гріх і досягти життя вічного.

І нині ми з євангельського читання чуємо заклик Спасителя до кожної людини: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її» (Мк. 8:34-35). Що означає цей заклик?

Зректися себе означає зректися сваволі, віддавши себе в руки Господні. Бо саме сваволя, непослух, непокірність людини спонукали прабатьків до гріха і цим зробили людство підвладним злу і смерті. Тому щоби перемогти зло і звільнитися від цього рабства гріху, потрібно робити протилежне – повною мірою довірити себе Богові.

Адже Він є благий, всемогутній і премудрий, тому краще за нас самих знає, що нам корисне. Знає, в чому полягає для нас справжнє благо і як цього блага досягти. Тому коли ми довіряємося Богові, коли зрікаємося егоїзму, самозамкненості, самозвеличення і гордині, а у смиренні та з довірою слідуємо за нашим Творцем – тоді неодмінно досягнемо блага, досягнемо спасіння і вічного життя, як Христос і обіцяє це.

Водночас слова Господні застерігають нас, що шлях спасіння є важким, він пов’язаний з терпінням страждань і жертовністю. Тому Христос і закликає нас взяти хрест свій та йти за Ним.

Взяти хрест означає виявляти самопожертву – бо і Син Божий віддав на хресті Себе в жертву заради нашого спасіння. Взяти хрест означає найбільшою мірою довіритися Небесному Отцю. Бо і Христос, довіряючи Себе Небесному Отцю, був смиренним навіть до смерті на хресті, щоби так виконати волю Божу і звершити спасіння людства.

Взяти хрест означає бути готовим до несправедливих страждань. Бо на хрестах обабіч Спасителя були розіп’яті і розбійники. Але вони були покарані за свої злочини, і покарані справедливо, як один з них засвідчив, каючись.

А Господь Ісус Христос був покараний несправедливо. Він був засуджений без провини. Він зазнав мук і смерті, хоча нікому не вчинив ніякого зла. Він міг силою Своєї божественної влади захистити Себе від страждань – але не зробив цього, бо цілковито віддався на волю Отця Небесного.

Тому всяка людина, яка з довірою до Бога і в надії на Його справедливе заступництво терпить невинні страждання – уподібнюється Христові. А за словом Писання, хто страждає невинно, як страждав Господь – той і прославлений буде з Ним.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Ще один важливий аспект настанови Спасителя полягає в тому, що хрест свій ми повинні нести не у довільному напрямку, але саме йдучи за Сином Божим. Що означає йти за Христом? Це означає – виконувати Його заповіді, виконувати Його волю, жити за Євангелієм. Тому не всякі страждання і не всяка жертовність спасительні та ведуть до життя вічного. Самі собою вони нас не спасають. Нас спасає Господь, Син Божий, і тому лише йдучи за Ним ми можемо йти вірною дорогою, не схибити і не заблукати.

Тим більше, що Христос не просто закликає нас до вірної дороги, не просто дає нам правильні настанови і заповіді. Він Сам особисто йде попереду, показуючи приклад і торуючи шлях. Він, закликаючи нас нести хрест свій – Сам несе хрест. І навіть більше: ми несемо хрест подібно до розбійника благорозумного, який хоча і чинив зло, але перед Богом розкаявся та, сповідавши віру, досягнув спасіння. А Син Божий несе хрест невинно, Він несе хрест за всіх нас, терпить страждання і кару за наші гріхи.

То коли Господь, не маючи провини, приймає хрест на Свої плечі, хіба не слід нам, обтяженим гріхами і винним перед Богом і людьми, виконати волю Христову і нести наш власний хрест?

Дорогі брати і сестри!

На завершення наших сьогоднішніх роздумів над словами Євангелія маємо також особливу увагу звернути на вирази «спасти душу свою» і «погубити душу», які вижиті Христом. У біблійній мові слово «душа» має два основних значення. Перше – це духовна складова людської природи. Людина складається з видимого, матеріального тіла і з невидимої, безплотної душі. Тіло помирає, але душа залишається безсмертною. З нею пов’язане безсмертя особистості та наше уповання на майбутнє воскресіння з мертвих, коли душі померлих знову з’єднаються з тілами, за волею Божою відновленими для вічності.

Друге значення слова «душа» у біблійній мові – це синонім життя. І саме в цьому, другому значенні слово «душа» вжито Спасителем у євангельському читанні, яке ми нині чули. Віддаючи своє життя в руки Божі, несучи хрест свій, виявляючи жертовну любов до Бога і ближніх – ми спасаємося. А хто заради збереження свого тимчасового життя зрікається волі Божої, відкидає хрест свій, егоїстично замикається лише на власних потребах – той хоча і думає, що так зберігає життя своє, але насправді губить себе, бо втрачає спасіння і життя вічне.

Повноту розуміння почутих нами слів Господніх дає прочитання рядків Євангелія від Марка, що у 8-ій главі знаходяться відразу перед цим. З них бачимо, як Христос навчає народ, що Сину Людському належить перетерпіти страждання, «і відцураються від Нього старійшини, первосвященники та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне» (Мк. 8:31). У відповідь на це апостол Петро наодинці починає перечити Спасителю. З розповіді інших євангелистів ми знаємо, що він просить Господа: нехай з Тобою не буде цього. Але Христос з гнівом відкидає такі слова Петра і навіть каже: «відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське» (Мк. 8:33).

Отже, саме в контексті цієї попередньої розмови з Петром і слід розуміти слова Христові про спасіння і погублення душі, які ми нині чуємо. Петро хоче, щоби Христос не страждав на хресті і не помирав, щоби Він спас Своє життя. У відповідь на це Господь і каже: хто спасає своє життя ціною відречення від волі Божої – той губить життя. А хто заради виконання волі Божої жертвує своїм життям – той справді спасає його.

При цьому слід на завершення підкреслити, що хресна жертовність і самовідречення не стосуються лише готовності до мучеництва, до страти за правду Божу, які слід мати християнам. Зрікатися себе, віддавати своє життя заради Євангелія означає найперше у повсякденному житті слідувати не сваволі, але волі Божій. Дбати про те, щоб не собі догоджати, але служити благу ближніх.

Не слід чекати якогось майбутнього виняткового моменту, коли справді може постати необхідність віддати за віру в Христа своє життя, як це ставалося з мучениками давнього і нового часу. Нести хрест свій слід щоденно, щоденно виявляти упокорення перед волею Божою і жертовно служити благу ближніх – ось до чого закликає нас нині Спаситель, подаючи не лише заповідь, але і власний зразок та приклад жертовної любові.

Богу нашому слава навіки віків. Амінь.

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)