Як отець Василь намагався говорити людям правду, чому його розчарувала непрямолінійність керівництва та як він знайшов нове служіння.

Шлях від внутрішнього спротиву до просвітницької місії в ПЦУ

Священик Василь Левченко про роки боротьби з російською пропагандою всередині УПЦ: «Коли вони тебе «виблюють» — тоді підеш».

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Він сім років служив у Чернівецько-Буковинській єпархії УПЦ. Після початку повномасштабної війни вирішив не тікати, а боротися зсередини. Та одного дня зрозумів — система незмінна.

Коли росія почала повномасштабну війну проти України, священик УПЦ Василь Левченко опинився на складному духовному й моральному роздоріжжі. Проукраїнські погляди він мав давно, але 24 лютого стали точкою неповернення: священик почав активно волонтерити, їздити до військових на схід і відкрито говорити про право України на власну незалежну церкву.

Проте замість негайного переходу до ПЦУ отець Василь обрав іншу стратегію — боротьбу з російською пропагандою в церковному середовищі, яку він називає «найважчою, але найчеснішою роботою священика».

Служіння між Києвом і Буковиною

Після навчання в Київській духовній академії Василь Левченко прослужив у Чернівецько-Буковинській єпархії майже сім років. Парафія була традиційною: богослужіння — церковнослов’янською, люди — консервативні, змін не прагнули.

Отець Василь вирішив діяти м’яко. Він почав вводити київський ізвод, ближчий до української вимови, а з амвона пояснював — молитва має бути свідомою, а не механічною.

«Молитва — це те, що людина повинна розуміти. І розуміти, за що вона молиться».

Стратегія роботи всередині: «витягнути людей із пропаганди»

Після початку вторгнення він чув від друзів-українців: «Іди до ПЦУ, чого ти ще там?» Але була й інша порада, яку він запам’ятав: «Не спіши. Спробуй змінити щось тут. Коли вони тебе виблюють — тоді підеш».

Отець Василь вирішив використати слово як головну зброю. Він розповідав парафіянам про історію українського християнства, про рішення Вселенського Патріархату, про те, що українська церква може існувати без Москви.

Він не нав’язувався. Просто сіяв зерно сумніву. «Я працював до тієї миті, коли зрозумів: більше там нічого змінити не можу».

Розмова з єпископом і заборона служіння

Перш ніж перейти, отець Василь вважав за необхідне чесно повідомити про рішення владиці Мелетію. Розмова була стриманою, але керівник не підтримав його крок і видав указ про заборону в служінні. Священик не визнає цю заборону канонічною. «Я переходив як клірик Вселенського Патріархату. Я підкорився рішенню патріарха Варфоломія, а тому заборона недійсна».

Він пішов із УПЦ без громади, не бажаючи роз’єднувати людей, які довіряли йому.

Головна проблема УПЦ, на думку отця Василя — облуда

Священик вважав найбільшою травмою в УПЦ не сам факт залежності від Москви, а постійне уникання прямої відповіді. «Ви маєте відношення до Московського патріархату? Скажіть чесно: так чи ні. Але відповіді ніколи немає».

Це, каже він, робить багатьох віруючих заручниками неправди. Люди залишаються в УПЦ лише тому, що їхні священики переконують: «Ми не МП». А це — не відповідає дійсності. «Ось вона — облуда. Ось брехня. Це стало одним із головних факторів мого переходу».

Нове життя в ПЦУ: просвітництво і відкритість

У ПЦУ отець Василь служить під керівництвом владики Феогноста, якого називає «молодим, відкритим і дієвим». Поки не має власної парафії, але займається тим, що вважає головною справою священика:

– проводить просвітницькі зустрічі;

– навчає дорослих Святому Писанню;

– допомагає людям зрозуміти сенси літургії;

– розвиває місіонерські ініціативи.

Він продовжує спілкуватися з родичами в УПЦ і закликає не воювати з колишніми братами: «Неприпустимо опльовувати тих, із ким ти стояв біля престолу».

Порада тим, хто вагається: визначитися з собою

Для священиків, які ще не наважилися на перехід, він говорить просто: «Бути чесним із собою. І вирішити, що ти хочеш».

Він переконаний: найкращий спосіб подолати пропаганду — не реагувати на брехню, а показувати живу, євангельську церкву.

«Є христоцентричність — буде і правда. І не потрібна ніяка пропаганда».

ДЖЕРЕЛО