Дорогі брати і сестри! Христос воскрес!

Сердечно вітаю зі святом Преполовення П’ятидесятниці та з днем пам’яті преподобного Стефана, єпископа Володимирського, ігумена Печерського.

Свято Преполовення означає половину шляху від Пасхи до П’ятидесятниці. В новозавітній час це є шлях символічний. Але ми знаємо, що обидва наших великих свята мали старозавітні прообрази, історія яких пов’язана була з реальною подорожжю. Пасха означала вихід народу Ізраїля з рабства у Єгипті. А на п’ятидесятий день цього подорожування від неволі до свободи – Бог через Мойсея на горі Синай подав людям Своїм закон, основу якого складають відомі всім нам десять заповідей.

Звернімо нашу увагу на цей факт біблійної та духовної історії! Звільнення від рабства, від поневолення відбувається не через сваволю, але через прийняття волі Божої. На цьому в словах Євангелія, які сьогодні читаються, наголошує і Сам Христос, вказуючи, що проповідуване Ним вчення – не Його власне, але воля і наука від Отця Небесного. І вчення це – не просто плід роздумів мудреця чи набуток життєвого досвіду, але істина, яка сповіщається від Всевишнього і має підтвердження у надзвичайних, чудесних ділах.

Однак ми бачимо з євангельської розповіді, що навіть бувши свідками і проповіді вчення, і великих чудес, які звершував Спаситель, Його сучасники віддавалися сумнівам і суперечкам. Ось вони бачать чудесні зцілення, як наприклад зцілення розслабленого біля купелі, але шукають пояснення і ніби дозволу від начальників та своїх законовчителів. Вони не довіряють тому, що бачать, вони сперечаються – бо те, що відбувається, стається не так, як навчали їх книжники і фарисеї.

Не такого Христа вони очікували. Не Того, Хто діє всупереч ними самими придуманим звичаям та правилам. Вони бачать чудеса, які Спаситель звершує в суботу, але не розуміють, що правила суботнього спокою, які Ісус нібито порушує – не божественні, а людські, і при тому суперечать духу Божого закону.

Господь пояснює людям це, вказуючи, наприклад, що навіть у суботу звершують обрізання, щоби зволіканням не порушити більш важливе правило. Але вчення людські настільки увійшли в свідомість народу, що для багатьох підмінили навіть Божий закон. І тому заради дотримання своїх власних правил начальники юдеїв та нерозумні ревнителі передань старців готові були навіть вбити Христа, про що Він і каже народу відкрито.

У час отримання закону на горі Синай народ, щойно звільнений з полону і рабства, також, як ми знаємо з Писання, замість прийняття волі Божої хотів слідувати тому, до чого вони віддавна звикли. Коли пророк розмовляв із Богом на горі, люди внизу, як відомо, вимагали від Аарона зробити для них золотого тільця, щоби йому служити і поклонитися, як богу. Бо живучи у Єгипті, де в образі священного бика народ шанував одного зі своїх верховних божків, євреї перейняли багато єгипетських звичок та вірувань. І тому замість того, що давав їм Бог, і що було засвідчене великими чудесами, вони забажали слідувати тому, що було для них звичним.

Все це, дорогі брати і сестри, спонукає нас робити належні висновки. Шлях духовного зростання, шлях звільнення від тиранії гріха та зла, шлях до духовної свободи полягає в пізнанні волі Божої та у її виконанні. Бо часто в історії ми бачимо приклади того, як тиранія падає, але на її місце приходить не слідування Божому закону, але сваволя людська. Так ставалося під час багатьох революцій – англійської, французької, більшовицької в Росії. Народ повставав проти деспотизму, але замість того, щоби своє життя надалі будувати на основі Божого закону – а це закон любові та правди! – починали будувати на звичному законі ненависті. Замість старих тиранів ставили нових, замість сваволі одного правителя – віддавалися у сваволю натовпу.

Тому, дорогі брати і сестри, ми, як народ, борючись тепер проти кремлівської тиранії, повинні пам’ятати про необхідність втілення в життя Божого закону, Божого вчення, яке сповіщене було у давнину через пророка Мойсея, а у повноті було відкрите через Господа Ісуса Христа. Бо там, де люди відступають від Божого закону, де забувають про нього і де зневажають його – завжди зростатиме нова тиранія. Адже диявол ніколи не втомлюється спокушати людей. Він завжди бажає тих, хто хоче звільнитися від його панування, вловити новим обманом, і хто відкидає старе його ярмо – на того покласти нове, ще гірше.

Біблійний урок, який ми сьогодні згадуємо, також стосується, дорогі брати і сестри, не лише суспільного, але і церковного життя. Бог звершив і продовжує звершувати чудо Своє, звільняючи Українську Церкву з-під ярма Москви – цього сучасного духовного Єгипту і Вавилону, дому рабства нашого народу. Але так само, як у давній час, і нині коли одні з радістю приймають волю Божу, інші – вперто противляться їй. Останні не хочуть вірити тому, що бачать, але шукають виправдання у волі своїх вождів – новітніх книжників та фарисеїв.

Не Христу вони вірять, а новому Кайафі-Гундяєву, первосвященику, на руках якого – кров. Вірять не Богу, але тому, до чого звикли. Кажуть: ми так жили раніше, так жили наші батьки та діди, тож не можемо нічого змінювати. І думають, що ця вірність давньому – це і є вірність Церкві. А насправді вони уподібнюються євреям, які настільки звикли жити в рабстві у Єгипті, як жили вони до виходу, і як жили батьки їхні, і діди, що навіть бачачи чудеса, слідують не за Богом, а за звичним для них священним тільцем, на якого перетворили своє тлумачення канонів та правил церковних.

Дорогі брати і сестри! Як бачимо з прикладу Писання, суперечки в громаді вірних – це не лише те, що притаманне нашому часу. Так було і раніше. І сперечалися не лише з людьми, а навіть із Самим Богом. Сперечалися не лише тоді, коли не хотіли приймати Божу науку, але навіть тоді, коли ставали свідками великих явних чудес. Тож і ми не повинні впадати у розпач, бачачи, що і нині громада вірних в Україні перебуває у суперечках.

Нам належить слідувати за істиною, йти шляхом дарованої нам від Бога свободи, остаточно звільнитися від рабства Москві – духовному Єгипту і Вавилону. Хто чує голос істини і слідує за ним – це благо для них. А хто для волі Божої шукає підтвердження у своїх начальників, хто полишає дух Божої правди заради золотого тільця власних правил і звичок – той зазнає Божого викриття та осудження з невірними.

Сьогодні, дорогі брати і сестри, тут, у давньому історичному серці Волині, у княжому Володимирі ми вшановуємо преподобного Стефана – ученика преподобного Феодосія Печерського, поставленого ним на ігумена після себе, а пізніше – рукоположеного на єпископа. З житія його ми знаємо, що хоча спочатку братія Печерської обителі просила Феодосія дати їм Стефана начальником, але пізніше він був змушений полишити обитель через спротив та інтриги. Тому він став засновником нового монастиря, Кловського. Але людські пристрасті не мають значення в очах Божих, бо Всевишній судить не за зовнішнім, а бачить сутність. Тому того, кого відкинули люди – Бог покликав до служіння святительського, пославши Стефана на Волинську землю, у престольний Володимир, щоби тут він працював на благо Церкви.

І вшановуючи його нині, просимо у святого Стефана молитовного заступництва і за землю Волинську, і за всю Україну, щоби правда Божа утверджувалася і в житті Церкви, і в нашій державі. І щоби ті нерозумні, хто досі ходять кривими дорогами та слідують не за істиною – напоумилися, пізнали волю Божу та послідували їй, а не звичкам своїм чи пристрастям.

Молитвами преподобного Стефана, ігумена Печерського і святителя Волинського, Господи Ісусе Христе, Боже наш, у правді утверди народ український, нашу Помісну Церкву і помилуй всіх нас! Амінь.

Пресслужба Київської Митрополії
Української Православної Церкви (ПЦУ)