Ми мусимо сьогодні усвідомлювати, що рани між християнами з католицького та православного боку, а також між протестантськими спільнотами потребують сьогодні особливої уваги, розуміння, молитви і зцілення.

Про це наголосив предстоятель Української греко-католицької Церкви Блаженнійший Святослав Шевчук, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Цими днями ми роздумуємо над тим, як нам, християнам України, рухатися до повної і видимої єдності між нами. Дорога до єдності між християнами є дорогою зцілення ран поділів, протистоянь, взаємних образ і взаємної недовіри.

Вчора ми пригадували, як на терені нашої Батьківщини Київська Церква намагалася лікувати рани вселенського розколу між західним і східним християнством, між Римом і Константинополем.

Сьогодні я б хотів поговорити про рани, які носять християни України і які виникли зокрема в XVII столітті. Бо знати ці рани означає усвідомлювати наші завдання і виклики, щоб їх гоїти.

Сімнадцяте століття було особливим моментом нових ран і розколів у лоні Київської Церкви. Десятого вересня 1620 року єрусалимський патріарх Теофан III створив паралельну православну ієрархію в Київській митрополії. Властиво, утворилося дві гілки колись єдиної Київської Церкви. Ця новостворена православна гілка 1632 року була визнана як окрема конфесія в Речі Посполитій.

На схизму між Сходом і Заходом наклалася нова рана — конфесіоналізація християнства (поділ християн) у Європі. Окрім католицької, виникла протестантська різноманітність християнських конфесій.

Ще одна трагічна подія відбулася 1686 року — анексія православної частини Київської митрополії Московським патріархатом.

Водночас XVII століття було плідним часом пошуку «примирення Русі з Руссю». Тут важливо згадати історичні постаті Йосифа Велямина Рутського, з боку унійної Церкви, і славного митрополита Петра Могила, з боку православної ієрархії. Ці мужі плекали надію на об’єднання двох гілок Київської Церкви в одному патріархаті. Але, на жаль, цьому не судилося здійснитися.

Ми мусимо сьогодні усвідомлювати, що рани між християнами з католицького та православного боку, а також між протестантськими спільнотами потребують сьогодні особливої уваги, розуміння, молитви і зцілення. Навіть ті події, про які ми згадуємо, кожна з конфесій інтерпретує і розуміє по-своєму. Тому ми всі маємо плекати діалог, який би допровадив нас до повної і видимої єдності. Ми дуже потребуємо внутрішньої єдності, яка б стала силою нашої Церкви, нашого народу та нашої держави.

Сьогодні ми просимо: Господи, допоможи нам лікувати рани минулого, оздоровити пам’ять, яку християни носять у своєму серці, і разом служити рідному народові.