Прямуючи дорогою Великого посту, щодня, щотижня ми маємо нагоду все глибше усвідомити його суть, надихаючись прикладами з Писання. Кожна неділя посту – ніби чергова сходинка, яка веде нас до спасительної Пасхи. І ось наближається друга неділя Великого посту, в яку ми згадуватимемо про видатного богослова, монаха, аскета, святителя Григорія Паламу.

Він був одним із найосвіченіших представників свого часу, якого Церква назвала вчителем тиші, безмовності, сердечного спокою. Основою його подвигу стало постування й особливий стан мовчання, під час якого звершується розумова й сердечна молитва. Чи не така молитва потрібна під час посту? І чому таким важливим є сердечний спокій?

Важливість тиші в серці святі отці порівнюють зі спокійним морем: коли море тихе, то сонячне світло може просвітити його до самісінького дна, і буде вода прозорою й тихою, і кожен рух у ній буде помітним. Натомість, коли море хвилюється, то вода каламутна, темна, непрозора, нечиста. Ось чому нам необхідний сердечний спокій – щоби побачити та просвітити душу, щоби чисте серце впустило цілюще світло Божественної благодаті.

Але досягти внутрішнього спокою ми не можемо без спокою зовнішнього, тож задля внутрішньої душевної тиші нам необхідна й рівновага зі спокоєм зовнішнім: стриманістю від зайвих слів, бажань, спокус, задоволень і насолод – усього, що розбурхує пристрасті, призводить до надмірності, гріха. Водночас, яка буде користь від удаваного зовнішнього спокою, коли у людини серце неспокійне, штормить і хвилюється? Тому, звичайно, насамперед маємо прагнути заспокоїти розбурхане море всередині себе, і найкраще з цим допоможе молитва.

Святитель Григорій Палама вчив молитви внутрішньої і постійної, такої, яка умиротворяє та заспокоює весь галас світу. Його послідовники, християнські безмовники і молитвенники, старалися зберігати тишу в серці, ховаючись у віддалених обителях, горах Афону, та творячи особливе молитовне правило, зокрема, безперестанну Ісусову молитву. Вона допомагала їм очистити розум та серце, привідкрити таїну єднання людини з Богом, а це і є мета не тільки Великого посту, але й всього життя християнина.

Зупиніться на мить. Знайдіть час для молитви. Зануртеся в неї, промовляючи її не лише вустами, але й серцем. Не відволікайтеся на зовнішні хвилювання. І почуйте – як по-особливому звучить тиша! Як Бог через молитву заспокоює, врівноважує, доповнює, вирівнює… Це і є те неповторне спілкування, той цілющий дотик до душі, який розганяє в ній хмари, заспокоює хвилі, просвітлює серце й дарує благодатну силу рухатися далі. З Божою допомогою. Вперед.

Per aspera ad astra – крізь терня до зірок.

Джерело Митрополит Епіфаній