Митрополит Епіфаній наголошує, що іконопис у Церкві не лише прикрашає, але виконує духовні завдання. Він служить нагадуванням про особливість місця, єдинство з Богом та спільноту вірних. Ікони переносять нас через час і простір, звертаючись до догматично-богословського значення, яке підтримує Вселенський собор.

Митрополит Епіфаній розглядає іконопис як спосіб об’єднання віруючих у духовному просторі

Безперечно, що гарний, художньо виконаний іконопис естетично прикрашає храм. Але не заради прикраси він виконується, а заради здійснення кількох духовних завдань.
Перше з них – нагадувати постійно та видимим чином усім, хто перебуває в храмі, чи то в час богослужіння, чи протягом дня, що це є особливе місце, дім Божий, врата, які на землі відкривають небеса.
Адже чим є Церква? Саме це слово означає «зібрання покликаних». Містично, духовно Церква є зібранням вірних, яке єднається у двох площинах – вертикальній та горизонтальній, єднає людство з Господом Ісусом Христом, Главою Церкви, і єднає людей між собою, як дітей Божих, як братів і сестер, творячи їх єдиним у Христі. І ось це подвійне єднання стосується не лише тих, хто складає повноту Церкви тут і зараз. Бо хоча вона має також історичний вимір, живе в конкретний час і в реаліях земного буття, позначених умовами світу цього, найперше Церква існує у вимірі понад часом і простором, у вимірі духовному, долаючи обмеження віку цього.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Завдяки цій духовній здатності Церква єднає нас із тими, хто відійшов від життя віку цього, але живий у Бога, живий духом у вічності – єднає зі святими. Також ця особлива духовна здатність Церкви долати простір і час робить нас, людей двадцять першого століття, ніби реальними свідками та учасниками подій священної історії.
Монументальний стінопис, який прикрашає храми, через наше тілесне відчуття зору допомагає нам перебувати у духовному відчутті цих особливих реалій. Завдяки іконам ми водночас стоїмо тут і зараз та перебуваємо на небесах серед святих. Ми стоїмо на землі – і перебуваємо у поклонінні перед Престолом Божим, разом з хорами ангелів та святих прославляючи Господа.
Ми перебуваємо в нинішньому моменті історії, але водночас – ми перебуваємо і у Назареті, бачачи ангельське Благовіщення Діві Марії, і у Віфлеємському вертепі біля ясел із Богонемовлям, і на горі серед апостолів, які стали свідками Преображення Спасителя, і на Голгофі біля Христа розіп’ятого, і біля Живоносного Гробу в час преславного Воскресіння. Ми бачимо образи подій біблійної та священної церковної історії та через споглядання нагадуємо собі їхнє вічне значення, як вони стосуються нас особисто, нашого шляху до спасіння.
Ще одна важлива складова іконопису – догматично-богословська. Вона була стверджена VII Вселенським собором, який відкинув вчення іконоборців, тобто противників шанування святих ікон, як єресь.
Ікона не є обов’язковою для здійснення богошанування, як не є обов’язковим і монументальний стінопис для того, щоби храм був істинним домом Божим. Ми можемо молитися до Бога і прославляти Його незалежно від того, є перед нашими очима ікона чи її немає. Однак догматичне значення ікони є важливим – вона стверджує істинність, реальність тайни Боговтілення, а також істинність благодатного обоження святих та прославлення Бога в них і через них.
Бог є дух невидимий, і тому за природою Своєю Він не може бути зображений жодним зі способів. Однак ми віримо та сповідуємо, що через тайну Боговтілення у Христі Ісусі божество невидиме поєдналося з людством видимим. І тому Христа, як істинно втіленого Сина Божого, ми можемо і побачити, і зобразити у фарбах, через мозаїку або в інший художній спосіб. І через таке видиме зображення ми звершуємо прославлення Того, Кого бачимо, і шану, яку виявляємо перед іконою, тобто образом, ми віддаємо не фарбам чи матеріалу ікони, але Тому, Хто зображений – Самому Сину Божому. Також і святих ми шануємо не просто як людей, а як угодників Божих, в яких Сам Господь благодатно прославився. Якщо ікони церковні є рукотворними образами, то святі – це образи, ікони нерукотворні, бо святі досягли подоби Божої та досягли наповнення Духом Божим так, як Святим Духом наповняється храм.
Отже, коли ми вшановуємо ікони, то тим самим ми засвідчуємо вірність православному християнському вченню, вірність догматичним визначенням VII Вселенського собору. Ми через ікони вшановуємо і прославляємо втілення Сина Божого як істинне та спасительне, яке відкрило шлях до обоження для всіх, хто увірує.

Джерело