Урочисте богослужіння стало знаковою подією для духовного життя регіону.

Митрополит Симеон закликав до миру, єдності та служіння Україні

15 лютого 2026 року, у Неділю м’ясопусну, про Страшний суд, у Свято-Покровському кафедральному соборі міста Хмельницького відбулися урочистості з нагоди початку архіпастирського служіння Високопреосвященнійшого митрополита Хмельницького і Шепетівського Симеона на Хмельницькій кафедрі. Подія стала важливою віхою в духовному житті єпархії та зібрала численне духовенство й вірян для спільної молитви.

Підтримати молитву

Перед початком Божественної літургії відбулася урочиста зустріч новопризначеного керуючого єпархією. Митрополит Рівненський і Острозький Іларіон, член Священного Синоду Православної Церкви України, оголосив указ Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія про призначення митрополита Симеона очільником Хмельницької єпархії.

Після офіційного представлення була звершена урочиста Божественна літургія, яку очолив митрополит Симеон. Йому співслужили архієпископ Вінницький і Барський Павло, архієреї, духовенство Вінницько-Барської та Хмельницької єпархій, а також запрошені священнослужителі.

Кульмінацією богослужіння став чин інтронізації митрополита Симеона на Хмельницьку кафедру. Під спів «Аксіос» архіпастиря тричі підвели до архієрейського трону на Горньому місці, що засвідчило прийняття ним повноти архіпастирської відповідальності за життя єпархії.

По завершенні літургії митрополит Симеон звернувся до духовенства та мирян зі словами духовної настанови. Він подякував Предстоятелю Православної Церкви України та Священному Синоду за довіру, попросив молитовної підтримки у пастви й закликав до єдності, співпраці та ревного служіння Богові й Україні.

У свою чергу, архієпископ Павло висловив щиру вдячність духовенству та вірянам Хмельниччини, серед яких ніс архіпастирське служіння майже п’ять років, і побажав новому керуючому єпархією плідної праці, духовної мудрості та Божого благословення.

Ця подія стала не лише церковним актом призначення, але й знаком духовної спадкоємності, єдності та надії на подальший розвиток церковного життя на Хмельницькій землі.

Але кому і чому мовчки підігрує Церква в історичний час для Православної Церкви України?

У неділю, коли Євангеліє нагадує про Страшний суд, у Хмельницькому відбулася інтронізація нового митрополита. Це момент, коли інституція не лише звершує обряд, а демонструє свій моральний горизонт. Саме тому увагу привертає не лише факт інтронізації, а й контекст її публічного обличчя.

І знову серед учасників події — Петранюк Тарас Іванович керуючий Тернопільсько-Бучацькою єпархією автокефальної Української Православної Церкви, архієрей, щодо якого впродовж років у публічному просторі існують серйозні кримінальні обставини та правові питання. Вони не зникли. Не були офіційно, публічно і вичерпно роз’яснені для вірян. І тому продовжують існувати як частина суспільної пам’яті. Проблема тут не персональна. Вона інституційна.

Церква — це структура, що претендує на моральний авторитет. Вона апелює до совісті, до відповідальності, до очищення. Але моральний авторитет не є абстракцією. Він формується через послідовність

Коли інституція не реагує на публічні кримінальні історії навколо власних ієрархів, виникає фундаментальне питання: чи застосовуються до духовної влади ті самі стандарти відповідальності, що й до суспільства, якому вона проповідує?

Якщо звинувачення безпідставні — має бути прозоре, юридично підтверджене спростування. Якщо існують судові рішення чи кримінальні провадження — участь у символічних церковних подіях потребує пояснення. Без пояснення залишається вакуум. А вакуум у моральній сфері швидко заповнюється недовірою.

У воюючій Україні питання чистоти інституцій не є другорядним. Це питання національної стійкості. І релігійні інституції не виняток. Навпаки — вони мають бути прикладом.

Кримінал і Церква — це категорії, які в етичній логіці не можуть співіснувати без публічної відповіді. І якщо відповіді немає, суспільство починає ставити під сумнів не окрему особу, а систему.

Церква може пережити критику. Вона не переживе втрату довіри. І саме довіра сьогодні проходить випробування.

ДЖЕРЕЛО