На Меморіальному комплексі в Києві духовенство й посадовці поклали колоски пшениці — символ пам’яті про мільйони загиблих.

Скорботний ритуал з молитвою й промовами — як акт духовної єдності й національного осмислення

22 листопада 2025 року, в День пам’яті жертв Голодоморів, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній взяв участь у державній церемонії вшанування в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври, та далі — у спільному богослужінні й покладанні колосків пшениці на Меморіалі жертв Голодомору.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Разом із Митрополитом Епіфанієм в Успенському соборі молилися архієпископ Вишгородський Агапіт та намісник Лаври єпископ Бориспільський Авраамій. Це міжконфесійне зібрання привернуло увагу – серед присутніх були Президент України Володимир Зеленський, перша леді Олена Зеленська, політичне та військове керівництво країни, лідери релігійних організацій, капелани й дипломати.

У своїх словах під час молитви Епіфаній наголосив на важливості глибокої національної пам’яті і духовності: «Пам’ять про мільйони наших братів і сестер, які постраждали від голоду, — це поклик до єдності, відповідальності та справедливості. Ми несемо цей біль у серцях, але водночас прагнемо, щоб він спонукав нас будувати справедливу Україну, де людська гідність — понад усе».

Після молитви присутні пройшли урочистою ходою до Національного музею «Меморіал жертв Голодомору», де відбулося покладання колосків пшениці до пам’ятного монументу «Гірка пам’ять дитинства». Цей символ колоска — нагадування про голод, але й про життєву силу тих, хто вижив, та надію на відродження.

У промові, зверненій до присутніх, Президент Зеленський підкреслив, що вшанування пам’яті — це не просто історичний обов’язок, а духовна необхідність: «Голодомор — це наша національна рана. Але пам’ять про нього повинна стати основою для нашої єдності, прагнення свободи й духовного відродження».

Представники Церков і релігійних громад підтвердили свою підтримку національної пам’яті й закликали вірян не забувати уроки минулих поколінь. Моління, промови, покладання зерна — усе це стало символом, що нація пам’ятає й не відпустить болю своїх предків.

Для багатьох присутніх цей День пам’яті — не лише нагода скорботи, а й момент духовного піднесення, коли Церква, держава й громадянське суспільство об’єднуються, щоб надати голос тим, хто вже не може говорити.

Джерело: Українська Православна Церква/Православна Церква України