І син, і батько були учасниками бойових дій та мали досвід участі в АТО. Після поранення старший Бураков вже не зміг боронити нашу землю. Днями він отримав сповіщення, що своє життя за Україну та нас з вами поклав його єдиний 30-річний син. Олег був командиром обчислювального відділення артилерійської розвідки. Від 2016 року служив в АТО, а з 2020-го — за контрактом в одній з бойових бригад.

Більче-Золотецька громада та Борщівщина схилила голови у жалобі і 22 серпня провела в останню путь 30-річного земляка, учасника бойових дій Олега Буракова, що загинув 19 серпня на Харківщині. 

Неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати

— Під час виконання бойового завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, в результаті артилерійського обстрілу 19 серпня загинув солдат Олег Бураков командир обчислювального відділення взводу звукометричної розвідки батареї управління артилерійської розвідки, який проходив військову службу за контрактом ще з 2020 року в одній із бойових бригад Збройних Сил України, — повідомив начальник другого відділу Чортківського РТЦК та СП Богдан Вербіцький. 

Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини. Та нехай добрий, світлий спомин про загиблого Воїна-Героя стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

— Сумуємо разом із вами, низько схиляємо голови у скорботі. Нехай душа загиблого Олега знайде вічний спокій. Герої не вмирають, вони залишаються у наших серцях! Вічна пам’ять і слава українському Воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас, — зазначив Богдан Вербіцький.

Бураков Олег Андрійович народився 18 жовтня 1991 року. Мешканець села Мишків Більче-Золотецької ОТГ.  

— Олег від 2016 року служив в АТО, — розповіла строста с. Мишків Надія Маслюк. — Його батько, Андрій Олександрович, теж був військовим, пішов служити ще у 2014-му. Однак отримав поранення, після чого вже до війська не зміг повернутись.

Олег Бураков закінчив місцеву школу, а після цього вступив до коледжу у Чернівцях – навчався на залізничника. Згодом була строкова служба в армії та робота на залізниці. Понад 5 років тому він змінив форму залізничника на військову та став на захист держави.

— Відколи служив, Олег рідко приїжджав додому, — розповіла староста. — Але провести в останню путь приїхало дуже багато залізничників. Люди пам’ятають і шанують Олега. Скільки добрих слів про нього, скільки щирих сліз. Болюча втрата. Дуже болюча…

21 серпня рідне село зустріло свого Героя на колінах. Гірко плакала мама Надія Яківна. Проводжала в останню путь Олега його сестра Юля, для якої брат був надією та опорою.

Вдень і вночі чекала дзвінка від сина

— Мама Олега працює в нас завклубом, вона вдень і вночі чекала на дзвінок сина, — розповіла Надія Маслюк. — І просила: як не можеш подзвонити, бодай повідомлення надішли. Так і було, мама жила від дзвінка і до дзвінка, від повідомлення і до повідомлення, і цей весь час майже не випускала телефону з рук.

«Олежик дзвонить» — і жінка, покинувши все, вибігала на вулицю поговорити із сином, пригадують односельці. За кілька хвилин поверталась, адже розмови були надто короткими. В очах був сум і море хвилювання за сина. Але й щастя: він відгукнувся, він подзвонив, він живий! 18 серпня Олег говорив з мамою востаннє, а 19-го сина не стало…

Поховали Героя на цвинтарі у с. Мишків 22 серпня. Тепер і в цьому невеличкому селі з’явилась власна Алея Героїв…

Висловлюємо щирі співчуття батькам, сестрі, всій родині, землякам, побратимам та всім, хто втратив дорогу людину.

Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою!