5 березня 2022 року протоієрей Ростислав Дударенко вирушив на останню місію разом із добровольцями, захищаючи своїх співвітчизників. Його життя та служіння, віддане до останнього дня, стали втіленням самопожертви та віри.

Герой Ясногородки, який віддав своє життя заради спокою громади

“Духівник, що служив до останнього дня: Ростислав Дударенко”

5 березня 2022 року загрозливо загуркотіло в селі Ясногородка на Київщині. Той день став останнім для протоієрея Ростислава Дударенка, який разом із паламарем Іваном стояв на блокпосту, організованому місцевими добровольцями.

Російська військова техніка рушила на зустріч. Спроба мирного відстоювання перетворилася в трагедію. Добровольці захищали цивільних, а окупанти відповідали вогнем. Літня жінка та всі, хто перебував поблизу, стали жертвами цього пекельного протистояння.

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Ростислав Дударенко, 45 років, народився у Києві та закінчив Київську православну богословську академію. Він не тільки пройшов шлях богослова, але також майстерно володів професією електрика, працюючи в цій сфері протягом 1990-х років.

Бувши іподияконом у Володимирському кафедральному соборі, Ростислав вирішив прийняти священицьке служіння на початку 2000-х. Його служіння розпочалося у Броварах, але важливий поворот стався, коли його призначили служити у храмі в Ясногородці.

Протоієрей Ростислав невтомно служив своїм прихожанам та громаді, не зраджуючи своїм принципам не цураючись ніякої роботи.

Його доля ставала все важчою, особливо після відмови отця Ростислава приєднатися до московського патріархату за часів Віктора Януковича. Протоієрей Ростислав Дударенко поставив “вагончик” на краю села та там продовжував свою службу, незважаючи на труднощі залишаючись вірним Українській Церкві.

За часів повномасштабної війни в Україні Ростислав залишився зі своїми прихожанами, допомагаючи людям до останнього дня. Його життя обірвалося 5 березня 2022 року, але його спадок та справа тривають. Поховали тіло спочатку у Фастові, а пізніше, з великою шаною і повагою, перепоховали у Ясногородці.

Сергій Цьома, капелан та друг Ростислава, підкреслив, що такі смерті не можуть бути марними. Громада села прийняла рішення про перехід до Православної церкви України, щоб продовжити розпочату священиком справу.

Серця громади залишаються щедрими на пам’ять про Ростислава Дударенка. Його близькі, включаючи маму та доньку, продовжують носити його духовний спадок, намагаючись жити так, як він намагався – з любов’ю, простотою та готовністю допомогти іншим.