Митрополит Епіфаній розповідає про те, як митрополит Іларіон Огієнко сприяв упорядкуванню свята Соборності в 1919 році та як ця подія сьогодні визначає національну ідентичність України. Зазначається важливість єдності, не лише територіальної, але й духовної, яку народ захищає від ворогів.

105 років тому відбулося важливе рішення, яке сьогодні об’єднує націю в єдність і силу

105 років тому упорядкувати свято Соборності Рада Міністрів і Директорія УНР доручили Іванові Огієнку – на той час міністрові народної освіти, а загалом видатному громадському і церковному діячеві, видатному ієрарху, знаному як митрополит Іларіон. Тож за його поданням у 1919 році Рада Міністрів ухвалила, а Директорія затвердила Закон: «вважати день 22 січня на вічні часи державним святом в Україні».

Саме завдяки митрополитові Іларіону (Огієнку) було включено до програми святкування духовну складову, залучено Українську Церкву: по всіх храмах мав бути прочитаний Акт Злуки та відправлені урочисті подячні молебні, а на знак великого торжества – дзвонити у дзвони, як на Великдень. Ось що згадував сам митрополит Іларіон про перший День Соборності у Києві: «Отож, Софійський майдан 22 січня 1919 року, середа. О 12-й годині все почнеться. Вся Софійська площа усипана людьми, війська – без кінця. Кожна церква йде процесією на площу… Увесь Київ тоне у дзвонах. А день такий сонячний, а трошки сніжок випав, все блищить, все таке гарне… Молебенна площа, шість єпископів урочисто служать. Безконечним хором співають. Директорія спереду, ось – читання Універсалу… А дзвони дзвонять, а духовенство співає, а війська – куди око тільки бачить. Все військо українське блищить у новій одежі. Середа 22-го: я як міністр освіти оголосив вільним від занять. Учнів – безконечне число. Народу – безконечне число. Цієї радісної події, хто бачив, ніколи не забуде! Я її не забуду до могили».

НАШ ТЕЛЕГРАМ

Так піднесено і духовно запроваджувалось понад століття тому це свято – з легкої руки блаженної памʼяті митрополита Іларіона. В центрі української столиці, біля нашої прадавньої духовної святині Софії Київської, за участі і народу, і влади, і війська, і учнів (підростаючого майбутнього), у єдності державного і церковного, військового і мирного…

Сьогодні для нас День Соборності – не лише згадка про дуже важливу історичну подію. Для нас соборність стала неймовірно значною цінністю, нашою національною ідентичністю, яку ми захищаємо від ворога, що пішов на нас кровопролитною війною. Ми боронимо соборність не лише територіальну, але також нашу єдність духовну, яку прихильники «русского міра» задумали знищити, розколоти.

Але не вийде задумане ворогами. Бо український народ має велику духовну силу, яка ґрунтується на любові, повазі, прагненні миру. Всі ми, українці, дуже різні, але при цьому ми – єдині. Єдність – це не одноманіття, а єднання зусиль, взаємна підтримка різних, однак рівною мірою гідних людей. Всі ми рівні перед Богом, але різні поміж собою. Водночас всі ми вміємо спілкуватися і гуртуватися, об’єднуватись – перед небезпекою, перед обличчям зла, перед ворогом – аби боронити рідних, наш дім, рідну мову, рідну віру, Богом нам дану Батьківщину. А тому саме в єдності – наша сила.

З Днем Соборності, дорогі брати і сестри! Нехай єдність і братерство й надалі залишатимуться основою незламності нашого народу!