Представники духовенства Православної Церкви України та Української Православної Церкви узгодили “декларацію порозуміння” і закликали ієрархів розпочати офіційний діалог між УПЦ і ПЦУ.

 МИ, представники духовенства Української Православної Церкви та Православної Церкви України, що зібралися в стінах Святої Софії для діалогу щодо перспектив єдності українського Православ’я, прагнучи до єдності у Христі, яку Він Сам хотів бачити у своїх учнях і про яку молився Отцю: «щоб єдине були, як єдине і Ми» (Ів. 17:22); виконуючи апостольську настанову «зберігати єдність духу в союзі миру» (Еф. 4:3); визнаючи загальне прагнення українського суспільства до єдності Православ’я; вважаючи єдність українського Православ’я неодмінною умовою єдності народу і запорукою стабільності Держави; бажаючи сприяти розвитку широкого діалогу між гілками Православ’я в Україні; вважаючи, що такий діалог сприятиме установленню взаєморозуміння і налагодженню стосунків як між церковними громадами різних конфесій, так і між вірянами; звертаючи увагу на рішення Собору Української Православної Церкви від 27 травня 2022 року щодо відновлення міжконфесійного діалогу; посилаючись на Заяву Священного Синоду ПЦУ від 31 травня 2022 року щодо необхідності діалогу між двома православними юрисдикціями в Україні, ЗАЗНАЧАЄМО, що у міжконфесійних стосунках у сучасності вбачаємо єдність поглядів:
– у засудженні війни, яку розв’язала путінська Росія проти суверенного народу України;
– у засудженні деструктивної позиції Московської патріархії, яка, занедбавши Заповіді Божі, перетворилася на «прислугу» путінського режиму і благословляє російських агресорів на кровопролиття;
– у розумінні необхідності єднання для захисту України;
– у розумінні необхідності єдності українського Православ’я, що стоїть перед зовнішніми і внутрішніми викликами сьогодення;
– у розумінні необхідності відмови від агресії, стереотипів, упередженості й мови ультиматумів та ворожнечі у спілкуванні один з одним та в публічному просторі;
– у розумінні необхідності відмови від неканонічної практики перехрещування;
– у необхідності просвітницької роботи на місцях з метою подолання і недопущення в майбутньому міжцерковних і міжконфесійних конфліктів;
– у необхідності відходу від вузькокорпоративних інтересів у міжправославному діалозі;
– у розумінні існування різних моделей співіснування православних юрисдикцій тощо.
Ми визнаємо також можливі виклики, що стоять перед нами і потребують додаткових зусиль для їх подолання, зокрема, різні підходи в наших спільнотах до практики зміни юрисдикції церковними громадами (при спільному розумінні того, що вони мають відбуватися шляхом вільного і законного волевиявлення її членів), до можливості спільного служіння, визнання канонічного статусу, таїнств тощо.
Водночас ми усвідомлюємо, що жоден із викликів не є перепоною, яку неможливо подолати шляхом перемовин у дусі християнської любові: «Я можу все в Тому, Хто укріплює мене» (Фил. 4:13).
Виходячи з цього, ми заявляємо про доцільність і необхідність конструктивного діалогу між двома гілками українського Православ’я.
Висловлюємо сподівання, що такий діалог, розпочавшись з ініціативи священнослужителів УПЦ і ПЦУ, стане початком процесу єднання, до якого будуть долучатися церковні громади, духовенство і всі, кому не байдуже майбутнє духовності народу України.
Закликаємо наших ієрархів розпочати офіційний діалог між Українською Православною Церквою і Православною Церквою України вже до Дня Хрещення Київської Русі-України, який минулоріч був визначений як День Української Державності. Це стане найкращим подарунком до цього свята як вірним наших церков, так і всьому українському суспільству.
Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни! Христос посеред нас! І є, і буде!

Декларація відкрита до підписання і обговорення духовенством і вірними Української Православної Церкви і Православної Церкви України