Митрополит Галицький, керуючий Івано-Франківською, Тернопільською та Хмельницькою Єпархіями Андрій (Абрамчук) в неділю, 30 жовтня, з Архіпастирським візитом відвідав Церкву Різдва Христового та під час Архієрейського богослужіння звернувся до вірян зі словами:

«Як апостол Петро сказав: «Господи, добре нам тут бути!». Не знаю як вам, але так сталося… Ті події… Рішенням Архиєрейського Собору виконуючи обов’язки, до вирішення остаточного питання, мені як єпископу Івано-Франківщини доручено духовно опікуватися Тернопільською та Хмельницькою Єпархіями.

Я думаю, дорогі брати і сестри, нинішнє Євангеліє найбільш співзвучне до того лиха, що ви, єпархія і кафедральний собор переживаєте. Тому що сьогодні Господь каже нам такі слова: «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний є».  Ви сьогодні йшли на богослужіння і скажіть, кожний в глибині своєї совісті, чи багато разів ви почули слово «дякую» чи «перепрошую»? Озлобленність, ненависть, розпач, апатія заволоділи нині душами українців.  Бо йде на Сході війна, не АТО, а саме війна йде і руйнуються не тільки будівлі й техніка, а гинуть люди – найкращий цвіт нашої нації. І ось Христос каже нам: «Любіть ворогів ваших». Як же тій матері яка втратила сина? Як же тій молодій вдові з діточками? Як простити тому, хто вбив їх чоловіка, їх сина, великого українця? Коли почався той страшний похід з Майдану Гідності, коли у небесну височінь пішли герої Небесної Сотні, ми думали що на цьому кінець… Але, на жаль, сумна естафета передалася на донецькі степи і ми бачимо, що якщо раніше похорони служили владики, священики всіх конфесій, то сьогодні ми збайдужіли. Кожного дня чуємо, що загинув один, два, три, шестеро поранених, але ж не забуваймо, дорогі мої, за кожним є ім’я, сім’я, родина.

Як же простити? Треба, дорогі мої, бо коли Господь проповідував Своє небесне вчення одна жінка не стримала свого захоплення і сказала такі слова: «Щаслива та мати, яка породила і вигодувала тебе», а Спаситель сказав: «Блаженні ті, що слухають слово Боже і бережуть його у своєму серці». Отже, християнине, сьогодні це слово Боже повинно впасти на твоє серце. Якщо там ненависть, якщо там злоба, якщо не можеш переступити через своє «я», то згадай це Євангеліє. Коли вийдеш за поріг цього Божого храму, то повинен понести цю заповідь. Так, любити ворогів своїх, це найважча, мабуть, заповідь, але треба переступити через своє «я». Ми знаємо, дорогі брати і сестри, як добре нам коли вдома чи на роботі відносяться до нас вічливо і нам на душі гарно. Коли ж слово не обережне ганьбить наше чесне ім’я, чи який інший поступок, тоді і людина відчуває себе ображеною і у серці запановує злоба.

Християнство це не є релігія безнадійності. Пригадуєте в часи атеїзму нам розповідали лектори, що «християнство це така релігія, яку попи вигадали і тільки «подай Господи»». Християнство – є релігія любові, адже тримається на двох заповідях любові – до Бога і до ближнього. І чим більше ми любимо ближнього, тим більше ми любимо Бога. Як казав Іоан Богослов: «Як же ти кажеш, що любиш Бога, якого не бачиш, а брата, якого ти бачиш, – ненавидиш. Ти не правдомовець».

Можна сьогодні багато дискутувати – а звідки ж взялося зло? Чому воно непереможене Воскресінням нашого Спасителя? І багато на цю тему говорять, пишуть книжки, захищають праці, але, що неможливо в людей, то можливо в Бога.  Бо сказано на сторінках святого Євангелія, що з серця людини виходять лихі помисли, крадіжки, ненависть, вбивства – ось де корінь зла. Коли людина хвора, то йде до лікаря, а він в першу чергу питає в чому причина хвороби. Тобто лікар досліджує. Пам’ятаймо, що саме тіло людини не може бути ні добрим, ні злим, а все залежить від того яке в ньому серце, тобто душа людини.

Нині ми християни 21 століття, але ми бачимо, що світ живе в темряві. З кожним днем, особливо українці, ми шукаємо ворога… Не маємо, так вигадаємо. Тому Євангеліє каже нам щоб ми були милосердні, а де є милосердя там є любов та злагода. І кожний з нас має пам’ятати, що зло спочатку буває маленьким… Хто був взимку в горах, то знає, що не можна кидати сніжку, адже якщо кинеш, то вона сходить лавиною і змітає все на шляху. Так інколи буває в житті людини – необережне слово, а чесне ім’я вже знеславлене. Ми повинні робити тільки добро своєму ближньому.

Дорогі брати і сестри, нехай в нинішню неділю це Євангельське вчення дійде до наших сердець. Сьогодні може важко нам, але погляньте комусь ще важче. Погляньте на тих біженців, на тих, то скитається в підвалах, тих, хто стоїть з простягнутою рукою – їм ще важче. Тому нині добре милосердне серце співчутливе до долі ближнього і не даремно кажуть, що розділене горе, то половина горя, а горе в самоті – горе подвійне. Коли бачимо, що в ближнього біда, постараймося допомогти, якщо не можна матеріально,то добрим словом і потиском руки підтримаймо. От було тепле літо, прийшла дощова осінь, прийде зима, але й прийде весна. Так і в житті людини. В кожному із нас є ці пори року: Весна – дитинство, літо – молодість, а сивина на голові – це ті осінні листочки… Пам’ятаймо й про зиму, пам’ятаймо про свою смерть. Ті що хваляться своїми статками, владою, славою, а може навіть і ми, єпископи, пам’ятаймо що все воно залишиться, бо наближається Батьківська субота, в яку ми будемо згадувати всіх усопших.

Хотів би нагадати вам про ті сумні звичаї, які, на жаль, вкорінюються у нашій нації. 1 листопада – Хелловін, це пов’язано з нечистою силою. Дорогі батьки й мами, якщо ваша дитина шукає костюм, щоб переодягнутися в образ сатани – зупиніть її! Кажуть, що потрібно йти до Європи, бо там є цінності. Ні, нам потрібно йти до Христа, не до Андрія, не до Мстислава, не до Філарета, не до Макарія. Нам треба йти сьогодні до Христа. І коли ось ці звичаї, які ніколи не були присущі нашому народу, ми сьогодні бачимо одностатеві шлюби, ми бачимо інші гріхи.

І ось коли події сталися на тернопільщині, я сказав такі слова: «Ви в тисячу разів більше згрішили ніж той єпископ і ніж ті священики тому, що ви привели людей до зневіри. Можна було прийти до предстоятеля, показати і сказати: «Ось негідна поведінка!».

Тому сьогодні, дорогі брати і сестри, чим осуджувати когось ближнього зрозуміймо, що в лісі високе дерево видно з далека, так само і людина, чи то єпископ, чи священик, чи президент чи інші, хто займає певну посаду – його видно з далека. Але коли в лісі це високе дерево падає, то воно ломить біля себе маленькі молоді деревця, яким ще рости. Так і в житті людини: коли хто при владі, то є багато друзів, але коли вона падає – стараються відійти від неї. Справжній товариш той, який подасть руку допомоги, підніме, хто стане тим хто допоможе нести наш життєвий хрест, а він не у всіх однаковий. Тож будьмо милосердними, як Отець ваш милосердний є».