Український поет і правозахисник 47-річний Василь Стус загинув у таборі в селі Кучино Пермської області в Росії 4 вересня 1985-го. Перед тим оголосив голодування.
“Сенс репресій, вчинених наді мною, подвійний. Перший сенс – розправитися з людиною, яка уже 15 років несхибно стоїть на обороні скривджених. Другий сенс – конфіскувати весь мій літературний набуток”, – зазначав він у заяві 8 жовтня 1980-го до голови суду, який тоді виніс вирок, – 10 років примусових робіт і 5 років заслання.
Це було вже 2-е ув’язнення. Перше відбував у 1972-1979-х у таборах у Мордовії та примусових роботах на золотих копальнях у Магаданській області.
28 серпня 1985-го потрапив у карцер табору – “за порушення режиму”. На нарах можна перебувати лише 8 годин – з відбою до підйому. Того дня Стус читав книжку спершись на горішні нари ліктем. У робочий час це заборонено. Черговий офіцер склав рапорт, що Стус у робочий час лежав на нарах і вступив з ним у прирікання. За це поет отримав 15 діб карцеру. У карцері Стус оголосив сухе голодування.
Перед цим табірні наглядачі знищили його збірку “Птах душі” з 300-ма віршами. Стус кілька разів оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями.
Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ