Тернопільська Єпархія ПЦУ заручниця шахраїв в рясах

УХВАЛА ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Тернопільської області

          у складі  судді Гевка В.Л.

за участі секретаря судового засідання  Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), вул. Руська, буд. 22, м. Тернопіль, 46001

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця”, вул. 40 років Перемоги, буд.10 “А”, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська обл., 48600

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Тернопільська обласна державна адміністрація, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, 2. Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації, 46001, м.Тернопіль, бульвар Т. Г. Шевченка, 6

про:

визнання недійсним правочину з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений у протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ “Джуринфортеця” від 28 вересня 2016;

– визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 (пункт 2 протоколу №2 від 31.10.2016) з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

За участі представників:

позивача: адвокат Пушкар Світлана Василівна, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВО №1001650 від 18.11.2019,;

член єпархіальної ради Управління Кудінова Тетяна Ігорівна, довіреність №1406/юр від 11.06.2020 (дійсна на протязі двох років з моменту її видачі); положення від 07.02.2020, протокол №1/2019 від 18.03.2019;

відповідача: адвокат Покотило Юрій Володимирович, ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВО №1001374 від 29.10.2019;

третіх осіб:

  1. головний спеціаліст відділу загально-правового забезпечення юридичного управління апарату Тернопільської обласної державної адміністрації Перейма Марія Ігорівна, довіреність №01-3902/16 від 11.06.2020 (дійсна до 31.12.2020); наказ №68-к від 02.06.2020; розпорядження №299/01.02-01 від 19.05.2020,
  2. головний спеціаліст відділу культури, охорони культурної спадщини Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації Пелехатий Ярослав Омелянович, довіреність  №01-1051/04-48 від 04.08.2020 (видана на період розгляду справи); посадова інструкція від 02.06.2020, представник Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації, посвідчення .

1.  Судові процедури.

1.1.  Повідомлення учасників про справу та фіксування судового процесу.

Сторони, за правилами статей 120121 ГПК України, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином у встановленому законом порядку.

У судових засіданнях представникам учасників справи роз`яснено права та обов`язки учасників та сторін справи, форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

В порядку статей 8222 ГПК України, здійснювалося  фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд” на диски CD-R, серійний номер D3125XB23064358LH , N108XE16D8145388B1

1.2. Суть справи.

Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою вих. №34/17-юр від 27.09.2019 (вх.№768 від 30.09.2019) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця” про:

 визнання недійсним правочину з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений у протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ “Джуринфортеця” від 28 вересня 2016;

– визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 (пункт 2 протоколу №2 від 31.10.2016) з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

1.3.  Відкриття провадження та рух справи.

Ухвалою суду від 07.10.2019 позовну заяву вих. №34/17-юр від 27.09.2019 (вх.№768 від 30.09.2019) Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.

18.10.2019 Управлінням Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви через канцелярію суду подано заяву №34/10-юр від 17.10.2019 (вх.№18919 від 18.10.2019) про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено 19 листопада 2019 року о 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 26.11.2019, у зв`язку з перебуванням судді Гевка В.Л. на лікарняному та неможливістю розгляду справи в судовому засіданні 19.11.2019, судом відкладено підготовче засідання на 03.12.2019 о 16 год. 00 хв.

У зв`язку з перебуванням судді Гевка В.Л. на лікарняному та неможливістю розгляду справи в судовому засіданні 03.12.2019, судом відкладено  підготовче засідання на 20.12.2019 о 12 год. 40 хв., про що зазначено в ухвалі від 12.12.2019.

У судовому засіданні 20.12.2019 судом протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.12.2019 о 12 год. 30 хв.

Ухвалою суду від 23.12.2019 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Тернопільську обласну державну адміністрацію, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021 з підстав, зазначених у позовній заяві.

Ухвалою суду від 24.12.2019, серед іншого, судом задоволено частково клопотання позивача – Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) №55/29-юр від 19.12.2019 (вх.№23251 від 20.12.2019) про витребування оригіналів доказів у слідчого відділу Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області з матеріалів кримінального провадження №12019210010000763 від 05 березня 2019 року. Витребувано у слідчого відділу Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області для долучення до матеріалів справи №921/623/19 належним чином завірені копії (дублікат) документів з матеріалів кримінального провадження №12019210010000763 від 05 березня 2019 року.

Ухвалою суду від 24.12.2019, серед іншого, відкладено підготовче судове засідання у справі  на 16 січня 2020 року о 16 год. 00  хв.

У судовому засіданні 16.01.2020 протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 20 січня 2020 року о 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні 20.01.2020 судом протокольною ухвалою продовжено строк підготовчого провадження у даній справі на тридцять днів та відкладено підготовче судове засідання на 11 лютого 2020 року об 11 год. 00 хв.

У судовому засіданні 11.02.2020 протокольною ухвалою оголошено перерву у справі до 18 лютого 2020 року о 15 год. 30 хв.

У судовому засіданні 18.02.2020 судом протокольною ухвалою строк підготовчого провадження продовжено по 03.03.2020 та відкладено підготовче засідання на 03.03.2020 о 12 год. 30 хв.

У судовому засіданні 03.03.2020 судом протокольною ухвалою з ініціативи суду продовжено строк підготовчого провадження у даній справі до 17.03.2020 та призначено судове засідання для вирішення питання про перехід у судовому засіданні згідно ч.3 ст. 201 ГПК України до розгляду справи по суті на 17 березня 2020 року о 12 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 17.03.2020 судом  відкладено судове засідання для вирішення питання про перехід у судовому засіданні згідно частини 3 статті 201 ГПК України до розгляду справи №921/623/19 по суті на 09 квітня 2020 року о 14 год. 10 хв.

Ухвалою суду від 13.04.2020 судом відкладено судове засідання для вирішення питання про перехід у судовому засіданні згідно частини 3 статті 201 ГПК України до розгляду справи №921/623/19 по суті на 12 травня 2020 року о 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 22.05.2020 відкладено судове засідання для вирішення питання про перехід у судовому засіданні згідно частини 3 статті 201 ГПК України до розгляду справи по суті на 02 червня 2020 року о 11 год. 20 хв.

У судовому засіданні 02.06.2020 суд протокольними ухвалами закрив підготовче засідання, перейшов до розгляду справи по суті та відклав судове засідання по розгляду справи по суті на 16.06.2020 об 11 год. 30 хв.

У судовому засіданні 16.06.2020 протокольною ухвалою продовжено строк розгляду справи по суті у справі, в порядку частини 5 статті 216 ГПК України та відкладено розгляд справи по суті на 20 липня 2020 року о 10 год. 00 хв., без постановлення окремого процесуального документу із зазначенням про постановлення ухвали про відкладення розгляду справи у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України, про що зазначено в ухвалі від 17.06.2020.

Ухвалою суду від 23.07.2020, з підстав, наведених у ній залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача  Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації, 46001, м.Тернопіль, бульвар Т. Г. Шевченка, 6.

Також ухвалою суду від 23.07.2020 продовжено строк розгляду справи по суті по 05.08.2020 та відкладено розгляд справи по суті на 05.08.2020 року о 10 год. 00 хв.

У судовому засіданні 05.08.2020 суд ухвалив продовжити строк розгляду справи по суті у справі №921/623/19 по 13.08.2020, в порядку частини 5 статті 216 ГПК України та відклав розгляд справи по суті на 13.08.2020 року о 14 год. 30 хв., без постановлення окремого процесуального документу із зазначенням про постановлення ухвали про відкладення розгляду справи у протоколі судового засідання, відповідно до пункту 7 частини 2 статті 223 ГПК України.

1.4. Розгляд справи із врахуванням строків карантину,

запровадженого у зв`язку із коронавірусною хворобою (COVID-19).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно до  Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” та постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №239      “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” установити з 12 березня на усій території України карантин ( на даний час карантин продовжено до 31серпня 2020 р.).

Із змісту Рекомендацій Ради суддів України  затверджених рішенням РСУ №19 від 17.03.2020р., серед іншого, рекомендовано суддям, у період карантину роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ, зменшення кількості судових засідань, необхідності утримуватись від відвідування приміщення суду, усі заяві та необхідні документи подавати,  як і ознайомлюватись з уже поданими документами та із матеріалами справи, в електронному та дистанційному порядку, з використанням електронної адресу суду та/або через особистий кабінет в системі “Електронний суд”.

Відповідно до Розпорядження голови Господарського суду Тернопільської області №9-р від 31.03.2020 “Про встановлення режиму роботи Господарського суду Тернопільської області в умовах карантину” рекомендовано суддям розгляд справ призначати (відкладати) за межами строку карантину встановленого Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 з подальшими змінами і доповненнями.

Одночасно, 02.04.2020 року набрав законної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020, яким внесено зміни зокрема і до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

В подальшому, згідно пункту 2 Розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 №  731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 17.07.2020) передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до  пункту 4  розділу X “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України,  пункту 3  розділу XII “Прикінцеві положення” Цивільного процесуального кодексу України,  пункту 3  розділу VI “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)”№ 540-IX  від 30 березня 2020 рокузакінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Пункту 4 розділу X “Прикінцевих положень” Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Отже, законом №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були подовжені відповідно до Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом №731-ІХ, а саме – 06.08.2020.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій), мають право на продовження процесуальних строків на встановлених підставах.

При цьому сторони у справі неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином та з інших підстав.

Враховуючи зазначене вище, беручи до уваги, що строк розгляду даної справи №921/623/19 припав на період дії карантину, а також враховуючи продовжені законом процесуальні строки розгляду судових справ під час дії карантину, зокрема і їх розгляд по суті, а також продовжені законом права учасників справи, подавати заяви/клопотання про продовження процесуальних строків на подання ними своїх пояснень, заперечень, доказів, тощо, на час дії карантину, судом надано таке право сторонам та витримано усі продовжені строки судового провадження згідно наведених вище законів.

При цьому, по завершенню 20-ти днів після набрання чинності Законом №731-ІХ, як станом на 07.08.2020 року так і станом на 13.08.2020 від учасників у справі не надходило будь-яких клопотань про поновлення чи продовження процесуальних строків на встановлених вище підставах.

Враховуючи зазначене, суд вважав, що є усі підстави завершити розгляд у даній справі, №921/623/19 та прийняти у ній рішення, і що таке не порушить будь – яких прав жодного із учасників у справі.  

А тому, по завершенню дослідження обставин справи та доказів, проведення судових дебатів, суд у судовому  засіданні 13.08.2020, після виходу до нарадчої кімнати, ухвалив рішення, оголосивши його  скорочену (вступну та резолютивну) частини.

2. Аргументи сторін.

2.1. Правова позиція позивача у позові.

Як стверджує позивач – Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), у відповідності до розпоряджень голови Тернопільської обласної державної адміністрації №362 від 10 серпня 2001 року та №427 від 21 жовтня 2002 року Тернопільській єпархії УАПЦ було передано безоплатно у власність комплекс пам`яток архітектури місцевого значення руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст. і костьолу 1716 року для влаштування монастиря, а також залишки початку будівництва гідроелектростанції у с.Нирків Заліщицького району Тернопільської області. Право власності було зареєстроване Заліщицьким районним БТІ Тернопільської області за Тернопільською єпархією УАПЦ на підставі рішень виконавчого комітету Нирківської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області № 3 від 22 січня 2002 року і № 12 від 29 червня 2016 року з видачею свідоцтв про право власності на наступні об`єкти нерухомого майна: – руїни палацу 17-19 століть в цілому (реєстраційний запис № 263 у реєстрову книгу №2); – руїни костьолу 1716 року в цілому (реєстраційний запис № 264 у реєстрову книгу №2); – залишки початку будівництва гідроелектростанції в цілому (реєстраційний запис №265 у реєстрову книгу № 2).

31 жовтня 2016 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Джуринфортеця» (протокол № 2 від 31.10.2016) за участю Позивача та Відповідача, які вирішили передати у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

28 вересня 2016 року, архієпископ Тернопільський і Подільський Мстислав ( Гук Ростислав Володимирович ), правлячий архієрей Тернопільської єпархії УАПЦ, керівник релігійної організації «Консисторія (єпархіяльне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» передав за актом приймання-передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7. До передачі майна, а саме 19 вересня 2016 року архієпископ Гук Р.В. надав відповідачу письмову згоду за вих. № 0928 на внесення до статутного фонду ТОВ «Джуринфортеця» вказаного нерухомого майна.

Після призначення Указом 22 вересня 2017 року керівником Архієпископа Тихона (Петранюка Тараса Івановича) ним було ініційовано інвентаризацію документації та веб-ресурсів зазначеної релігійної організації, під час якої було виявлено, що частина нерухомого майна, належного Позивачу, незаконно відчужено на користь третіх осіб, а документи щодо оформлення такого відчуження з канцелярії Управління вилучені невідомими особами. З приводу вилучення документів Позивач звернувся до правоохоронних органів. Проте, звернення розглянуті не були, жодних відповідей позивачем не отримано.

Водночас, як зазначає позивач, за заявою Тернопільської Єпархії СВ ТВП ГУНП розслідується кримінальне провадження № 12019210010000763 від 05 березня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, щодо дій керівника Тернопільської єпархії УАПЦ Гука Р.В. з відчуження нерухомого майна Тернопільської єпархії УАПЦ, а саме комплексу пам`яток архітектури місцевого значення руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст. і костьолу 1716 року для влаштування монастиря, а також залишків початку будівництва гідроелектростанції у с. Нирків Заліщицького району Тернопільської області. У матеріалах вказаного кримінального провадження знаходяться вилучені, у відповідності до ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2019, оригінали правовстановлюючих документів та документів по відчуженню на користь ТОВ «Джуриненерго» та ТОВ «Джуринфортеця» вказаного нерухомого майна.

Керівник позивача, здійснив розпорядження нерухомим майном, яке перебувало у власності цієї юридичної особи, шляхом вчинення дій від імені позивача з укладення правочину з відповідачем щодо відчуження нерухомого майна релігійної організації на користь ТОВ «Джуринфортеця», що було відображено сторонами правочину в декількох письмових документах: протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна від 28.09.2016. Ця обставина підтверджується також тим, що саме вказані протокол та акт були підставами для прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності на передане нерухоме майно за ТОВ «Джуринфортеця», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата реєстрації 24.10.2016, номер запису про право власності 17150570).

Однак, позивач вважаючи, що зазначений спірний правочин було вчинено з порушенням законів України, а також чинних на момент вчинення правочину Статуту УАПЦ (надалі – Статут УАПЦ) та Статуту релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» (надалі – Статут релігійної організації), зазначає, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2,80,91,92 ЦК України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України). Правочини юридична особа, також, вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. Отже, керівник позивача повинен був під час вчинення спірного правочину діяти у відповідності до законодавства, що визначає цивільну дієздатність позивача, зокрема до установчих документів, та в межах своїх повноважень.

Згідно статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на 31.10.2016) товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Отже, в результаті внесення позивачем нерухомого майна до статутного капіталу відповідача відбулося припинення права власності позивача (відчуження) і набуття права власності відповідачем на передане майно, як наслідок вчинення двохстороннього правочину між позивачем та відповідачем.

У відповідності до пункту 9.1. Статуту УАПЦ та пункту 1 Статуту релігійної організації УАПЦ поділяється на єпархії. Єпархія – є місцевою Церквою, яка складається з парафій, об`єднаних у деканати, а також з монастирів, духовних навчальних закладів та інших церковних установ (місій, братств, сестринств), які знаходяться на канонічній території Єпархії. Як зазначалось вище, пунктом 1 Статуту релігійної організації також передбачено, що Тернопільську єпархію УАПЦ (станом на дату укладення спірного правочину) представляв єпархіальний центр, а саме релігійна організація «Консисторія (Єпархіальне управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви», яка після зміни підпорядкування в канонічних та організаційних питаннях має назву «Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».

У пункті 9 Статуту релігійної організації було встановлено мету її утворення, зокрема Консисторія утворена та діє з метою задоволення потреб релігійних потреб віруючих сповідувати і поширювати християнську православну віру. Згідно пункту 10 Статуту релігійної організації визначено цілі діяльності Консисторії, а у пункті 11 Статуту вказано завдання (види діяльності) Консисторії. У відповідності до статті 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

В пункті 12 Статуту перелічено права Консисторії, що надані її засновником, для забезпечення досягнення мети, виконання зазначених цілей та завдань, в тому числі засновувати підприємства як окремі юридичні особи ( підпункт 12.8 Статуту). В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься інформація про види діяльності ТОВ «Джуринфортеця» (код за ЄДРПОУ 40863186), яке було засноване за участі релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» і у власність якого було передано нерухоме майно релігійної організації на виконання спірного правочину. Такими видами, зокрема, визначено по ТОВ «Джуринфортеця» – виробництво електроенергії (основний вид), передача електроенергії, розподілення електроенергії, торгівля електроенергією. За даними реєстру ТОВ «Джуринфортеця» не є релігійною організацією і види діяльності цього товариства не відповідають меті, цілям та завданням релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ.

У пункті 12.1. Статуту УАПЦ встановлено, що Єпархіальна Рада є вищим виконавчим органом управління єпархії, який діє в період між Єпархіальними Соборами. У відповідності до пункту 13.1 Статуту УАПЦ Консисторія є виконавчим органом управління єпархією. Консисторію очолює єпархіальний(правлячий) архієрей ( пункт 13.2 Статуту УАПЦ, пункт 15 Статуту релігійної організації). Згідно пункту 20 Статуту релігійної організації єпархіальний (правлячий) архієрей здійснює відчуження (продаж, дарування, обмін тощо) майна, яке належить Консисторії на підставі права власності, якщо це не суперечить чинному законодавству, з урахуванням Статуту УАПЦ розпоряджається майном Консисторії. Церковні центри, монастирі, духовні школи і парафії можуть одержувати від місцевих органів державної влади у безкоштовне користування або у власність надане їм майно. В такому випадку вони відповідають за його збереження (пункт 29.4. Статуту УАПЦ). Розпорядником загальноєпархіальних фінансів і майна у межах бюджету є єпархіальний архієрей разом з Єпархіальною Радою (пункт 29.13 Статуту УАПЦ). Єпархіальні бюджети формуються за рахунок внесків парафій і монастирів. У тих єпархіях, де існують місцеві майстерні, які виробляють свічки, церковну утвар і таке інше, бюджет поповнюється також і за рахунок прибутку цих установ ( пункт 29.10 Статуту УАПЦ).

Крім того, майно і кошти Консисторії формуються з коштів і майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань (пункт 27.1 Статуту релігійної організації). Кошти та майно використовуються для виконання мети, цілей та завдань Консисторії (пункт 28 Статуту релігійної організації). Правочин щодо передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, було вчинено правлячим архієреєм Тернопільської єпархії УАПЦ Гуком Р.В. без отримання відповідного рішення Єпархіальної ради, всупереч меті, цілям та завданням релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ», що є порушенням ст.ст. 7,13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», пунктів 9,7,12.1, 29.13 Статуту УАПЦ, пунктів 3.9.10.11,20.28 Статуту релігійної організації.

Як вказано у позовній заяві позивач, як релігійна організація, згідно із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» здійснює господарську діяльність у відповідності до своїх статутних завдань, і відповідно до Статутів УАПЦ та релігійної організації може виступати засновником підприємств та використовувати майно (в тому числі і для передачі у власність для формування статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця») для виконання мети, цілей та завдань, що передбачені вказаними Статутами, серед яких не передбачено ті види діяльності, які здійснює ТОВ «Джуринфортеця».

Враховуючи вищевказане, позивач вважає, що відповідач міг і повинен був діяти розумно при укладенні спірного правочину і врахувати вимоги цивільного законодавства щодо діяльності позивача як релігійної організації, а також вимоги статутних документів позивача, оскільки відповідачу було відомо про те, що цивільна дієздатність позивача врегульована відповідними статутами.

Також позивач звертає увагу суду на те, що у відповідності до протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 в один день було здійснено передачу нерухомого майна позивача до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця», а також вихід і виключення позивача з числа учасників товариства, що свідчить про недобросовісну направленість дій обох сторін, які, здійснюючи заснування господарського товариства і вчиняючи правочин з передачі нерухомого майна позивача, фактично не мали на меті здійснювати господарську діяльність з використанням цього майна за участі позивача, тобто такі дії були направлені на відчуження нерухомого майна релігійної організації на користь третьої особи всупереч законодавству та Статутам УАПЦ та релігійної організації.

Вчинення вищевказаного протизаконного правочину правлячим архієреєм Тернопільської єпархії УАПЦ Гуком Р.В. з відома відповідача призвело до завдання матеріальної шкоди юридичній особі, керівництво якою він здійснював на момент відчуження нерухомого майна, а саме позивачу.

Окрім того, об`єкт нерухомого майна – нежитлова будівля (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220) (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220)), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7 є об`єктом культурної спадщини, а саме пам`яткою архітектури місцевого значення відповідно із рішенням Тернопільського облвиконкому № 15 від 25 січня 1989 року (охоронний номер 467-М).

Щодо вказаної пам`ятки архітектури було укладено охоронний договір № 133 від 18 червня 2003          року, який був чинним станом на 28.09.2016 -31.10.2016 року, тобто на дату відчуження релігійною організацією «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» нерухомого майна на користь ТОВ «Джуринфортеця». Зазначені обставини підтверджуються листом Тернопільської облдержадміністрації за вих.№ 03-1997 від 27.03.2019 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пункту 5 Охоронного договору № 133 від 18 червня 2003 року здійснення відчуження вищевказаного об`єкта нерухомого майна могло бути здійснене його власником за умови отримання письмового погодження органу охорони культурної спадщини.

За інформацією, що надана Тернопільською обласною державною адміністрацією в листі за вих. № 03-1997 від 27.03.2019 р., погодження на відчуження руїн палацу ХУІІ-ХІХ ст. колишньому поселенні Червоноград Нирківської сільської ради Заліщицького району релігійній організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» не надавалось.

Отже, правочин щодо відчуження нежитлової будівлі (руїн палацу 17-19 ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н, с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, вчинено з порушенням ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

У відповідності до пункту 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить: …

16) погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Згідно ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, ч.2 цієї статті – особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний  обсяг цивільної дієздатності.

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч. 1 – 3, 5 та 6  ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

А тому, позивач вважає, що правочин з передачі у власність ТОВ «Джуринфортеця» як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220) загальною площею 717 кв. м., що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н. с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений сторонами у протоколі № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна від 28.09.2016 року, повинен бути визнаний судом недійсним, оскільки,  сторонами правочину не було дотримано вимог ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України.

Щодо рішення загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 згідно пункту 2 протоколу № 2 про передачу у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкта нерухомого майна – нежитлової будівлі – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, то позивач посилаючись на ті ж обґрунтування які стосуються вчиненого архієреєм Тернопільської єпархії УАПЦ Гуком Р.В. правочину, вважає, що таке суперечить вимогам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також положенням Статуту УАПЦ та позивача. Обґрунтуванням для такого висновку є ті ж обставини і факти, які вказані в пункті 2 цієї позовної заяви.

Рішення загальних зборів учасників як вищого органу товариства з обмеженою відповідальністю є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. За змістом п.п.2.12., 2.13, 2.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 “Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин”, підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути:

  • невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства;
  • порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів;
  • позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Таким чином, позивач просить суд визнати недійсними правочин з передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений сторонами у протоколі № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна від 28.09.2016 року та рішення загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 (пункт 2 протоколу № 2 від 31.10.2016 року) з передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220)), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, оскільки такі були, на його думку, вчинені усупереч вимогам законодавства України.

2.2. Заперечення відповідача, зазначені  у відзиві на позовну заяву

та запереченні проти відповіді на відзив.

У поданому відзиві на позовну заяву від 08.11.2019 № б/н (вх. № 20332 від 08.11.2019) відповідач позов не визнає, вважає його  безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення, зокрема, зазначає серед іншого таке.

Позивач, із посиланням на  статтю 13 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” вказує на те, що Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення). При цьому, положеннями ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації» не встановлено якихось особливих вимог до укладення правочинів релігійною організацією ніж ті, які визначені Законом для юридичних осіб.

Також, відповідач , із врахуванням положень Статутів УАПЦ та релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ», вважає, що оспорюваний правочин не тільки не порушує цих положень, а укладений у повній відповідності з ними.

Зокрема,  зауважує, що зміст Статутів УАПЦ та релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» відповідачу став відомий лише зараз, коли ним було отримано копію позовної заяви з додатками, серед яких було долучено копії цих Статутів.

У зв`язку із цим, навіть у випадку наявності у Статутах якихось обмежень повноважень керівника релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» щодо представництва цієї юридичної особи та укладення правочинів, у тому числі, оспорюваного, такі обмеження згідно ч. 3 ст. 92 ЦК України не мали б юридичної сили.

Щодо посилань позивача на порушення при укладенні оспорюваного правочину положень ст. 18 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» щодо відсутності погодження органу охорони культурної спадщини при відчуженні охоронюваного об`єкту, то відповідач вважає їх безпідставними.

Відповідно до п. 3 Охоронного договору на пам`ятку культурної спадщини №133, укладеного 18 червня 2003 року між Управлінням містобудування та архітектури Тернопільської обласної державної адміністрації та Тернопільською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви, який діяв на момент укладення оспорюваного правочину, у разі зміни в установленому порядку користувача (власника) новий користувач (власник) зобов`язаний укласти з органом охорони новий охоронний договір.

02 листопада 2017 року між Управлінням культури Тернопільської обласної державної адміністрації (орган охорони) та ТОВ «Джуринфортеця» (користувач (власник) було укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 2003 (новий охоронний договір).

Відповідно до п. 1 цього договору користувач (власник) бере на себе зобов`язання щодо охорони Руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст., пам`ятки архітектури місцевого значення згідно рішення Тернопільського облвиконкому від 25.01.1989 року №15, охоронний договір №467 М, (с. Червоногод) Нирківської сільської ради Заліщицького р-ну.

Таким чином, відповідач стверджує, що будь-яких порушень законодавства, яким регулюються правовідносини щодо охорони культурної спадщини, допущено не було.

Одночасно, заперечуючи позовну вимогу щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 (пункт 2 протоколу № 2 від 31.10.2016 року), оскільки на думку позивача, таке рішення загальних зборів суперечить вимогам ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації», а також положенням Статуту УАПЦ, відповідач вважає, що оспорюване рішення загальних зборів повністю відповідає наведеним вище положенням ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»статті 92 ЦК України, положенням Статутів УАПЦ та релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ», а також іншим нормам законодавства, які були чинними на час прийняття оспорюваного рішення.

Таким чином, відповідач вважає, що підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 року (пункт 2 протоколу № 2 від 31.10.2016 року) не було і немає, а тому не вбачає підстав для задоволення даного позову, та просить у позові позивачу відмовити.

2.3. Правова позиція позивача, зазначена

у відповіді на відзив.

У відповіді на відзив №43-20/юр від 14.11.2019 (вх. № 20343 від 18.11.2019) позивач, заперечуючи доводи відповідача зазначені у відзиві, серед іншого, вважає твердження відповідача помилковими, з огляду на таке.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги про визнання недійсним правочину щодо передачі позивачем у власність відповідача як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений у протоколі № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» від 28.09.2016 року, порушенням частин 1 та 3 статті 203 ЦК України. Зокрема тим, що для вчинення спірного правочину позивач не мав необхідного обсягу дієздатності, як релігійна організація. Особливості дієздатності релігійних організацій визначені у Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також Статутом релігійної організації, у частині спеціального правового регулювання діяльності таких організацій, поряд із загальними правовими нормами, що регулюють діяльність юридичних осіб, у відповідності до законодавства України. Керівник позивача, який вчиняв спірний правочин від імені позивача, перевищив свої повноваження при відчуженні нерухомого майна позивача. Окрім того, враховуючи усі докази, які надані позивачем, вважає, що сторони правочину порушили вимоги законодавства та Статуту УАПЦ та релігійної організації щодо дотримання мети, цілей та завдань релігійної організації при заснуванні нею інших юридичних осіб та використанні власного майна. Конкретні норми, які були порушені, зазначені у позовній заяві. Спірний правочин щодо передачі майна позивача до статутного фонду відповідача є двостороннім. Тому, у відповідності до ст.92 ЦК України представники обох сторін спірного правочину, здійснюючи повноваження представництва юридичних осіб, зобов`язані були діяти добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень.

На думку позивача, відповідач діяв не розумно при вчиненні спірного правочину з огляду на таке.

У статті 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Інформація про те, що позивач, як сторона спірного правочину, є релігійною організацією, станом на день вчинення спірного правочину та прийняття спірного рішення загальними зборами учасників ТОВ «Джуринфортеця» була внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Статтею 20 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДР), є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у формі відкритого доступу через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, до актуальних на момент запиту та на визначену дату відомостей Єдиного державного реєстру шляхом їх пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування; витягу, довідки, виписки. Разом з тим, до вищевказаного ЄДР внесена інформація щодо видів господарської діяльності «Джуринфортеця», які свідчать, що вказане підприємство є товариством з обмеженою відповідальністю, створене для ведення господарської діяльності з метою отримання прибутку, і цілі його створення та діяльності відмінні від мети, цілей і завдань діяльності релігійної організації. Тому, відповідач, маючи можливість скористатись відкритими і загальнодоступними відомостями ЄДР щодо іншої сторони спірного правочину, тобто про специфіку та обмеження дієздатності Позивача, не зробив цього.

У ч.2 ст. 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» від 28.09.2016 року, письмовій згоді за вих. № 0928 від 19.09.2016 року архієпископа Гука Р.В. на внесення до статутного фонду ТОВ «Джуринфортеця» вказаного нерухомого майна зазначено, що позивач, як юридична особа, як і її керівник, у своїх діях керуються Статутом релігійної організації. Відповідач, маючи інформацію про це, не здійснив жодних дій для ознайомлення із Статутом позивача та Статутом УАПЦ, норми якого також врегульовують обсяг дієздатності позивача. Це підтверджується відзивом на позовну заяву, де за підписом керівника відповідача зазначено, що зміст вказаних Статутів став відомий йому лише після отримання копії позовної заяви з додатками.

Окрім цього, як зазначено у позові, позивач та відповідач разом діяли не добросовісно при вчиненні спірного правочину.

Таке твердження обґрунтовується тим, що у відповідності до протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна від 28.09.2016 року, в яких сторони підтверджують вчинення спірного правочину, визначений предмет правочину, а саме внесення майна до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця». За змістом згаданого протоколу позивач в день проведення зборів і прийняття ними рішення про внесення майна позивача до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» передав майно за актом, тобто відчужив його на користь відповідача, і в цей же день вийшов із складу учасників товариства. Такі дії сторін спірного правочину були відомі обом сторонам, що підтверджується інформацією про результати голосування в протоколі № 2 від 31.10.2016 року – голосували «за» одноголосно по усіх питаннях зборів.          

Таким чином, позивач вважає, що справжніми намірами обох сторін, було здійснити відчуження нерухомого майна релігійної організації, яке було отримане нею з державної власності безоплатно, на користь відповідача без обов`язкового нотаріального посвідчення та належного оформлення землекористування. Тому, участь позивача у господарській діяльності і формуванні статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» була формальною і удаваною, що підтверджує недобросовісність дій сторін спірного правочину.

2.4.  Правова позиція відповідача, зазначена

у заяві про застосування позовної давності.

У письмових запереченнях проти позову, відповідач серед іншого, зазначає, що  позов Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) подано поза межами позовної давності.

Вказане відповідач обґрунтовує тим, що як вбачається з відомостей, розміщених на офіційному сайті Господарського суду Тернопільської області, позов про визнання недійсним правочину з передачі релігійною організацією «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» у власність ТОВ «Джуринфортеця» як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі, та визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 року (пункт 2 протоколу № 2 від 31.10.2016 року), позивачем подано 30 вересня 2019 року, тобто через 2 роки і 9 місяців з моменту вчинення оспорюваного правочину та прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів Товариства.

А тому, як зазначає відповідач у запереченні,  якщо позов подано поза межами позовної давності, то це є підставою для відмови в позові.

З огляду на зазначене, відповідачем подано суду заяву про застосування позовної давності від 08.11.2019, у якій він, посилаючись на норми Цивільного кодексу України,  просить  відмовити у задоволенні позову.

2.5. Правова позиція позивача, зазначена у письмових запереченнях на заяву про застосування позовної давності.

Позивач, не погоджуючись із доводами відповідача, зазначеними в обґрунтуваннях заяви застосуванням позовної давності, заперечує про пропуск ним строку позовної давності при зверненні до суду із позовом, вказуючи на таке.  

Позовна заява позивачем направлена до суду 28.09.2019 року у відповідності до штампу на описі вкладення до цінного листа відділення ПАТ «Укрпошта».

У відповідності до ст.ст. 256257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спірний правочин, а саме передача релігійною організацією «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» (код за ЄДРПОУ 25347638) у власність ТОВ “Джуринфортеця” (код за ЄДРПОУ 40863186) як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, була здійснена 28.09.2016 року. Це підтверджується оформленим протоколом № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 та актом приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» від 28.09.2016 року.

У відповідності до ч.2.ст.255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Таким чином, на підставі зазначеного, позивач стверджує, що звернувся із позовною вимогою про визнання недійсним правочину, зазначеного в п.1 позовної заяви за вих. № 34/17-юр від 27.09.2019, в межах загального трьохрічного строку позовної давності.

2.6.   Правова позиція представників третіх осіб.

У своїх поясненнях треті особи зазначають, серед іншого, таке.

Відповідно до пункту 16 частини 1 статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відчуження або передача пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

В Тернопільській обласній державній адміністрації функції стосовно охорони культурної спадщини здійснює управління культури.

Повноваження стосовно збереження культурної спадщини а також погодження відчуження або передачі пам`яток культурної спадщини місцевого значення їх власникам чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління покладено на управління культури (далі – Управління) відповідно до Положення про управління культури, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 22 березня 2016 року № 155-од (далі Положення).

Відповідно до Положення на Управління покладені завдання щодо сприяння збереження охорони культурної спадщини, захисту таких об`єктів від загрози знищення, руйнування або пошкодження, погодження відчуження або передачі пам`яток культурної спадщини.

Згідно п. 14 Положення Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки.

При цьому представники третіх осіб у своїх поясненнях зазначають, що попередньо погодження на відчуження спірних об`єктів вони представнику позивачу не надавали. А новий охоронний договір з відповідачем був підписаний в силу реєстрації за ним права власності на дані об`єкти.

3.  Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Розглянувши матеріали справи, пояснення та заперечення сторін, подані ними докази, судом встановлено наступне.

Позивач – Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), як релігійна організація, здійснює діяльність згідно Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно до статті 7 вказаного Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади. управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). У частині 2 статті 13 Закону встановлено, що релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

У відповідності до розпоряджень Голови Тернопільської обласної державної адміністрації № 362 від 10.08.2001 року та № 427 від 21.10.2002 року Тернопільській єпархії УАПЦ було передано безоплатно у власність комплекс пам`яток архітектури місцевого значення руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст. і костьолу 1716 року для влаштування монастиря, а також залишки початку будівництва гідроелектростанції у с. Нирків Заліщицького району Тернопільської області.

Також, Тернопільсько-Подільську єпархію УАПЦ зобов`язано укласти з управлінням містобудування та архітектури облдержадміністрації охоронні договори на користування вказаними будівлями пам`яток архітектури. Виконання ремонтно-реставраційних робіт проводити після погодження відпові дної проектної документації та письмового дозволу державного органу охорони культурної спадщини.

Право власності було зареєстроване Заліщицьким районним БТІ Тернопільської області за Тернопільською єпархією УАПЦ на підставі рішень виконавчого комітету Нирківської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області № 3 від 22 січня 2002 року і № 12 від 29 червня 2016 року з видачею свідоцтв про право власності на наступні об`єкти нерухомого майна:

  • руїни палацу 17-19 століть в цілому (реєстраційний запис № 263 у реєстрову книгу №2);
  • руїни костьолу 1716 року в цілому (реєстраційний запис № 264 у реєстрову книгу №2);
  • залишки початку будівництва гідроелектростанції в цілому (реєстраційний запис № 265 у реєстрову книгу № 2).

21.03.2014 року на підставі Наказу Міністерства культури України № 175 відбулась державна реєстрація Статуту Релігійної організації «Консисторія (Єпархіальне управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» (надалі – Консисторія), код ЄДРПОУ 25347638.  

У відповідності до п.1 Статуту Консисторії, Релігійна організація «Консисторія (Єпархіальне управління) є неприбутковою християнською православною релігійною організацією, яка як орган єпархіального управління (релігійне управління) в установленому законодавством порядку представляла Тернопільську єпархію Української Автокефальної Православної Церкви» (надалі – Консисторія), код ЄДРПОУ 25347638.

Пунктом 8 Статуту визначено, що як юридична особа Консисторія має відокремлене майно та самостійний баланс, відкриває власні розрахункові, поточні, валютні та інші рахунки у банках України та за її межами, від свого імені самостійно здійснює юридично-правові дії, які не суперечать законодавству України та цьому Статуту, користується правами і має обов`язки згідно з чинним законодавством України і цим Статутом.

Консисторія від свого імені набуває майнові й особисті немайнові права, може бути позивачем і відповідачем у суді, має печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою.

У пункті 9 Статуту релігійної організації було встановлено мету її утворення, зокрема Консисторія утворена та діє з метою задоволення потреб релігійних потреб віруючих сповідувати і поширювати християнську православну віру.  

Згідно п. 10 Статуту релігійної організації цілями Консисторії, серед іншого, є представлення Єпархії в стосунках з церковною владою УАПЦ, іншими єпархіями УАПЦ, державними органами та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадський об`єднаннями та іншими підприємствами, установами й організаціями.

Згідно п. 12.8 Статуту релігійної організації для забезпечення досягнення мети, виконання визначених цілей та завдань Консисторія має право засновувати як окремі юридичні особи (що діють на підставі власних статутів) видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства.

Згідно п. 15 Статуту релігійної організації Консисторія діє під загальним керівництвом єпархіального (правлячого) архієрея, який за наступництвом влади від Святих Апостолів силою свого уряду має вищу загальну владу в Єпархії, яку здійснює при соборному співдіянні клиру й мирян.

Згідно п. 20 Статуту релігійної організації як керівник Консисторії єпархіальний (правлячий) архієрей:

– приймає рішення про заснування підприємств, установ, організацій та закладів, передбачених пунктами 12.8 – 12.10 цього Статуту, а також засобів масової інформації; укладає цивільно-правові угоди (договори, контракти) з релігійними організаціями, державними органами, установами, організаціями та іншими юридичними та фізичними особами як в Україні так і за кордоном; здійснює відчуження (продаж, дарування, обмін тощо) майна, яке належить Консисторії на підставі права власності, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Згідно п. 28 Статуту релігійної організації кошти та майно використовуються для виконання мети, цілей та завдань Консисторії.

Як вбачається із матеріалів справи, 19.09.2016 листом № 0928 Архієпископ Тернопільський, керуючий Хмельницькою Єпархією УАПЦ Мстислав (Гук Ростислав Володимирович), як єпархіальний (правлячий) архієрей релігійної організації  “Тернопільська єпархія” Української Автокефальної  Православної Церкви” діючи у відповідності до Статуту релігійної організації (нова редакція) дав згоду на передачу (внесення) до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця” вказаних вище об`єктів нерухомого майна, ринковою вартістю 382578,00 гривень. Підстава об`єкта оцінки : звіт про незалежну оцінку майна, проведений 22 серпня 2016 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП Максимчук В.С.

28.09.2016 за рішенням засновників було створено товариство з обмеженою відповідальністю «Джуринфортеця» (ТОВ «Джуринфортеця») з юридичною адресою: 48601, місто Заліщики, вулиця 40 років Перемоги,10 «А» що підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» від 28.09.2016 № 1 м. Заліщики.

Із змісту протоколу засновниками товариства виступили ОСОБА_2 – 50 % та  Релігійна організація «Тернопільська єпархія Української Автокефальної православної Церкви – 50 % від імені якої участь у зборах взяв Архієпископ Тернопільський, керуючий Хмельницькою єпархією УАПЦ Мстислав ( Гук Ростислав Володимирович ), єпархіальний (правлячий) архієрей релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» – 100% засновників.    

Згідно до протоколу по порядку денному збори одноголосно «За» вирішили:

  1. Створити товариство з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця” (ТОВ “Джуринфортеця”) з юридичною адресою: 48601, місто Заліщики, вулиця 40 років Перемоги,10 «А», Заліщицький район, Тернопільська область.
  2. Статутний капітал ТОВ “Джуринфортеця” сформувати для забезпечення діяльності Товариства, шляхом передачі Засновниками Товариству належного їм майна, як внесків до статутного капіталу, та затвердити в сумі 765156.00 гривень, який поділений на частки, що розподіляються між Засновниками по 50 відсотків і відповідно становить 100 відсотків від Статутного капіталу Товариства.
  3. Затвердити та підписати Статут ТОВ “Джуринфортеця”.
  4. Обрати директором ТОВ “Джуринфортеця” ОСОБА_2 , покласти на ОСОБА_2 обов`язки директора ТОВ “Джуринфортеця”, в тому числі представляти юридичну особу та підписувати всі необхідні документи пов`язані з державною реєстрацією юридичної особи, та її діяльністю.
  5. Зареєструвати Статут ТОВ «Джуринфортеця» у відповідності з чинним законодавством України.

28.09.2016 року, архієпископ Тернопільський і Подільський Мстислав ( Гук Ростислав Володимирович ), правлячий архієрей Тернопільської єпархії УАПЦ, керівник релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» передав за актом приймання-передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, ринковою вартістю 382578,00 грн. згідно звіту про незалежну оцінку майна, проведеного 22 серпня 2016 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП Максимчук ВС.

29.09.2016 відбулась державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ДЖУРИНФОРТЕЦЯ” та зареєстровано Статут Товариства.

Відповідно до п.1.1 Статуту в редакції на 29.09.2016  власниками Товариства та його засновниками є:

  • ОСОБА_2 паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Заліщицьким РВ УМВС України в Тернопільській області 23.10.2002, ідентифікаційний код: НОМЕР_2
  • Релігійна організацій “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви”, юридична адреса якої: 46001, Україна, місто Тернопіль, вулиця Руська, будинок № 22, ідентифікаційний код: 25347638.

Пунктами 1.4., 1.5. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця” визначено, що Товариство є самостійним господарюючим суб`єктом, має права юридичної особи, володіє відокремленим майном, від свого імені набуває майнові та особисті немайнові права і несе визначені обов`язки, виступає в суді від свого імені, здійснює виробничу, комерційну, посередницьку та іншу господарську діяльність, що не суперечить чинному законодавству і цьому Статуту з метою одержання прибутку.

Товариство має самостійний баланс, поточний та інші (в тому числі і валютний) рахунки в установах банків, відповідні штампи та бланки зі своєю назвою.

Діяльність Товариства будується на комерційних засадах при повному дотриманні принципу законності.

Відповідно до п. 7.1. Статуту Товариства розмір Статутного капіталу становить 765156,00 грн.

Засновники формують Статутний капітал протягом одного року від дати державної реєстрації Товариства.  

Відповідно до п. 7.4. Статуту Товариства засновник Товариства може вийти з числа Учасників та отримати згідно зі статутом належну частку у майні товариства або у грошовій формі.

Вказаний вище акт приймання-передачі стали підставою для прийняття державним реєстратором Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області  Дрозд Світланою Петрівною, рішення про реєстрацію права власності на передане нерухоме майно за ТОВ «Джуринфортеця», доказом чого є також  інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата реєстрації 24.10.2016, номер запису про право власності 17150570).

31 жовтня 2016 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Джуринфортеця» (протокол № 2 від 31.10.2016) за участі: ОСОБА_2 (50% голосів) та Релігійної організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” в особі Архиєпископа Тернопільського і Подільського Мстислава (Гук Р.В.) єпархіальний архієрей релігійної організації  “Тернопільська єпархія УАПЦ” – 50% голосів або 100% засновників.

На порядок денний вказаних загальних зборів було винесено розгляд таких питань:

  • про обрання голови загальних зборів ТОВ “Джуринфортеця”;
  • про передачу у власність  ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7;
  • про вихід із складу учасників ТОВ “Джуринфортеця” – Релігійної організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” та виплату її частки в Статутному капіталі Товариства;
  • про затвердження розміру, співвідношення і перерозподілу часток Учасників в Статутному капіталі ТОВ “Джуринфортеця” ;
  • про затвердження змін та доповнень до Статуту, що викладений в новій редакції ;
  • про надання повноважень директору ТОВ “Джуринфортеця” Кузан Ользі Миколаївні щодо  передачі у власність (на баланс) ТОВ “Джуринфортеця” нежитлової будівлі – (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7), та на виплату Релігійній організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” її частки в Статутному капіталі Товариства;
  • про надання повноважень директору ТОВ “Джуринфортеця” ОСОБА_2 на державну реєстрацію змін та доповнень до Статуту ТОВ “Джуринфортеця”.

          По усіх питаннях порядку денного присутніми учасниками проголосовано “За” одноголосно.

Серед іншого, 31.10.2016 загальними зборами учасників ТОВ «Джуринфортеця», відповідно до змісту Протоколу № 2, було прийнято такі рішення:

  • по п.2 порядку денного – передати у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу Товариства об`єкт нерухомого майна – – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв. м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, ринковою вартістю 382 578,00 гривень, що становить 50 відсотків від статутного капіталу Товариства.
  • по п. 3 порядку денного – надати згоду на вихід та виключити Релігійну організацію «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» із складу учасників ТОВ «Джуринфортеця». Виплатити Релігійній організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» її частку у Статутному капіталі ТОВ «Джуринфортеця», а саме: грошові кошти еквівалентні вартості переданого майна до Статутного капіталу Товариства в розмірі – 382 578,00 гривень.

Таким чином, 31.10.2016 в один день зборами учасників було прийнято рішення про внесення та відчуження об`єкта нерухомого майна, яке належало на підставі Свідоцтва про право власності Тернопільській єпархії УАПЦ, а також прийнято рішення про вихід учасника/засновника товариства Тернопільської єпархії УАПЦ  – з отриманням нею виплати вартості частки, що дорівнює вартості внесеного нерухомого майна.

Також, 31.10.2016 між Релігійною організацією «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» та ОСОБА_2 було укладено договір про передачу частки учасника у статутному капіталі ТОВ «Джуринфортеця». За яким Релігійну організацію «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» зобов`язувалась передати а ОСОБА_2 прийняти і оплатити 50 % корпоративних прав (право власності на статутний капітал та усі права на управління товариством)  ТОВ «Джуринфортеця».

Рішенням Помісного Об`єднавчого Собору Православної Церкви України від 15.12.2018 було утворено Православну Церкву України, затверджено її Статут, обрано Предстоятеля – Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

06.01.2019 року Патріаршим та Синодальним томосом Православній Церкві України було надано автокефальний статус.

Перед проведенням Помісного Об`єднавчого Собору Православної Церкви України, 15.12.2018 було також проведено Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, яким прийнято рішення припинити діяльність релігійного об`єднання – Української Автокефальної Православної Церкви шляхом об`єднання та приєднання до утворюваної Православної Церкви України, припинити чинність Статуту УАПЦ, припинити діяльність всіх органів церковного управління УАПЦ.

Таким чином, вся повнота Української Автокефальної Православної Церкви увійшла до складу новоствореної помісної автокефальної церкви – Православної Церкви України.

У зв`язку з цим, релігійна організація Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви – Консисторія (Єпархіальне Управління) (попередник позивача), змінило підлеглість у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання – Православної Церкви України, змінило назву юридичної особи на «Управління Тернопільсько – Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», єпархіальні збори Управління затвердили Статут в новій редакції, що був зареєстрований Наказом Міністерства культури України № 330 від 19.04.2019.

У відповідності до пункту 1.1. вказаного Статуту Управління є адміністративно-виконавчим органом (управлінням) Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

19.09.2017 року (Указ від 22 вересня 2017 року) Архієпископ Тихон (Петранюк Тарас Іванович) призначений єпархіальним (правлячим) архієреєм Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви та на даний час є керівником Тернопільсько-Бучацькою єпархією Православної Церкви України.

Згідно заяви №21/03-18 від 29.03.2018, із якою позивач звернувся до Начальника ГУНП в Тернопільській області полковника поліції Богомола О.М., у якій зазначено, що під час проведення інвентаризації було виявлено несанкціоноване вилучення, ймовірно викрадення, невідомими особами з канцелярії Тернопільської єпархії УАПЦ документів, що були складені під час відчуження нерухомого майна єпархії, що розташоване на території Нирківської сільської ради Заліщицького р-ну Тернопільської області, а саме:

  • рішення № 12 від 29.06.2016 року виконкому Нирківської сільської ради, Заліщицького р-ну, Тернопільської обл. про внесені зміни до рішення №3 від 22,01.2002 року;
  • технічний паспорт на руїни палацу ХVІІ-ХІХ ст. від 01.07.2016, що розташовані на території Нирківської сільської ради Заліщицького р-ну Тернопільської області ;
  • лист Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Блаженнішого Макарія (Малетича) від 28.08.2016 р. про згоду на участь релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» в ТОВ «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» в якості засновника даного Товариства з подальшою передачею у власність Товариства як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкта нерухомого майна – руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст., що розташовані на території Нирківської сільської ради Заліщицького р-ну Тернопільської області;
  • лист №0927 від 19,09.2016  Архієпископа Тернопільського і Подільського Мстислава (Гука) про згоду на участь релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» в ТОВ «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» в якості засновника даного Товариства;
  • лист № 0928 від 19.09.2016 Архієпископа Тернопільського і Подільського Мстислава (Гука) про згоду на передачу у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ», як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкта нерухомого майна – руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст., що розташовані на території Нирківської сільської ради Заліщицького р-ну Тернопільської області;
  • протокол №1 від 28,09.2016 загальних зборів засновників ТОВ«ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» про заснування товариства та реєстрацію статуту, підписаний Архієпископом Тернопільським і Подільським Мстиславом (Гуком);
  • акт приймання-передачі майна від 28.09.2016, складений засновником ТОВ «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» – «Тернопільською єпархією Української Автокефальної Православної Церкви» та ТОВ «Джуринфортеця» про передачу не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу – руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст. що розташовані на території Нирківської сільської ради Заліщицького р-ну Тернопільської області,
  • протокол № 2 від 31.10.2016  загальних зборів учасників ТОВ «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» про вихід зі складу учасників ТОВ «ДЖУРИНФОРТЕЦЯ» релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви», підписаний Архієпископом Тернопільським і Подільським Мстиславом (Гуком).

Про зміст вищевказаних документів керівник Тернопільської єпархії УАПЦ – архієпископ Тихон вперше дізнався із публікації від 13.07. 2017 року на сайті за посиланням http:/mefodiy.org.ua.  Копії документів розмістила у вказаній публікації голова Фонду пам`яті Блаженнійшого Митрополита Мефодія Шевчук Наталія Михайлівна, яка здійснила незаконне втручання в роботу вказаного сайту. Власником документів, а саме Тернопільською єпархією УАПЦ, вказаній особі оприлюднені документи не надавались, як і згода на їх копіювання та розповсюдження.

З приводу вилучення документів позивач звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення (№21/03/18 від 29.03.2018) до правоохоронних органів.

Як підтверджується матеріалами справи, СВ ТВП ГУНП розслідується кримінальне провадження № 12019210010000763 від 05.03.2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, щодо дій керівника Тернопільської єпархії УАПЦ Гука Р.В. з відчуження нерухомого майна Тернопільської єпархії УАПЦ, а саме комплексу пам`яток архітектури місцевого значення руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст. і костьолу 1716 року для влаштування монастиря, а також залишків початку будівництва гідроелектростанції у с.Нирків Заліщицького району Тернопільської області.

У матеріалах вказаного кримінального провадження знаходяться вилучені у відповідності до ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2019 оригінали правовстановлюючих документів та документів по відчуженню на користь ТОВ «Джуриненерго» та ТОВ «Джуринфортеця» вказаного нерухомого майна (в тому числі оригінали протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016, акту приймання – передачі майна від 28.09.2016, а також листа-згоди № 0928 від 19.09.2016).  

28.09.2019 Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) звернулося  із позовною заявою до Господарського суду Тернопільської області про:

  • визнання недійсним правочину з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений у протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 та в акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ “Джуринфортеця” від 28 вересня 2016;
  • визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 (пункт 2 протоколу №2 від 31.10.2016) з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

4. Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Перелік обставин, що є предметом доказування у справі.

Розглянувши та оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, заперечення на них відповідача, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини виникли та стосуються питань наявності підстав та правомірності передачі представником попередника позивача майна позивача як засновника та учасника товариства у статутний капітал відповідача як юридичної особи.

Вказані спірні питання охоплюються, як зобов`язальними відносинами, так як охоплюють питання щодо правомірності укладення правочину з відчуження майна, так і корпоративними відносинами, адже стосуються питання правомірності рішення зборів учасників товариства з передачі відповідачу нерухомого майна, що належало на праві власності попереднику позивача.

Таким чином, спірними обставинами, які підлягають доказуванню у справі є наявність чи відсутність підстав та правомірність укладення за участю представника попередника позивача правочину з відчуження нерухомого майна та прийняття зборами учасників відповідача рішення щодо цього.

5. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

5.1. Щодо правового статусу позивача.

Із змісту Статуту Української Автокефальної Православної Церкви схваленого Помісним Собором Української Автокефальної Православної Церкви від 5-6 червня 1990 року (із подальшими неодноразовими змінами і доповненнями, у тому числі, від 12.05.2003) Українська Автокефальна Православна Церква є Помісною частиною Єдиної Святої, Соборної і Апостольської Церкви.

21.03.2014 на підставі Наказу Міністерства культури України № 175 відбулась державна реєстрація Статуту Релігійної організації «Консисторія (Єпархіальне управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» (надалі – Консисторія), код ЄДРПОУ 25347638.  

У відповідності до п. 1 Статуту Консисторії, Релігійна організація «Консисторія (Єпархіальне управління) є неприбутковою християнською православною релігійною організацією, яка як орган єпархіального управління (релігійне управління) в установленому законодавством порядку представляла Тернопільську єпархію Української Автокефальної Православної Церкви» (надалі – Консисторія), код ЄДРПОУ 25347638.

Згідно до пункту 9.1. Статуту УАПЦ поділяється на єпархії. Єпархія – є місцевою Церквою, яка складається з парафій, об`єднаних у деканати, а також з монастирів, духовних навчальних закладів та інших церковних установ (місій, братств, сестринств), які знаходяться на канонічній території Єпархії.

У відповідності до пункту 9.7. Статуту УАПЦ , пункту 3 Статуту релігійної організації у своєму внутрішньому устрої та зовнішніх стосунках Тернопільська єпархія УАПЦ та Консисторія керуються наукою Святої Євангелії, православними догмами та канонами, законодавством України, Статутом Української Автокефальної Православної Церкви, ухвалами Помісних та Архиєрейських Соборів, Указами Предстоятеля, рішеннями Патріаршої Ради, рішеннями єпархіального (правлячого) архієрея та цим Статутом.

Рішенням Помісного Об`єднавчого Собору Православної Церкви України від 15.12.2018 було утворено Православну Церкву України, затверджено її Статут, обрано Предстоятеля – Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

06.01.2019 Патріаршим та Синодальним томосом Православній Церкві України було надано автокефальний статус.

Перед проведенням Помісного Об`єднавчого Собору Православної Церкви України, 15.12.2018  було також проведено Помісний Собор Української Автокефальної Православної Церкви, яким прийнято рішення припинити діяльність релігійного об`єднання – Української Автокефальної Православної Церкви шляхом об`єднання та приєднання до утворюваної Православної Церкви України, припинити чинність Статуту УАПЦ, припинити діяльність всіх органів церковного управління УАПЦ.

Таким чином, вся повнота Української Автокефальної Православної Церкви увійшла до складу новоствореної помісної автокефальної церкви – Православної Церкви України.

У зв`язку з цим, релігійна організація Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви – Консисторія (Єпархіальне Управління) (попередник позивача), змінило підлеглість у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання – Православної Церкви України, змінило назву юридичної особи на «Управління Тернопільсько – Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)», єпархіальні збори Управління затвердили Статут в новій редакції, що був зареєстрований Наказом Міністерства культури України № 330 від 19.04.2019 року.

У відповідності до пункту 1.1. вказаного Статуту Управління є адміністративно-виконавчим органом (управлінням) Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України).

Згідно витягу з ЄДР від 02.08.2019 Управління Тернопільсько – Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) зареєстровано за кодом ЄДРПОУ 25347638, як і код ЄДРПОУ 25347638 релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» – «Консисторія (Єпархіальне управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» .

19.09.2017 (Указ від 22 вересня 2017 року) Архієпископ Тихон (Петранюк Тарас Іванович) призначений єпархіальним (правлячим) архієреєм Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви та на даний час є керівником Тернопільсько-Бучацькою єпархією Православної Церкви України.

Враховуючи вище викладене, а також і інші докази у справі, на думку суду, матеріалами справи підтверджується, що позивач – Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) код ЄДРПОУ 25347638, як релігійна організація є правонаступником Релігійної організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» – релігійної організації «Консисторія (Єпархіальне управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» код ЄДРПОУ 25347638 (далі по тексту також – попередник позивача).

5.2. Правова кваліфікація та ознаки укладеного між сторонами правочину.

Із змісту матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається, що 28.09.2016 за участю представника попередника позивача за рішенням засновників було вирішено створити товариство з обмеженою відповідальністю «Джуринфортеця» та затверджено Статут юридичної особи ТОВ «Джуринфортеця».

29.09.2016 було проведено державну реєстрацію ТОВ «Джуринфортеця» та Статуту ТОВ «Джуринфортеця».

Засновниками ТОВ «Джуринфортеця» в рівних долях (по 50 % кожен) виступили ОСОБА_2 та Релігійна організація «Тернопільська єпархія Української Автокефальної православної Церкви» – попередник позивача.

Факт заснування ТОВ «Джуринфортеця» не оспорюється ні позивачем ні відповідачем у справі.

Із змісту статті 50 Закону України «Про господарські товариства», у редакції, яка діяла станом на момент заснування ТОВ «Джуринфортеця» (станом на 2016 рік), товариством  з    обмеженою відповідальністю   визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Максимальна кількість   учасників  товариства  з  обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб. Учасники  товариства  несуть  відповідальність  в  межах   їх вкладів. Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов`язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про господарські товариства», у редакції, яка діяла станом на момент заснування ТОВ «Джуринфортеця» (станом на 2016 рік), статутний  капітал  товариства  з  обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

За умовами  п. 7.1. Статуту ТОВ «Джуринфортеця», у редакції на момент заснування товариства (станом на 2016 рік), розмір Статутного капіталу становить 765156,00 гривень (сто вісімдесят одна тисяча дев`ятсот двадцять вісім грн 00 коп.). Засновники формують Статутний капітал протягом одного року від дати державної реєстрації Товариства.  

Як встановлено судом ще до створення ТОВ «Джуринфортеця» 19.09.2016 листом № 0928 Архієпископ Тернопільський, керуючий Хмельницькою Єпархією УАПЦ Мстислав (Гук Ростислав Володимирович), як єпархіальний (правлячий) архієрей Релігійної організації “Тернопільська єпархія” Української Автокефальної Православної Церкви” діючи у відповідності до Статуту релігійної організації дав згоду на передачу (внесення) до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця” об`єкта нерухомого майна, а саме:

  • нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, ринковою вартістю 382578,00 гривень. Підстава об`єкта оцінки: звіт про незалежну оцінку майна,проведений 22 серпня 2016 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП Максимчук В.С.

28.09.2016 року архієпископ Тернопільський і Подільський Мстислав ( Гук Ростислав Володимирович ), правлячий архієрей Тернопільської єпархії УАПЦ, керівник релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» передав за актом приймання-передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, ринковою вартістю 382578,00 грн. згідно звіту про незалежну оцінку майна, проведеного 22 серпня 2016 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП Максимчук ВС.

У свою чергу 31.10.2016 року відбулися загальні збори учасників ТОВ «Джуринфортеця» (протокол № 2 від 31.10.2016) за участі засновників: ОСОБА_3 (50% голосів) та Релігійної організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” в особі Архиєпископа Тернопільського і Подільського Мстислава (Гук Р.В.) єпархіальний архієрей релігійної організації  “Тернопільська єпархія УАПЦ” – 50% голосів, або 100% засновників ТОВ «Джуринфортеця».

На даних зборах вирішено передати у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу – об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м, що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7 ринковою вартістю 382578,00 гривень. Підстава об`єкта оцінки: звіт про незалежну оцінку майна,проведений 28 грудня 2015 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП Максимчук В.С.

Стаття 174 ГК України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво – чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво – чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

За закріпленим у законодавстві правилом договір укладається внаслідок погоджених дій кількох сторін, що зумовлює певну процедуру його вчинення. Зокрема, процес укладення договору складається із пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції укладення договору другою стороною (акцепт).

Так, відповідно до статті 205 ЦК України  передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.  Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до  ч. 1 ст. 181 ГК України  допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з  ч. 1 ст. 207 ЦКУ  правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Із змісту наведених положень законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку, у тому числі через ділову переписку – шляхом обміну документами, чи у вигляді конклюдентних дій – дій особи, що виражають його волю встановити правовідносини, але не у формі усного або письмового волевиявлення, а поводженням, по якому можна зробити висновок про такий намір (так званий конклюдентний договір –   договір, у якому втілюється воля особи укласти  угоду).

При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши наведені вище дії сторін, а саме:

  1. попереднє письмове погодження внеску засновника представником попередника позивача до ТОВ «Джуринфортеця» (лист попередника позивача до відповідача від 19.09.2016 № 0928),
  2. заснування ТОВ «Джуринфортеця» згідно рішення засновників товариства від 28.09.2016 та його державна реєстрація 29.09.2016,
  3. передачу нерухомого майна попередником позивача відповідачу по факту за актом приймання-передачі від 28.09.2016 та згідно рішення зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016 до Товариства, суд вважає, що у спірних правовідносинах має місце вчинення сторонами дій, які свідчать про укладення між сторонами правочину.

Він був вчинений засновником/учасником шляхом внесення вкладу до статутного (складеного) капіталу при створенні Товариства, та за ним відбулася передача від Релігійної організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” (попередника позивача ) до ТОВ «Джуринфортеця» (відповідача) нерухомого майна Церкви (позивача).

При цьому, зазначені вище обставини, повинні були б свідчити про укладення між сторонами – засновником та юридичною особою правочина про внесення вкладу до господарського товариства, а саме, щодо передачі засновником/учасником товариства у власність товариства майна як не грошового майнового вкладу до статутного капіталу товариства.

Проте, здійснивши детальний аналіз та оцінку усіх подальших дій сторін та обставин справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення удаваного правочину внесення вкладу до товариства, за яким сторони приховали договір купівлі – продажу об`єкта нерухомого майна.

При цьому суд виходив з такого.

Відповідно до приписів статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За змістом частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 ЦК України головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків.

Отже, основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні правочину про внесення вкладу до господарського товариства та з`ясування питання про те, чи не укладений цей правочини з метою приховати інший та який саме.

Пунктом 25  постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  роз`яснено судам, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Розглядаючи питання про визнання правочину удаваним, слід з`ясувати: факт укладання правочину, що є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

При цьому, судом встановлено, що 28.09.2016 року, архієпископ Тернопільський і Подільський Мстислав ( Гук Ростислав Володимирович ), правлячий архієрей Тернопільської єпархії УАПЦ, керівник релігійної організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» передав за актом приймання-передачі у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

Вказаний акт приймання-передачі став підставою для прийняття державним реєстратором Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області Дрозд Світланою Петрівною, рішення про реєстрацію права власності на передане нерухоме майно за ТОВ «Джуринфортеця», доказом чого є також  інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата реєстрації 24.10.2016, номер запису про право власності 17150570).

Згідно статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на 31.10.2016) товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Отже, в результаті внесення позивачем нерухомого майна до статутного капіталу відповідача відбулося припинення права власності позивача (відчуження) на це нерухоме майно і набуття права власності на нього – товариством (відповідачем), як наслідок вчинення двохстороннього правочину між попередником позивача та відповідачем.

Проте, як зазначалось судом вище, у відповідності до протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016, засновником/учасником товариства  (попередником позивача), в один день було прийнято рішення здійснити передачу нерухомого майна Позивача (Церкви) до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця», а також цим же днем прийнято рішення про вихід і виключення засновника/учасника (попередника позивача) з числа учасників товариства і виплатити йому 382 578,00 гривень.

Так, в один день31.10.2016 року загальними зборами учасників ТОВ «Джуринфортеця», відповідно до змісту протоколу № 2, було прийнято такі рішення:

  • по п.2 порядку денного – передати у власність ТОВ “Джуринфортеця” як негрошовий майновий вклад до Статутного капіталу Товариства об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв. м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, ринковою вартістю 382 578,00 гривень, що становить 50 відсотків від статутного капіталу Товариства.
  • по п. 3 порядку денного – надати згоду на вихід та виключити Релігійну організацію «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» із складу учасників ТОВ «Джуринфортеця». Виплатити Релігійній організації «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» її частку у Статутному капіталі ТОВ «Джуринфортеця», а саме: грошові кошти еквівалентні вартості переданого майна до Статутного капіталу Товариства в розмірі – 382 578,00 гривень.

Факт того, що в подальшому мав місце саме викуп частки позивача підтверджується і укладеним 31.10.2016 між Релігійною організацією «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» та ОСОБА_2 договором про передачу частки учасника у статутному капіталі ТОВ «Джуринфортеця», за яким позивачу повинна була бути оплачена вартість 50 % частки.

Таким чином, 31.10.2016 року в один день зборами учасників було прийнято рішення про внесення та відчуження об`єкта нерухомого майна, яке належало на підставі Свідоцтва про право власності Тернопільській єпархії УАПЦ попереднику позивача, на користь відповідача ТОВ «Джуринфортеця», а також у цей же день прийнято рішення про вихід учасника/засновника товариства Тернопільської єпархії УАПЦ  – з отриманням ним виплати вартості часткищо дорівнює вартості внесеного нерухомого майна – 382 578,00 гривень.  

Розглядаючи питання про удаваність правочину із укладення між юридичною особою і її засновником/учасником правочину про внесення вкладу до господарського товариства, суд враховує, що такий правочин укладається з метою не тільки заснування товариства, але й подальшої участі у ньому засновника/учасника, з реалізацією ним усього обсягу корпоративних прав з такої участі, таких як участь в управлінні товариством, обрання до органів управління, отриманні дивідендів, тощо.

У випадку з релігійною організацією, яким є  позивач і був попередник позивача така участь повинна бути пов`язана з задоволенням специфічних потреб релігійної організації її мети і цілей діяльності – задоволення релігійних потреб громадян.  

Проте, у даному випадку мало місце по факту інше. Адже, у один і той же день, за рішенням засновників, майно засновником/учасником – попередником позивача за його рішенням було передання товариству – відповідачу (згідно рішення зборів) і відразу попередник позивача вийшов з товариства, що передбачає за законом і положеннями статуту та рішенням зборів отримання ним коштів, у зв`язку з таким виходом. При цьому розмір цих коштів дорівнював розміру вартості майна, що внесено у статутний капітал товариства, а власником майна стало товариство.

Таким чином, суд вважає, що укладений між сторонами правочин про внесення вкладу до господарського товариства є удаваним правочином, оскільки його укладено засновником (попередником позивача) та відповідачем – товариством з метою розпорядження відчуженням нерухомого майна та отримання плати за відчужене, передане позивачем – відповідачу нерухоме майно.

На думку суду, укладений між сторонами правочин, містить усі ознаки, що вказують на приховування сторонами укладення між собою правочину із купівлі-продажу  нерухомого майна.  

А тому, до даного правочину повинні застосовуватися положення законодавства про купівлю – продаж майна, проте, у даному випадку сторони не дотримались зазначених вимог, зокрема, і нотаріального посвідчення такого договору.  

Так, згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно частини 1стаття 656 ЦК України  предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Із змісту статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

5.3. Щодо дієздатності та повноважень у Єпархіального (правлячого)

архієрея як керівника Консисторії на укладення правочину.

Щодо твердження позивача про те, що вказаний правочин не міг бути укладений лише керівником Консисторії, а повинен був укладатись за погодженням Ради, то суд розглядає його критично і відхиляє з огляду на таке.

Згідно пункту 5 Статуту релігійної організації Консисторія в редакції, яка діяла на момент вчинення спірного правочину Консисторія є неприбутковою релігійною організацією, що має статус юридичної особи – наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю. Статус неприбуткової організації Консисторія набуває у порядку, визначеному законодавством України.

Як адміністративний центр Єпархії Консисторія, з урахуванням чинного законодавства України, здійснює управління парафіями, монастирями, духовними навчальними закладами та іншими церковними установами єпархії, а також, в межах законодавства – господарськими (видавничими, поліграфічними, реставраційно-будівельними, виробничими, сільськогосподарськими тощо) підприємствами й благодійними закладами. Юрисдикція Консисторії поширюється на всю канонічну територію Єпархії (пункт 6 Статуту).    

Відповідно до пункту 8 Статуту релігійної організації Консисторія як юридична особа Консисторія має відокремлене майно та самостійний баланс відкриває власні розрахункові, поточні, валютні та інші рахунки у банках України та за її межами, від свого імені самостійно здійснює юридично-правові дії які не суперечать законодавству України та цьому Статуту, користується правами і має обов`язки згідно з чинним законодавством України і цим Статутом. Консисторія від свого імені набуває майнові і особисті немайнові права, може бути позивачем і відповідачем у суді, має печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою.

Згідно пункту 15 Статуту релігійної організації Консисторія діє під загальним керівництвом єпархіального (правлячого) архієрея, який за наступництвом влади від Святих Апостолів силою свого уряду має вищу загальну владу в Єпархії, яку здійснює при соборному співдіянні клиру й мирян.

Із змісту пункту 20 Статуту релігійної організації як керівник Консисторії єпархіальний (правлячий) архієрей:

  • приймає рішення про заснування підприємств, установ, організацій та закладів, передбачених пунктами 12.8 – 12.10 цього Статуту, а також засобів масової інформації;
  • укладає цивільно-правові угоди (договори, контракти) з релігійними організаціями, державними органами, установами, організаціями та іншими юридичними та фізичними особами як в Україні так і за кордоном;
  • здійснює відчуження (продаж, дарування, обмін тощо) майна, яке належить Консисторії на підставі права власності, якщо це не суперечить чинному законодавству.

З аналізу змісту Статуту релігійної організації Консисторії, на думку суду, Єпархіальний (правлячий) архієрей, як керівник попередника позивача, самостійної юридичної особи,  мав достатній обсяг дієздатності та повноважень на укладення правочинів від  її імені.

При цьому посилання позивача на положення безпосередньо Статуту УАПЦ, та твердження про те, що такі рішення могли бути прийняті лише разом із Єпархіальною Радою УАПЦ розглядаються судом критично з огляду на таке.

По перше, за Статутом релігійної організації – Консисторія вона є самостійною юридичною особою і її керівництво здійснюється відповідно до положень Статуту – Єпархіальним (правлячим) архієреєм як керівником.

По друге, ні у законі, ні у Статуті  УАПЦ, на положення якого посилається позивач, ні у Статуті релігійної організації Консисторія, не міститься положень про те, що укладення правочинів по відчуженню майна Консисторії здійснюється (здійснювалося) єпархіальний (правлячим) архієреєм за обов`язковим попереднім дозволом (погодженням) Єпархіальною Радою УАПЦ.

А тому, за відсутності такої обмежувальної умови у законі та статуті, стверджувати про відсутність у єпархіального (правлячого) архієрея як керівника Консисторії достатньої дієздатності та повноважень на самостійне укладення від імені Консисторії спірного правочина не видається суду вірним та обґрунтованим.  

Таким чином, суд вважає, що з цих підстав позов не є достатньо обґрунтованим зі сторони позивача.

Проте, існують інші підстави для визнання вказаного правочину недійсним і вони полягають у наступному.

5.4. Щодо недійсності правочину.

Розглянувши обґрунтування позовних вимог позивача та заперечення відповідача, оцінивши укладений між сторонами правочин, суд вважає, що є підстави для визнання укладеного між сторонами правочину недійсним, з огляду на таке.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Із змісту статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній  волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оцінивши обставини справи, суд вважає, що у даному випадку зі сторони позивача правочин був укладений в порушення вимог чинного законодавства і це порушення не впливає на кваліфікацію дану правочину судом раніше, а саме, щодо того чи укладено правочин із внесення вкладу до господарського товариства чи правочин із купівлі-продажу майна, так як будь – який з цих правочинів передбачає відчуження майна від попередника позивача – релігійної організації (Церкви) у власність відповідача ТОВ «Джуринфортеця» як підприємницької юридичної особи.

Проте, таке відчуження і передача майна і укладення правочину щодо нього по його відчуженню суперечить законодавству в силу правового статусу Церкви (неприбуткова релігійна організація) статутних мети, завдань та цілей діяльності Церкви та правового порядку за яким майно використовується і може відчужуватися Церквою.

При цьому суд керувався таким.  

Відповідно до статті 2 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Із змісту частини 10 статті 5 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.

У відповідності до статті 7 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Відповідно до стаття 17  Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим – Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Із змісту статей 18,19,20 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності. Релігійні організації можуть бути обмежені у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку, передбачених законом

Забороняється вчиняти будь-які дії, наслідком яких може стати відчуження майна релігійної організації, зокрема його продаж, обмін, передача у заставу, встановлення іпотеки, безоплатна передача у власність та управління інших осіб, до завершення процедури зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним об`єднанням шляхом реєстрації нової редакції статуту (положення), ухваленого не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до її статуту (положення), або органами управління, визначеними статутом (положеннями) релігійної організації (релігійного центру (управління), монастиря, релігійного братства, місіонерського товариства (місії), духовного навчального закладу).

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об`єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

У власності релігійних організацій може бути також майно, що знаходиться за межами України.

Релігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими та іншими пожертвуваннями і одержувати їх.

Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються.

Релігійні організації не мають права проводити примусове обкладання віруючих.

Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законодавством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають право юридичної особи.

Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до чинного законодавства в порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій. Суми їх прибутку, які використовуються в добродійних цілях, не оподатковуються.

Будівництво культових та інших будівель релігійними організаціями здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством для об`єктів цивільного призначення.

Реставрація і ремонт культових будівель – пам`яток історії та культури здійснюються з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.

У разі припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства.

Після припинення діяльності релігійних організацій майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його колишньому власнику.

На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

При відсутності правонаступників майно релігійної організації, що припинила свою діяльність, переходить у власність держави.

У разі припинення діяльності релігійної організації у зв`язку з порушенням цього Закону та інших законодавчих актів України майно, що перебуває в її власності, за винятком культового, може безоплатно переходити у власність держави. Культове майно передається іншим релігійним організаціям.

Згідно до статті 13 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до статті 12 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів “в Україні” та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині сьомій цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак:

1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України;

2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України;

3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Як уже зазначалось судом вище 21 березня 2014 року на підставі Наказу Міністерства культури України № 175 відбулась державна реєстрація Релігійної організації «Консисторія (Єпархіальне управління) Тернопільської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви» (надалі – Консисторія), код ЄДРПОУ 25347638.  

У відповідності до пункту 1 Статуту консисторії, Релігійна організація «Консисторія (Єпархіальне управління) є неприбутковою християнською православною релігійною організацією, яка як орган єпархіального управління (релігійне управління) в установленому законодавством порядку представляла Тернопільську єпархію Української Автокефальної Православної Церкви» (надалі – Консисторія), код ЄДРПОУ 25347638.

Згідно пункту 5 Статуту релігійної організації Консисторія в редакції, яка діяла на момент вчинення спірного правочину Консисторія є неприбутковою релігійною організацією, що має статус юридичної особи – наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю. Статус неприбуткової організації Консисторія набуває у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 8 Статуту релігійної організації Консисторія визначено, що як юридична особа Консисторія має відокремлене майно та самостійний баланс, відкриває власні розрахункові, поточні, валютні та інші рахунки у банках України та за її межами, від свого імені самостійно здійснює юридично-правові дії, які не суперечать законодавству України та цьому Статуту, користується правами і має обов`язки згідно з чинним законодавством України і цим Статутом.

Консисторія від свого імені набуває майнові й особисті немайнові права, може бути позивачем і відповідачем у суді, має печатку з власною назвою і символікою, емблему, бланки з власною символікою.

У пункті 9 Статуту релігійної організації було встановлено мету її утворення, зокрема Консисторія утворена та діє з метою задоволення релігійних потреб віруючих сповідувати і поширювати християнську православну віру.  

Згідно пункту 10 Статуту релігійної організації цілями Консисторії, серед іншого, є представлення Єпархії в стосунках з церковною владою УАПЦ, іншими єпархіями УАПЦ, державними органами та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадський об`єднаннями та іншими підприємствами, установами й організаціями.

Із змісту пункту 12 Статуту релігійної організації  усі права Консисторії здійснюються для забезпечення досягнення мети, виконання визначених цілей та завдань Консисторії.

Так, відповідно до пункту 12.8 Статуту релігійної організації для забезпечення досягнення мети, виконання визначених цілей та завдань Консисторія має право засновувати як окремі юридичні особи (що діють на підставі власних статутів) видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства (в тому числі для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення).

Згідно пункту 15 Статуту релігійної організації Консисторія діє під загальним керівництвом єпархіального (правлячого) архієрея, який за наступництвом влади від Святих Апостолів силою свого уряду має вищу загальну владу в Єпархії, яку здійснює при соборному співдіянні клиру й мирян.

Із змісту пункту 20 Статуту релігійної організації як керівник Консисторії єпархіальний (правлячий) архієрей, серед іншого,:

  • повноважно представляє без доручення Консисторію у відносинах з органами державної влади й управління, підприємствами, установами та організаціями, а також у суді; видає доручення для виконання відповідних завдань та функцій іншим особам;
  • здійснює офіційне церковне листування від імені Констисторії та Єпархії в цілому;
  • приймає рішення про заснування підприємств, установ, організацій та закладів, передбачених пунктами 12.8 – 12.10 цього Статуту, а також засобів масової інформації;
  • укладає цивільно-правові угоди (договори, контракти) з релігійними організаціями, державними органами, установами, організаціями та іншими юридичними та фізичними особами як в Україні так і за кордоном;
  • здійснює відчуження (продаж, дарування, обмін, тощо) майна, яке належить Консисторії на підставі права власності, якщо це не суперечить чинному законодавству, з урахуванням Статуту УАПЦ розпоряджається майном Консисторії;

Згідно п. 28 Статуту релігійної організації кошти та майно використовуються для виконання мети, цілей та завдань Консисторії.

Кошти або майно Консисторії не підлягають розподілу між засновниками  Консисторії та не можуть використовуватися для вигоди засновників або будь-якого окремого представника Консисторії, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи у випадках, передбачених законодавством).

З комплексного аналізу змісту положень Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” та Статуту релігійної організації Консисторія, що були чинні на момент вчинення правочину з відчуження нерухомого майна позивача – Церкви (2016 рік), вбачається, що вчинення правочинів з відчуження майна Церкви могло мати місце. Проте, таке відчуження нерухомого майна повинно було здійснюватись лише для забезпечення досягнення мети, виконання визначених цілей та завдань Консисторії, яким є задоволення релігійних потреб віруючих. Одночасно, таке майно не могло відчужуватися для вигоди будь – кого чи це засновник, чи представник Консисторії, чи сама Консисторія. Адже за законом та статутом Консисторія як юридична особа не мала за мету здійснення своєї діяльності з комерційною метою, так як, була неприбутковою християнською православною релігійною організацією!

А тому, вчинення правочину купівлі-продажу майна, яке, на думку суду, завуальовано, мало місце в даному випадку, чи вчинення правочину із внесення вкладу до господарського товариства повинно було бути здійсненим для забезпечення досягнення мети, виконання визначених цілей та завдань Консисторії, яким є задоволення релігійних потреб віруючих, проте, такого здійснено не було.

Так, матеріали справи підтверджують, що насправді відбулось лише відчуження майна позивача Церкви на користь відповідача ТОВ “Джуринфортеця” та отримання за нього Церквою грошових коштів у розмірі вартості цього майна.

При цьому позивач – Церква не є на даний час засновником новоутвореної юридичної особи ТОВ “Джуринфортеця” (відповідача), бо відразу після прийняття на зборах 31.10.2019 ТОВ «Джуринфортеця» рішення з передачі їй майна Церкви, попередник позивача як учасник вийшов з товариства.

Також, слід враховувати, що і заснована таким чином юридична особа – ТОВ “Джуринфортеця” відповідач в силу організаційно – правової форми (товариство з обмеженою відповідальністю) згідно правил ЦК України та своєї мети, завдань, цілей і видів діяльності закріплених у Статуті товариства, є підприємницьким товариством і не має за мету забезпечувати, якимось чином релігійну діяльність позивача (Церкви), з метою задоволення потреб Церкви та віруючих Церкви.

Одночасно, суд ще раз звертає увагу на свій висновок викладений вище про те, що, на думку суду, укладений між сторонами правочин, містить усі ознаки, що вказують на приховування сторонами укладення між собою правочину із купівлі-продажу  нерухомого майна.  

А тому, до даного правочину повинні застосовуватися положення законодавства про купівлю – продаж нерухомого майна, зокрема і щодо належного оформлення договору  купівлі-продажу  нерухомого майна.  

Проте, у даному випадку сторони не дотримались зазначених вимог, зокрема, і нотаріального посвідчення такого договору.  

Крім того, суд вважає, що при укладенні спірного правочину, має місце і порушення положень чинного законодавства, яким врегульовано порядок охорони культурної спадщини.

Так, об`єкт нерухомого майна – нежитлова будівля (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м. що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7 є об`єктом культурної спадщини, а саме пам`яткою архітектури місцевого значення відповідно із рішенням Тернопільського облвиконкому № 15 від 25 січня 1989 року (охоронний номер 467-М).

Щодо вказаної пам`ятки архітектури було укладено охоронний договір № 133 від 18 червня 2003          року, який був чинним станом на 28.09.2016-31.10.2016 року, тобто на дату відчуження релігійною організацією «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» нерухомого майна на користь ТОВ «Джуринфортеця». Зазначені обставини підтверджуються листом Тернопільської облдержадміністрації за вих.№ 03-1997 від 27.03.2019 року та безпосередньо поданим Договором № 133 від 18 червня 2003. Вказаний факт підтверджується представниками третіх осіб та не заперечується сторонами у справі.  

У відповідності до пункту 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема, погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Згідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Також із змісту пункту 5 Охоронного договору № 133 від 18 червня 2003 року здійснення відчуження вищевказаного об`єкта нерухомого майна могло бути здійснене його власником за умови отримання письмового погодження органу охорони культурної спадщини.

За інформацією, що надана Тернопільською обласною державною адміністрацією в листі за вих. № 03-1997 від 27.03.2019 р., погодження на відчуження руїн палацу ХVІІ-ХІХ ст. колишньому поселенні Червоноград Нирківської сільської ради Заліщицького району релігійній організації «Консисторія (єпархіальне управління) Тернопільської єпархії УАПЦ» не надавалось.

Вказане підтвердили і представники третіх осіб у своїх поясненнях наданих суду.

Отже, правочин щодо відчуження нежитлової будівлі (руїн палацу 17-19 ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н, с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, вчинено з порушенням статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

При цьому суд критично розглядає заперечення відповідача щодо того, що в подальшому, а саме 02.11.2017 року між Управлінням культури Тернопільської обласної державної адміністрації (орган охорони) та ТОВ «Джуринфортеця» (користувач (власник) було укладено новий охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 2003 (новий Охоронний договір).

Адже, за твердженням третіх осіб, такий уклався лиш в силу державної реєстрації за відповідачем права власності на спірні об`єкти.

При цьому факт укладення нового Охоронного договору не змінює тієї обставини, що під час укладення правочину з передачі майна з відчуження нежитлової будівлі (руїн палацу 17-19 ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н, с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, не було отримано відповідного погодження і відповідно, що такий правочин вчинено з порушенням статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Із змісту  статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, ч.2 цієї статті – особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний  обсяг цивільної дієздатності.

За приписами ч. 1 ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч. 1 – 3, 5 та 6  ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підсумовуючи наведене, суд, розглянувши та оцінивши обставини справи та подані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що у даному випадку укладений між  сторонами правочин за яким відбулось відчуження нерухомого майна позивача як  релігійної організації (Церкви) у власність відповідача ТОВ «Джуринфортеця» був укладений в порушення вимог чинного законодавства та Статуту релігійної організації, а тому є наявні підстави для визнання його судом недійсним.

5.5. Щодо строку позовної давності на укладення спірного правочину

Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо вимог про визнання недійсним правочину, суд вважає, що вказана заява не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із змісту статей 256 та 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

У відповідності до частини 2 статті 255 ЦК України письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідач у заяві про застосування позовної давності стверджує про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з вимогами, що викладені у позовній заяві.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем у позовній заяві заявлено до суду дві самостійні вимоги.

При цьому позовна заява позивачем направлена до суду 28.09.2019 року у відповідності до штампу на описі вкладення до цінного листа відділення ПАТ «Укрпошта». Таким чином, вважається, що позивач звернувся у суд з позовом 28.09.2019 року.

Спірний правочин, за яким відбулося відчуження і передача релігійною організацією «Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви» у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїни палацу 17-19 століть реєстраційний номер 98712861220), загальною площею 717 кв.м., що розташована в Тернопільській області, Заліщицького району, село Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7 була здійснено з 28.09. – 31.10.2016 року.

Це підтверджується оформленими актом приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ «Джуринфортеця» від 28.09.2016 та протоколом № 2 загальних зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця» від 31.10.2016.

Таким чином, суд вважає, що позивач звернувся з позовною вимогою про визнання недійсним правочину зазначеного в п.1 позовної заяви в межах загального трьохрічного строку позовної давності.

5.6. Щодо підстав для визнання недійсним рішення зборів.

Однією із вимог позивача є вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 (пункт 2 протоколу №2 від 31.10.2016) з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

Розглянувши та оцінивши матеріали справи суд вважає, що і вказана вимога позивача підлягає до задоволення.

При цьому суд керувався таким.

Так, як уже зазначалось судом вище матеріалами справи підтверджується та обставина, що 31.10.2016 відбулися загальні збори учасників ТОВ «Джуринфортеця» (протокол № 2 від 31.10.2016) за участі: ОСОБА_2 (50% голосів) та Релігійної організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” в особі Архієпископа Тернопільського і Подільського Мстислава (Гук Р.В.) єпархіальний архієрей релігійної організації  “Тернопільська єпархія УАПЦ” – 50% голосів або 100%засновників,на яких вирішено передати у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошовий майновий вклад до Статутного капіталу об`єкт нерухомого майна – нежитлову будівлю ((руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

Із змісту статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.  

В свою чергу, із змісту статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Із змісту судової практики розгляду справ про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичної особи ВС сформовано однозначний правовий висновок про те, що з розуміння правової природи рішень загальних зборів юридичної особи вони є актами ненормативного характеру, а не правочинами.

Так, сформовано єдину позицію, що рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правового акта індивідуальної дії (ненормативного акта) незаконним (недійсним) є невідповідність вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (постанови КГС ВС від 20.03.2018 у справі № 916/375/17, від 02.05.2018 у справі № 910/807/17, від 16.10.2018 у справі № 920/1101/17).

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанови КГС ВС від 10.05.2018 у справі №  909/597/17, від 19.06.2018 у справі №  905/1833/17, від 17.07.2018 у справі №  911/1518/17, від 17.07.2018 у справі №  916/2386/17).

Аналізуючи судову практику і статус рішення загальних зборів суд погоджується з висновком про те, що рішення загальних зборів товариства не є правочином і у даному спірному випадку, якщо його розглядати самостійно як рішення зборів учасників то воно є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Разом з цим, суд не вважає, що таке твердження суперечить іншому висновку суду даному вище.

А саме, що у сукупності з іншими діями сторін, а саме: 1) попереднє письмове погодження внеску засновника до товариства, 2) заснування і реєстрація товариства, 3) внесення вкладу засновником до Товариства, у спірних правовідносинах має місце вчинення сторонами дій, які свідчать про укладення між сторонами правочину.

Він був вчинений засновником/учасником шляхом внесення вкладу до статутного (складеного) капіталу при створенні Товариства, та за ним відбулася відчуження (передача) майна позивача відповідачу. При цьому суд оцінює, що у даному випадку, сторонами вчинено удаваний правочин, так як сторони, на думку суду, приховали правочин із купівлі – продажу майна.

У свою чергу, розглядаючи вимогу про визнання недійсним рішення загальних зборів суд враховує, що необхідно встановити порушення вказаним рішенням зборів положень  закону та/або статуту і одночасно порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Вирішуючи питання про недійсність рішення загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями ніж безумовні, допущеними під час скликання та проведення таких зборів, господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення (постанови КГС ВС від 30.05.2018 у справі №  910/3737/17,  від 10.10.2018 у справі №  916/1553/17).

При цьому, суд має за необхідне зазначити, що у позовних вимогах позивача та матеріалах справи відсутні посилання на існування безумовних підстав для визнання недійсними рішень зборів учасників ТОВ «Джуринфортеця», що оскаржуються.

Крім того, суд враховує і ту обставину, що представник позивача був присутній на зборах, що оскаржують ся та голосував за прийняття оскаржуваного рішення.

Разом з цим, як уже зазначалось вище, приймаючи рішення зборами учасників про передачу релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви”  у власність ТОВ “Джуринфортеця” як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна внесення вкладу сторонами, засновниками на зборах не було враховано, що представник позивача діяв усупереч меті, завданню і цілей позивача як релігійної організації (Церкви), і таким чином, у порушення як закону так і положення Статуту релігійної організації та визначених ними правопорядку використання Церквою майна відчужив майно позивача.

Зокрема, представник позивача не вправі був відчужувати та передавати майно з метою отримання за це вигоди позивачем у вигляді плати за нього і відповідно не мав права приймати щодо цього як засновник/учасник рішення на зборах товариства.  

Він міг, як представник Церкви, засновувати товариство міг і передавати йому майно, проте, лише з метою забезпечення діяльності Церкви як релігійної неприбуткової і некомерційної організації, а не так як було вчинено у даному випадку – шляхом передачі майна та одночасно виходу з товариства з подальшим отриманням вартості за таке майно.

Має місце і порушення прав позивача в даному випадку, а саме в частині його права власності (статті 316317 ЦК України) на нерухоме майно – права володіти, користуватися, розпоряджатися майном згідно завдань і мети діяльності Церкви – для забезпечення релігійної діяльності Церкви.

Проте, таке право втрачено так як за участі представника попередника позивача  зборами відповідача прийнято рішення щодо передачі цього майна позивача відповідачу, а позивача рішенням зборів виведено із складу відповідача.  

При цьому суд розглядає позовні вимоги в межах заявлених у позові вимог, де не ставиться питання про визнання недійсним рішення про вихід позивача з товариства.

Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Таким чином, суд вважає, що є усі підстави вважати, що оскаржуваним рішенням загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 року (пункт 2 протоколу № 2 від 31.10.2016 року) порушено як вимоги закону та статуту так і порушено права позивача як релігійної організації – Церкви.

Щодо заперечень відповідача, що відповідачу на момент прийняття рішення зборами учасників та укладення правочину, не був відомий статус засновника товариства як релігійної організації та обсяг повноважень і обмеження у них представника попередника позивача, то вказане заперечення відповідача спростовується матеріалами справи.

Зокрема, уже у листі попередника позивача архієрея  від 19.09.2016 року № 0928 та № 0927 ним зазначалось, що він діє від імені релігійної організації та на підставі Статуту релігійної організації зареєстрованої Міністерством культури України на підставі Наказу від 21.03.2014 № 175.

Про статус релігійної організації “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” засновника (учасника) ТОВ «Джуринфортеця» як релігійної організації зазначалось і усіх подальших документах – протоколі зборів від 31.10.2016 та акті приймання – передачі нерухомого від 28.09.2016 року.

Таким чином, вказані заперечення відповідача спростовуються поданими сторонами доказами та матеріалами справи.

5.7. Щодо строку позовної давності на визнання рішення

зборів учасників недійсним

Щодо заявленого відповідачем до позовних вимог про визнання недійсним рішення зборів  учасників строку позовної давності, то суд має за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із змісту статей 256 та 257 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 258 ЦК України для окремих вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно до статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно до пункту 8 частини 2 статті 258 ЦК України в редакції на час розгляду спору позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів.

Разом з тим, частину 2 статті 258 ЦК України доповнено пунктом 8 згідно із Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275-VIII від 06.02.2018, який набрав чинності з 17.06.2018 через три місяці з дня його опублікування, крім частини другої статті 23 цього Закону, яка набрала чинності через один рік з дня набрання чинності цим Законом (пункт1 глави VIII. Прикінцеві та перехідні положення).  

У свою чергу, на момент виникнення спірних правовідносин – станом на 31.10.2016, діяли положення статті 258 ЦК України за якими до визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю застосовувався  загальний строк позовної давності у три роки, який у такому випадку завершується для позивача 31.10.2019 року.

Слід відмітити, що за логікою відповідача, строк позовної давності про визнання недійсним рішення зборів учасників товариств з обмеженою відповідальністю, спірні правовідносини у яких виникли раніше ніж 17.06.2017 року (за рік до набрання чинності законом) автоматично завершився для них 17.06.2018 року з датою набранням чинності нового Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який обраховував цей строк у рік.

Проте, суд не може погодитись з такою правовою позицією відповідача з огляду на те, що такий підхід суперечить принципу про те, що закон не може мати зворотної дії в часі якщо він погіршує становище особи.

Так, із змісту статті 58 Конституції України вона закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

Отже, на думку суду, норма Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» про новий строк позовної давності у рік може застосовуватись лиш до нових спірних правовідносин – оскарження зборів учасників ТзОВ, які прийняті після 17.06.2018 року, а до зборів прийнятих раніше застосовуються положення статті 258 у редакції чинній до 17.06.2018 року за якою до таких спірних правовідносин застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Враховуючи звернення позивача з позовом у суд 28.09.2019, що випливає із того, що позовна заява позивачем направлена до суду 28.09.2019 року у відповідності до штампу на описі вкладення до цінного листа відділення ПАТ «Укрпошта», суд вважає, що позивачем не пропущено строку позовної давності і у заявленій вимозі про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 року (пункт 2 протоколу № 2 від 31.10.2016 року).

А тому, суд у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності відмовляє повністю.

6.    Висновок суду.

Із змісту частин 1,2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі!!!

Стаття 129 Конституції України  вказує, що до однієї із основних засад судочинства відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Згідно із частин 2-3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України” від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України” від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам – учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до  частини 1 статті 73, частин 1,3 статті 74 статей 76,77,78,79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29)

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України” наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (п. 54 рішення від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейського суду з прав людини у справі “Трофимчук проти України”).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю та вирішив, що є підстави:

  • Визнати недійсним правочин з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” (код ЄДРПОУ 25347638) у власність ТОВ “Джуринфортеця” (код за ЄДРПОУ 40863186) як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений у протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 року та в акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ “Джуринфортеця” від 28 вересня 2016 року.
  • Визнати частково недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 року, а саме пункт 2 протоколу №2 від 31.10.2016 року з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” (код ЄДРПОУ 25347638) у власність ТОВ “Джуринфортеця” (код за ЄДРПОУ 40863186) як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

7. Судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, – на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову у справі, суд судові витрати покладає повністю на відповідача у справі.

Враховуючи положення статей 1,2,3,4,7,11,12,13,16,20,30,42,46, з 73 по 81, 86, 126, 129,130, з 208 по 210, з 218 по 221, з 232 по 233, з 236 по 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статями Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним правочин з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” (код ЄДРПОУ 25347638) у власність ТОВ “Джуринфортеця” (код за ЄДРПОУ 40863186) як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7, який оформлений у протоколі №2 загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 року та в акті приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу ТОВ “Джуринфортеця” від 28 вересня 2016 року.

3. Визнати частково недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Джуринфортеця” від 31.10.2016 року, а саме пункт 2 протоколу №2 від 31.10.2016 року з передачі релігійною організацією “Тернопільська єпархія Української Автокефальної Православної Церкви” (код ЄДРПОУ 25347638) у власність ТОВ “Джуринфортеця” (код за ЄДРПОУ 40863186) як не грошового майнового вкладу до Статутного капіталу об`єкту нерухомого майна – нежитлової будівлі (руїн палацу XVII-XIX ст., реєстраційний номер 987126861220), загальною площею 717 кв. м, що розташована в Тернопільській обл., Заліщицького р-н., с. Нирків, комплекс будівель і споруд, будинок 7.

Позивач:  Управління Тернопільсько-Бучацької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), вул. Руська, буд. 22, м. Тернопіль, 46001 (код ЄДРПОУ 25347638) ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Джуринфортеця”, вул. 40 років Перемоги, буд.10 “А”, м. Заліщики, Заліщицький район, Тернопільська обл., 48600  (код за ЄДРПОУ 40863186).  

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1.Тернопільська обласна державна адміністрація, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021, (код ЄДРПОУ 00022622).

2. Управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації, 46001, м.Тернопіль, бульвар Т. Г. Шевченка, 6, (код ЄДРПОУ 40395884).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду  в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення, враховуючи вихідні та святкові дні складено на протязі робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення – 03.09.2020.

Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручити наручно особисто уповноваженим представникам.    

Учасники   справи  можуть отримати  інформацію  по  справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб – адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.                  

Суддя В.Л. Гевко

One thought on “Тернопільська Єпархія ПЦУ заручниця шахраїв в рясах

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *