Прощення означає відмову від задоволення справедливості за вчинену перед нами провину, через виявлення любові до того, хто її за своїми вчинками не заслуговує, – Митрополит Епіфаній

Проповідь Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України Епіфанія

в одинадцяту неділю після П’ятидесятниці

Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Сьогодні з євангельського читання ми чуємо притчу про немилосердного позичальника, яка покликана навчити нас прощати провини тим, хто завинив перед нами. Здатність до прощення – одна з важливих християнських чеснот. Більше того, вона – необхідна умова для досягнення людиною спасіння, тому важливо для всіх нас досягати і плекати її.

У 18-ій главі Євангелія від Матфея, де вміщено притчу, яку Церква подає нам для настанови у цей недільний день, вона є ніби підсумком і відповіддю на два питання: про смирення і прощення.

Адже розпочинається глава з питання учеників: «Хто більший у Царстві Небесному?» (Мф. 18:1). У відповідь Господь кличе дитину, ставить її посеред них і каже: «Хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному. І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає» (Мф. 18:4-5).

Чому взагалі виникає це питання – хто більший у Царстві Небесному? Тому, що як ми знаємо з Євангелія та інших історичних джерел, юдеї очікували на Месію, якого уявляли величним земним царем. А всякий, хто хоча б трохи знає про те, за якими принципами діє земна влада, розуміє, що у царстві, як і у будь-якій іншій формі володарювання, є начальники та підлеглі, є ті, хто дає вказівки, і є виконавці, є старші начальники і є молодші. І тому, уявляючи Царство Небесне саме як щось, подібне до царювання земного, ученики і запитували, хто буде в ньому начальствувати.

У відповідь на ці міркування Спаситель і наводить приклад дитини, адже він повністю суперечить уявленням про земну владу. Бо не може дитина віддавати накази дорослим та керувати ними, але навпаки – батьки та інші старші дають їй вказівки, що робити, а чого уникати. А вона з любові, маючи довіру до добрих намірів старших та сподіваючись для себе блага, підкоряється цим настановам та вказівкам.

Всі ми – діти нашого Небесного Отця. Тому якщо хочемо мати місце у Його Царстві – повинні бути смиренними і покірними, як виховані у добрі діти є смиренними і покірними добрій волі батьків та старших. Бо і Сам Господь Ісус Христос, як Син Божий, виявив смирення і покірність перед Отцем, взявши гріхи світу, віддавши Себе на хресну смерть заради нас і нашого спасіння. Все це Він здійснив не заради того, щоби отримати владу, хоча і справді отримав її, але заради любові, виконуючи послух волі Отця та турбуючись про усіх нас – Своє творіння.

Тому Господь і прирівнює Себе до дитини – так само, як і у провіщенні про Страшний Суд Він прирівнює себе до голодних, спраглих, нагих, хворих та інших потребуючих, добрі справи щодо яких Він приймає як ті, що виявлені безпосередньо щодо Нього.

У такий спосіб Спаситель ніби розриває усталене уявлення про начальників та підлеглих, про тих, хто керує та керованих. Згадаймо, як на Тайній Вечері Господь умиває ноги і прислуговує ученикам, а потім подає їм таку настанову: «Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший – як слуга. Бо хто більший: чи той, хто возлежить, чи той, хто услуговує? Чи не той, хто возлежить? А Я посеред вас, як слуга» (Лк. 22:25-27). «Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох» – наводить слова Спасителя євангелист Марк (Мк. 10:45).

Таким чином Господь Ісус Христос, Якому віддано всю владу і правління, водночас є і найбільшим служителем і найбільше Себе упокорює – аж до смерті, і смерті хресної. І якщо ми бажаємо досягнути Царства Небесного, то також маємо себе упокорювати, смиряти, беручи за приклад Самого Сина Божого, йдучи за Ним і наслідуючи Його.

Саме зі смиренням у найтіснішому зв’язку знаходиться здатність прощати. Щоби побачити і зрозуміти цей зв’язок, необхідно поставити питання: в чому сутність прощення?

Сутність його полягає в тому, що той, хто прощає, упокорює себе. Як упокорює? Якщо одна людина вчинила гріх щодо іншої людини, то скривджений має право вимагати відновлення справедливості та рівнозначного відшкодування кривди. Цей принцип був сформульований у широко відомих старозавітних законах, про які читаємо у Книзі Вихід: «А якщо буде пошкодження, то віддай душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, обпалення за обпалення, рану за рану, удар за удар» (Вих. 21:23-25). Тобто, постраждалий отримує владу над кривдником, і якщо втратив око – то злочинець також має втратити око, якщо було вибито зуб – злочинець має також позбутися зуба, і за всяке заподіяне зло винний має отримати рівнозначно.

Отже, закон справедливості дає кожному постраждалому владу над кривдником. Однак, виявити цю владу чи ні, залишається у волі постраждалого. Від нього залежить – вимагати вибити око чи зуба тому, хто вибив йому око чи зуба, або відмовитися від цього, тобто – простити.

При цьому маємо взяти до уваги важливу обставину, а саме – здатність добитися справедливості. Адже з досвіду нашого земного життя ми знаємо і не раз мали можливість пересвідчитися, що часто буває важко добитися справедливості, коли кривдник є сильнішим і не бажає визнавати своєї провини. Бо у такому випадку справедливість дає нам право на покарання для винного, але чи маємо ми здатність покарати, тобто добитися справедливості?

Чому важливо наголосити на цій обставині? Тому, що вона є ключем до правильного розуміння смирення і прощення. Бо коли ми маємо право на покарання винного, але не здатні його здійснити, бо винний сильніший за нас – то відмова від покарання не є смиренням. Бо часто думають, що смирення походить від безсилля, від неможливості щось вдіяти. Насправді ж істинне смирення виявляється тоді, коли ми і маємо право, і маємо здатність це право здійснити, але добровільно відмовляємося від нього.

Отже, прощення означає, що ми маємо право вимагати задоволення справедливості за вчинену перед нами провину, але ми відмовляємося від цього права. І робимо це не тому, що не здатні його здійснити, а тому що хочемо виявити милосердя, тобто виявити любов до того, хто її за своїми вчинками не заслуговує.

І якраз притча про немилосердного позичальника в повноті розкриває нам усі ці принципові засади прощення. Адже цар мав владу і всі підстави від людини, яка винна була йому 10 тисяч талантів, справедливо вимагати віддати борг. Насправді число в 10 тисяч талантів було обрано Спасителем для притчі не випадково, бо для слухачів відразу було зрозумілим, що воно позначає борг, який неможливо виплатити – такою фантастично великою була ця сума. Але коли боржник почав молити про милість, то «господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому» (Мф. 18:27). Отже, маючи і владу та законе право, бо раб справді був винний перед господарем, і маючи здатність здійснити своє право, тобто отримати відшкодування за борг, цар добровільно обмежив себе, виявивши смирення через милосердя.

Що ж зробив прощений боржник? «Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен» (Мф. 18:28) – говориться у притчі. Сто динаріїв було великою сумою, адже один динарій був, як ми знаємо з притчі про робітників у винограднику, справедливою платою за день найманої фізичної праці. Отже, сто динаріїв – це приблизний заробіток найманого працівника за третину року, тобто борг був великим, але незрівнянно меншим, ніж щойно прощені 10 тисяч талантів і справді міг би бути, на відміну від нього, виплачений.

Чи мав право цей чоловік вимагати повернення боргу в сто динаріїв? Так, мав, бо дійсно вони були у нього позичені та мали бути повернені. Але сенс притчі якраз і полягає в тому, щоби наочно показати, як таке право увійшло в суперечність із справедливістю і як законна вимога повернути борг виявилася злочином.

Бо кожна розумна людина скаже, що коли тобі щойно простили борг, який ти ніяк не міг би виплатити, то хіба не буде гідним вчинком самому простити борг того, хто винний перед тобою? Адже ти насправді нічого не втрачаєш, бо якщо від 10 тисяч талантів відняти сто динаріїв – все одно здобуте тобою залишається надзвичайно великим. Але ти вирішив скористатися своїм правом і отримати ще більше – і прощення боргу власного, і повернення заборгованого тобі. Тоді, якщо ти вважаєш, що слід діяти лише за справедливістю і без милосердя, то будь готовий до того, що так вчинять і з тобою самим!

Це і показує нам притча, бо цар, довідавшись про вчинок негідного боржника, відновив своє право, від якого добровільно відмовився, і вимагав від нього повернення боргу, який згодився простити.

Дорогі брати і сестри!

Цар – це наш Небесний Отець, перед яким кожен з нас має безліч провин. І за справедливістю ми маємо бути осуджені, але ми благаємо милосердя, взиваємо: «Господи, помилуй!», «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мф. 6:12) – і Бог смиряє Себе, відмовляється добровільно від влади і права покарати нас, бо любить нас і не бажає, щоби ми загинули.

Але якщо ми, сподіваючись прощення від Бога і справді отримуючи його, не побажаємо виявити милосердя до ближніх своїх, які винні перед нами і за законом справедливості мають понести покарання, якщо ми не будемо прощати їх – то як ми можемо сподіватися на Божу милість? Адже якщо ми будемо посилатися лише на справедливість і наше право вимагати «око за око, зуб за зуб», то тим самим і Бога спонукатимемо до суворого правосуддя.

Бо знаємо, що нерозкаяне зло – не залишиться без покарання, як про це пише і апостол Павло у Посланні до Римлян, кажучи: «Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», – говорить Господь» (Рим. 12:19).

Спаситель настановляє нас: «Яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7:2). Бажаєте милосердного суду – тоді, за настановою Спасителя «будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). І якщо відмовимося від нашого права вимагати задоволення за провини, якщо будемо смиряти себе, покладаючись на справедливість Божу і Його благий Промисел, тоді досягнемо значно більшого і кращого – спасіння і вічного блаженного життя.

Амінь!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *