Наступною може бути Єрусалимська церква, – митрополит Олександр (Драбинко) про визнання ПЦУ

Відбулася радісна, знакова, пролонгована в часі, але водночас очікувана подія – Предстоятель Кіпрської Церкви пом’янув за Богослужінням Божественної літургії в Диптиху, на її законному п’ятнадцятому місці, як це обумовлено Томосом, Предстоятеля Православної Церкви України – Блаженнішого митрополита Київського Епіфанія. Цим відкрито нову сторінку у взаємовідносинах наших помісних автокефальних церков, та перегорнуто сторінку болісних переживань та політично-канонічних спекуляцій.

Неодноразово ми чули та читали короткі, але обнадійливі слова Архієпископа Хризостома, про готовність визнати статусність Української Церкви, як автокефальної, і відсутність на те об’єктивних перешкод ( в принципі як і в інших помісних православних церквах). Звісно, будуть продовжуватися лунати в сторону Глави Кіпрської Церкви звинувачення за стандартним пропагандистським набором, однак, крапку в «українському питанні» поставлено. І краще, аніж сипати зловонні звинувачення, на які вже ніхто не звертає уваги, варто задуматись тим, хто це робить: може все ж проблема не в комусь, а в самих собі?

 

Визнання, свідками якого ми всі стали, вважаю закономірним поступальним процесом. Остання заява бувшого Київського митрополита Філарета, можливо і стала каталізатором, згадуваної події, а можливо і навпаки, була «палкою в колеса» (посохом) уже невідворотному процесу визнання, про який відомо «усюдисущому і всезнаючому духу ОВЦС МП».

Звісно, інформація про те, що має статися була відома російській церковної стороні і, можливо, цими Заявою та послідуючим інтерв’ю Філарета, якраз хотіли загальмувати дії Кіпрської церкви.

Дане Визнання є цілком логічним і закономірним кроком в житті Христової Церкви, яка керується Духом Святим і є живим організмом, а не замороженим «північними псевдо-канонічними холодами», що віють з під кремлівських стін. Таким чином, очікуємо на подібні найближчі нові рішення Глав Помісних Церков щодо українського православ’я.

На мою думку, це може зробити, і цього б дуже хотілося, (як частому паломнику до Святої Землі) Єрусалимська церква –  яка також являється в пентархії однією із грецьких церков. Уже мало відбутися, після амманського недорозуміння, в Константинополі в День церковного новоліття, спільне служіння патріархів Варфоломія та Феофіла, за яким мав поминатися в Диптиху Предстоятель Української Церкви. Тоді карантин та коронавірус, яким захворіли члени Святогробського братства перешкодив цьому.

Варто сказати, що у Румунської православної церкви немає жодних перепон для визнати ПЦУ. Принаймні, вона не виказувала жодних канонічних, чи еклезіологічних претензій і зауважень, окрім взаємних побажань. Побажання Румунської церкви було задоволено збоку ПЦУ, адже створено бажаний вікаріат. Таким чином очікування реакції Румунського патріарха – також закономірне. В самій Румунській церкві немає ніяких дискусій щодо українського церковного питання. Тобто патріарх Даниїл може зробити так само як і архієпископ Хризостом, чи так як патріарх Федір й поставити крапку в цих посяганнях Москви на свою запрограмовану ще Сталіним першість і «папство».

Звучать репліки, що нинішнє визнання ПЦУ це одноосібне рішення і думка предстоятеля Кіпрської церкви – Хризостома, але потрібно зауважити, що богослужіння, на якому згадувалось ім’я предстоятеля нашої церкви Блаженнішого Епіфанія, було соборним із багатьма членами Синоду, оскільки це була не просто літургія, а літургія з особливим Таїнством Дії Святого Духа – Таїнством єпископської хіротонії. Подія, погодьтеся – не зурядна. Слушно зауважив у своєму коментарі отець Кирило Говорун, кажучи, що такий крок не міг бути спонтанним і непродуманим, і тим більше не погодженим із синодалами.

Дехто, забігаючи вперед, уже говорить, що із предстоятелем Кіпрської церкви не будуть співслужити не згідні з висловленою ним позицією ієрархи цієї церкви – це абсолютний нонсенс. Переважна і переконлива більшість – «за». Хто «проти» і чому – всі також знають. В черговий раз ні імен, ні причин згадувати думаю не варто. Ніхто? навіть в угоду економічним питанням не відійде від Предстоятеля і не ухилиться від більшості в розкол. А якщо і зробить так, то дуже пожалкує: «Москва» спочатку палко, допоки їй вигідно, підтримає, а потім кидає напризволяще. Це історичний факт її поведінки. Програмований РПЦ розкол Еліністичного грецького світу – маячня «аналітиків» патріархії і ОВСЦ. Всі стали свідками як «вигріб» від патріарха Кирила митрополит Іларіон за провал зустрічі в Константинополі, і «схваченого» українського питання, коли замість прогнозованого і обіцяного РПЦ «пшика», Україна отримала з рук Матері-Церкви канонічну церковну незалежність.

«Ручні» для РПЦ ієрархи, звісно, можуть не підтримувати рішення предстоятеля Кіпрської церкви, вони можуть уникати зустрічей і співслужіння з ієрархами ПЦУ. Це може бути їхня особиста позиція, власне,  як це є і в інших церквах. Але у своїй фактичній повноті Кіпрська Церква визнала автокефалію Православної Церкви України.

Митрополит Переяславський і Вишневський Православної Церкви України

Олександр (Драбинко)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *