Митрополит Василь Липківський: “Що це за ключі до Царства Небесного, кому Христос їх передав, і боротьба за них” (Св. ап. Петра—Павла)

Христос Спаситель, як чули ми з св. Євангелії, сказав Петрові: «Я дам тобі ключі до царства небесного, і що ти зв’яжеш на землі, то буде зв’язане і на небі, а що розв’яжеш на землі, то буде розв’язане і на небі». Чи дав же Христос Петрові ці ключі, про які зараз обіцяє, і як дав, то коли, і що це за ключі?

Безумовно, що Христос пообіцяв, те Він і дав, бо сам Він сказав: «Небо і земля перейде, а слова Мої не перейдуть» (Мат. 24, 35). Коли ж дав? Безумовно тоді тільки, коли Сам здобув царство небесне для людей. А Христос здобув для людей царство небесне, коли постраждав, помер, воскрес з мертвих і зійшов на небо для спасіння людей. Тоді тільки Йому дана була від Бога Отця всяка власть на небі і на землі (Мат. 28, 18), і тоді тільки, після Вознесіння на небо, Він міг цю власть передати кому обіцяв.

Але, коли саме, якою подією після Вознесіння, Передав Христос Петрові ключі до царства небесного, і що це за ключі? Бо, безумовно, таку безмежно вартну церковну цінність, як ключі від царства небесного, Христос не міг передати якнебудь, потайки, приватно, Він повинен був їх передати, так сказати, офіційно, прилюдно, при свідках, занотувати цю подію якимсь відповідним актом, щоб той, хто одержав ці ключі, потім не міг сказати: «Ти ж мені їх не давав, де Твої свідки, покажи документ?!»

Одна тільки велика подія, як безпосередній наслідок здобуття Христом небесного царства для людей, сталася скоро після Вознесіння Христового на небо — це Зшестя Святого Духа на першу Христову Церкву, — ця подія трапилась прилюдно занотована відповідним актом. Коли всі віруючі разом з апостолами молились в одній хаті, зробився великий шум, ніби від сильного вітру і на кожного з віруючих зійшов Св. Дух, якби вогненним язиком, і всі вони заговорили на різних мовах і наріччях.

От ця велика благодать, ці дари Святого Духа, на віруючих, які виявились перш за все на різних мовах, це й були ті ключі до царства небесного, які Христос обіцяв Петрові, бо цими іменно ключами, проповіддю св. Євангелії кожному народові на його рідній мові, найкраще відчинялось царство небесне для всіх народів. Що ці дари Св. Дува це й були ключі до царства небесного, це видно із слів Христа до учеників після Воскресіння: «Прийміть Духа Святого, кому відпустите гріхи, тому відпустяться, на кому задержите, задержаться (Ів. 20, 23). Хто ж були свідками при цій події, при цій передачі ключів до царства небесного? Парф’яни, Мидяни, Еламити, жителі Месопотамії, Юдеї, Кападокії, Понта, Азії, Фриґії, Памфилії, Єгипту, ті що прийшли з Риму, Критяне — всі вони чули і свідчать, як всі віруючі на їхніх мовах говорили про великі Божі діла (Діян. 2, 9-11). Де занотована ця подія передачі ключів до царства небесного? В Діяннях св. Апостолів, розділ 2-ий.

Але ж ці ключі до царства небесного, цю благодать, ці дари Св. Духа Христос передав тепер не тільки Петрові, а й останнім апостолам і всім віруючим, яких було в хаті тоді 120 людей. Між ними були й жінки, — передав всій громаді вірних, всій своїй Церкві.

Що ж це таке? Обіцяв Христос ключі царства небесного Петрові, а передав їх всій церкві, всім віруючим? Чого це так? Безумовно через те, що Христос обіцяв ключі до царства небесного не персонально Петрові, а як першому, що прилюдно виявив свою віру в Христа, як Сина Божого; обіцяв Христос свої ключі Петрові тільки, як першому віруючому, і цим ясно показав, що ця Його обіцянка відноситься не тільки до Петра, а і до всіх тих, хто і після виявить свою віру в Нього, — до всіх віруючих. Та й інакше й бути не могло.

Коли Христос, як Йому сказали: «Ось Мати Твоя, брати й сестри Твої шукають Тебе», відповів: «Хто Мати Моя і хто брати Мої?» І поглянувши на всіх, що сиділи навкруги Нього, сказав: «Ось Мати Моя і брати Мої, бо хто чинитиме волю Божу, той Мені брат, сестра й Мати» (Мар. 3, 32-35), — то цими словами Христос же і так сказав: «Хто є Петро і хто Павло? Хто вірує в Мене і волю мою чинить, той для Мене є й Петро й Павло». Отже ті ключі, ті дари Св. Духа, які Христос обіцяв Петрові, як першому, що повірив в Нього, дані Ним всім віруючим, всій громаді вірних, всій Церкві, про яку Христос сказав тому ж Петрові: «На тій вірі, яку ти перший виявив, Я збудую церкву Мою і ворота пекельні не переможуть її».

І від навали цих пекельних воріт церкви повинні бути замкнені і ключі від цих воріт віддані Христом не поодиноким віруючим, які легко можуть спокуситись воротами пекельними, хоч би це були Петро, чи Павло, а дані всій Церкві — всій громаді вірних. Коли ж ключі від царства небесного, від Церкви Христової належать всій Церкві, всій громаді вірних, то слова Христа до Петра: «Що зв’яжеш ти на землі, те буде зв’язане і на небі» — теж належить всій Церкві, всій громаді вірних, —  перед ким ти зачиниш свої двері, перед тим і Христос їх зачинить, а перед ким ти відчиниш, тих і Христос прийме. Отже все те, що Христос пообіцяв Петрові, як першому віруючому, всі ті церковні цінности і права, як ключі до царства небесного, як розпорядження воротами Церкви, —   все це Христос передав всій Церкві, всій громаді вірних.

Але церковні цінності, дорогі брати і сестри, це така цікава і приваблива річ, що всякий, хто тільки має силу, намагається повернути їх на свою користь. Тим більше такі неоцінені духовні цінності, як ключі до царства небесного, як безконтрольне, так би мовити, орудування ними, розпорядження вічним життям, чи загибеллю кожного християнина, —    такі привабливі, що до них весь час тягнуться лакомі очі і довгі руки духовних керівників Церкви, щоб їх прибрати в свої руки, повернути на свою користь, коли цьому сприяють обставини.

Перш за все вхопився за ці ключі римський папа. Він закричав на ввесь світ: «Я є преємником Петра — ці ключі, що Христос йому пообіцяв, це моє наслідство від Петра! Кому я відчиню двері до вічного життя, тому й Христос відчинить, перед ким я зачиню, перед тим і Христос зачинить. Я є розпорядник всіх дарів Св. Духа; всі вони в моїх руках, —  кому захочу, тому й дам, від кого захочу — відберу, а хто з цим не згоден, той є єретик, схизматик, анатема».

Але ми маємо право запитати цього папу: «Ваша святість»! Рахуйте ви себе преємником чи Петровим, чи Павловим, чи яким хочете, нам це не цікаво. Але ж покажіть нам документ, що дійсно Христос передав ключі від царства небесного тільки Петрові, і коли це було, дайте свідків, бо ті парф’яни, мідяни та інші свідчать, що не тільки Петрові, а й всі віруючі безпосередньо від Христа одержали благодать Св. Духа — заговорили на різних мовах.

Але найкраще свідоцтво і документ проти намагань папи подає нам сам св. ап. Петро: Коли вороги Христові, з приводу Зшестя на віруючих Св. Духа стали ширити різні наклепи, взяв слово Петро, що перший одержав од Христа обіцянку про благодать Св. Духа, взяв слово і сказав: «Що це Христос здійснив давнє пророцтво, і послав пророцькі дари Св. Духа на всіх, хто призове ім’я Господнє, і до цього додав: Покайтесь, і нехай кожний з вас охреститься в ім’я Ісуса Христа, і приймете дар Св. Духа. Бо обітниця Христова (про дари Св. Духа), це для вас і для дітей ваших і для всіх далеких, скільки їх покличе Господь, Бог ваш» (Діян. 2, 14-39). Ясно, що цю обіцянку про ключі до царства небесного, яку Петро одержав від Христа, сам же Петро рахує даною всім віруючим, всім церквам народів.

Якими ж це ключами брязкає папа римський, якими ключами загрожує анатемами та загибіллю всім, хто з ним не згоден? Очевидно це не дійсні Петрові ключі, це якісь злодійські, підроблені ключі, фальшиві. А може, скориставшись тяжкими обставинами та знесиленням церкви, папа пограбував у неї ці ключі та й кричить: «Це мені від Христа, від Петра вони по наслідству прийшлись, і хто цьому не вірить, той іде проти волі Божої, той анатема». Так чи інакше, ясно, що папа римський з своїми ключами є не дійсний керівник церкви, а самозванець, є той злодій і розбійник, що забрався в овечу кошару, про якого каже Христос в Євангелії (Ів. 10).

Приклад римського папи дав сумні наслідки і для вищих духовних керівників православної, принаймні російської церкви. їм заздрісно стало, що папа римський так зручно обійшов свою церкву, і навіть замірився і на всесвітню владу в церкві з своїми ключами. І от вони кажуть: Папі ключі від царства небесного в такій же мірі дані, так і всім другим апостолам, як і Петрові, тому ми всі єпископи є такіж преємники апостолів, як і ти, такі ж розпорядники дарами Св. Духа, як і ти; вся власть у церкві належить і всім єпископам в такій мірі, як і тобі. І коли з цим не згоден — ти анатема. А нам православні російські єпископи кажуть: Ми, як безпосередні преємники апостолів, ми тільки є розпорядчиками в церкві православній, в наших руках ключі від царства небесного, в наших руках всі дари благодаті Св. Духа, кому ми дамо цю благодать, на тому вона й буде, а кому її не дамо, той її й не матиме; перед ким відчинимо двері до царства небесного, той війде в нього, перед ким зачинимо, той на віки загине, а всі без нас є ніщо, нікчемність, нічого без нас не варті, і без нас, єпископів, благодаті у вас немає.

Але ми в праві їх запитати: «Ваше преосвященство», рахуйте себе преємниками апостолів, чи кого іншого, це нам не цікаво. Але ж покажіть документи, дайте свідків, що тільки апостолам дав Христос свою благодать підчас Зшестя Св. Духа, а не всій Церкві? Свідки, що були при цьому і сам апостол Петро, як ми бачили, показують зовсім інше, що тоді ключі до царства небесного і всі дари Св. Духа передані Христом всій громаді вірних безпосередньо, і всім тим, кого надалі закличе Господь, себто церквам всіх народів. Значить, ті ключі до царства небесного, якими ви, «Ваше Преосвященство» брязкаєте, є теж якісь фальшиві, підроблені.

Чи може трапилась і друга річ, може єпископи, хоч і православні, на протязі довгого життя церкви, користуючись сприятливими обставинами, по части обманом, а більш силою, за допомогою державної влади, відняли, заграбили ці ключі від церкви і потім стали кричати: Це від Христа, від апостолів вони до нас перейшли, це наше особисте священне право і хто не буде цього права визнавати, а думати інакше, той анатема, на вік загине».

Це так само, як старі російські пани та міністри всякими неправдами накрали, награбили, підбили під себе сотні тисяч десятин землі, пограбували десятки мільйонів людей, а потім проголосили: Це наша священна, недоторкаєма власність, від Бога нам дана, хто від нас її буде відбирати, той є преступник проти Бога, бо Бог сказав: «Не кради!».

Може й наші православні єпископи нагадують тих злодіїв та розбійників, про яких говорив Христос у своїй Євангелії (Ів. 10). Нехай же вони нам докажуть… Але вони нічого не доказують, а просто нахабно кажуть: Ми тільки маємо ключі від Царства небесного, ми тільки носителі благодаті, кому ми її продамо, або так дамо, той її буде мати, а кому не захочемо дати, той її по вік не матиме. Українська церква в нас цієї благодаті не купила й не випросила, тому вона є безблагодатна і всі її єпископи і священики недійсні, безблагодатні, всі їх таїнства і молитви недійсні, їх хрещення, причастя, шлюб — одно кощунство пусте, нема в них Божої благодаті і т. ін.

Дорогі брати і сестри! Єсть одно слово Христове досить незрозуміле, але ми повинні його пригадати. «Всяка неправда і хула проститься чоловікові, каже Христос, навіть хула на Сина Чоловічеського проститься, а хула на Духа Святого — ні в цьому віці, ні в будучому» (Мат. 12, 31). Через що це так? Через що всяка неправда, навіть на Сина Чоловічеського, проститься, а неправда на Духа Святого ніколи не проститься. Через що Христос такий милосердний до чоловіка за всяку неправду, навіть за неправду проти Самого Себе, що наперед її прощає, а такий немилосердний проти тих, хто неправду каже на Духа Святого, що ніколи її не прощає?

Через те мабуть, що всяку неправду говорити не так то легко і безпечно. За всяку неправду можна притягти до відповідальности, найти свідків, винести на суд і брехунові не вийде на здоров’я. Навіть проти неправди на Сина Чоловічеського є певні свідки — Його св. Євангелія, святі апостоли, вся праця церкви, і їх неправдою не легко зіб’єш. Безумовно, кожному чоловікові, як кажуть, природно помилятись. Може чоловік помилятись відносно Сина Чоловічеського, але ці помилки, коли вони є наслідком довгої душевної боротьби, наукових дослідів, сумління, вони заслуговують вибачення. Так, вчені Арій, Несторій та інші, на приклад, Лев Толстой, шляхом довгих досліджень, переходили до помилкових висновків про Сина Чоловічеського. Але Христос наперед їм прощає, як природню хибу обмеженого людського розуму.

А неправда на Духа Святого? Де свідки проти неї, які тут досліди? Яка душевна боротьба? Тут нема нічого: Бреши, скільки хочеш, скільки вистане в тебе совісти та нахабства, аби на свою користь. Хто проти тебе і чим може посвідчити, що тільки ти є джерело благодати Св. Духа і без тебе нема й благодати. Тільки загроза Христа вічною карою таким брехунам може їх спинити, (коли взагалі їх може щонебудь спинити). Отже, коли вам ці монопольщики благодати — єпископи та їх прихильники — будуть казати «тільки ми джерело благодати, тільки в наших руках благодать а більше ніде її нема, і в вас її нема, поки ми вам її не дамо», пригадайте їм тільки це слово Спасителя: «Всяка неправда і хула навіть на Сина Чоловічеського проститься чоловікові, а хула на Духа Святого не проститься ніколи».

Правда, є свідоцтво, вірне свідоцтво і проти неправди на Духа Святого, це дійсне християнське життя, життя тих, хто свідчить про себе словами. «По плодах їх пізнаєте їх», каже Христос. І от ці плоди ми ясно бачимо в останніх навіть подіях московської церкви. Чи може бути, по цих плодах судячи, Божа благодать в тих керівниках московської церкви, які величають себе єдиним джерелом благодаті? Там зараз іде велика боротьба та ворожнеча за церковні ключі, за власть в церкві між окремими єпископами, між «чорним» і «білим» духівництвом — ті тим не дають, ті в тих видирають, ті від тих ховають, і незабаром може ми будемо свідками, як якийнебудь «Михаїл» екзарх на Україні викрикне: Ось вони в мене ці ключі, ви там сваритесь, а я тихенько підбіг тай викрав їх, ось вони; а ви всі анатеми!..

Браття! Свята Українська Православна Автокефальна Церква, з великої ласки Божої, за молитви св. апостолів, своїм натхненням віри, надії і любови до Христа, високо піднялась над цими сумними подіями старої московщини і раз на завжди себе забезпечила від темної торгівлі благодаттю Св. Духа, проголосивши, що всі дари благодаті Св. Духа в Українській Церкві є власність від Бога самої Церкви, що єдиним розпорядчиком цих дарів є сам віруючий народ, що в ім’я Христа об’єднався і має об’єднатись в Українську Христову Церкву, а українські єпископи і священики є тільки слуги, довірені церкви, і по її довір’ю одержують цю благодать на роздачу цих дарів віруючим. Не єпископи, а сама Українська Церква має в собі ключі до царства небесного і перед ким хоче відчинити — відчинить, перед ким не захоче — замкне двері руками своїх довірених, — єпископів і других представників своїх.

Нехай же цвіте і багатіє наша свята чиста Церква Христова плодами духа в згоді, братерстві та любові. Нехай об’єднає вона в єдину громаду вірних, в єдину братерську сім’ю у Христі весь наш український народ, бо де любов, і братерство, і згода — там і Божа благодать.

А ви, святі апостоли Петре і Павле, що кинули дійсні ключі від Царства Небесного на дно моря народнього, моліть Владику всесвіту за всі народи світу і за спасіння душ наших. — Амінь!

З Ювілейного видання до 90-ї річниці утворення УАПЦ “

Проповіді Митрополита Василя Липківського до Українського Народу”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *