Народилася свята Татіана (Тетяна) в Римі біля 200-го року після Різдва Христового. Батьки її були багаті і знатні громадяни – таємні християни. Важко було тоді бути християнином. У Римі було повно язичеських храмів, і суспільне життя було тісно пов’язане з релігійним. Коли поверталися римські легіони після перемоги над ворогами, всі повинні були приносити жертви богам. Коли вступав на престол новий імператор, всі громадяни йшли в храми і запалювали фіміам перед «генієм імператора». Коли починався новий рік, всі змушені були умилостивляти богів жертвоприношеннями. А скільки було інших випадків у житті, коли потрібно було на очах у всіх показати, що ти не безбожник, що ти вшановуєш богів, що ти виконуєш всі обряди народної релігії?

Здавалося, невелике діло – кинути трохи фіміаму на жертовник, або заприсягтися статуєю «генія імператора». Але християни і це вважали зрадою Христу, актом зречення від Нього, і тому всіляко старались ухилятися від участі в загальнонародних святах. їм доводилося таїтися і приховувати свою віру в істинного Бога. Коли ж спалахувало гоніння на християн, коли їх примушували відкрито похулити Христа і принести жертви ідолам, тоді і таємні християни, сповідуючи свою віру, терпіли страждання і помирали за Христа.

Татіану із самих ранніх років батьки привчали до благочестя. Брали її із собою на таємні богослужіння, які відбувалися вночі в катакомбах. Пробираючись по вузьких коридорах катакомб, ледь освітлених масляними світильниками, вона бачила, що стіни цих коридорів зберігають у собі мощі мучеників, тіла померлих у вірі і відданості Христу. У дні шанування їхньої пам’яті вона чула гімни, котрі прославляли їхні подвиги, і з трепетним серцем слухала розповіді про їхнє святе життя і страждання. їй самій захотілося бути такою самою, як ці святі мученики, так само любити Христа і так само віддати за Нього своє життя.

Часто, ще будучи маленькою дівчинкою, свята Татіана, прокинувшись серед ночі, піднімала руки і приносила Богу свої дитячі молитви:

– Я хотіла б також наслідувати святих, — шепотіла вона. – Навчи мене, Господи, не любити нічого і нікого так міцно, як Тебе! Навчи мене, Господи, робити тільки те, що Тобі завгодно, служити Тобі...

Продовження