Становлення християнської держави

князь Київський Володимир

В надзвичайно святковий та важливий день хрещення Київської Русі згадуємо проповідь Василя Липківського, першого митрополита Української Автокефальної Православної Церкви, до українського народу. Кожне його слово ніби випромінює щиру любов та відданість церкві та рідному народу, а ідеї не втрачають своєї актуальності і до сьогодні.

Зведення Христової віри серед нашого народу і значення її для нашого народу

«Сьогоднішній день є велике свято для нашої Української церкви, бо сьогодні, разом з пам’яттю великого князя Київського Володимира, ми святкуємо і хрещення Русі, а Русю називались тоді українці. Світло Христової віри в Україні засвічено було ще святим апостолом Андрієм, який, як каже переказ, з благовістям Христової віри дійшов аж до гір, на яких заснувалось місто Київ, благословив ці гори і сказав, що на них засяє благодать Божа.

Але тяжкі умови життя наших прадідів на горах Київських, і взагалі в Україні, довго не давали загорітися цьому промінню повним світлом. І тоді, як і до останніх часів, Україна була тим місцем, де товклися різні народи, топтали її дітей, не давали їм довго зміцнитися, дійти до пам`яті. Тільки аж літ через 800 українці спромоглися об’єднатися, утворити власне князівство, відбитися від ворогів і подбати про свою освіту. Предки наші з давніх-давен не вдовольнились поганством і багато їх приймали християнську віру , але не було кому всенародно, так сказати, ввести їх в цю віру. Цю велику послугу – всенародне хрещення нашого народу – зробив йому св. вел. князь Київський Володимир в 988 по Р. Хр.

Князь Володимир був з початку щирий поганин і на одній з Київських гір поставив величного ідола Перуна – бога грому. Але й він став замислюватись над темрявою поганства, зацікавився вірою християнською, і після довгих вагань і міркувань пішов у грецьке місце Корсунь, там прийняв хрещення від грецького єпископа на православну християнську віру і одружився з грецькою царівною. Після свого хрещення Володимир, повернувшись до Києва, привіз з собою грецького єпископа і священників та видав наказ, щоб на призначений ним день 988 року всі мешканці Києва, старі, молоді й діти, зібрались до Дніпра на хрещення.

Весь народ охоче виконав цей наказ. В призначений день всі прийшли до Дніпра й увійшли в нього з дітьми, – одні по шию, другі по груди; єпископ і священики грецькі, стоячи на березі, читали молитви хрещення і мирували тих, що виходили з води, а сам Володимир стояв на високій горі, звідкіля видно було всю урочистість хрещенн, і щирою молитвою дякував Господу за цей величний день. В цей день, каже літописець, земля і небо веселились.

Дивно, що народ український майже без всякої боротьби, без всяких вагань прийняв християнську віру, і коли скидано було з гори ідола Перуна і він скотився у Дніпро та водою його понесло вниз, тільки невеликий гурток поган бігли за ним, плакали і голосили: видибай, боже!

Чому народ український так охоче охрестився і не виявив такої боротьби за свою поганську віру, яку ми бачимо в інших народів? Тому безумовно, що народ наш за часів князя Володимира вже цілком був готовий до прийняття християнства, вже сам був переконаний в тому, що християнська віра лучша від поганської. Може й сам князь Володимир, іменно під впливом свого народу, і мусів прийняти християнство.

Один св. Отець сказав: «Душа людини по природі – християнська». Це найбільше хочеться сказати про душу українського народу. Він, як наче перебуваючи в темряві поганства, давно прагнув до світла Христового і тільки чекав на заклик до нього. А прийнявши християнство, український народ зразу підніс своє християнське життя на високий ступінь розвитку. Про це свідчать ті величні храми, що почали будуватись в Києві і інших містах зараз після прийняття християнства, як св. Софія, Десятинна і інші церкви у Києві – розкішні і величні. Про це свідчить великий нахил нашого народу до побожного чернечого життя, – заснування Києво-Печерського та інших багатьох монастирів.

Серед українців піднялась велика охота до освіти, до книжної науки. Народ наш, правда, дуже благодушно поєднував і освітлював Христовим світлом і звичаї свого поганського життя ; суворому погляду тодішнього грецького православ’я, пройнятого чернечим аскетизмом, це здавалось дуже прикрим, але тримаючись ще з поганських часів складеного побуту, народ наш назавжди остався непохитний в православній вірі і при всіх тяжких обставинах життя ніколи їй не зраджував. Навіть, коли наш народ бачив, що його верхи – князі, та вищі керівники відступають від заповітів Христа і навіть від православної віри,він тим більше, тим міцніше її тримався, і нею забезпечував своє життя підчас всяких тяжких обставин і пригод.

Світле, ясне небо розцвіту християнства над нашим народом скоро стали заволікати темні хмари. От повіяв вітер зі сходу і нагнав чорну хмару татарів, що на кілька сот літ затьмарила життя українців, багато повтікало з України від цієї навали, повтікали і князі її і митрополити далеко на північ, народ залишився сам, і тільки Христова віра, тільки православна церква, в якій він гуртувався, помогла йому піднятися і поступово відновити своє рідне вільне життя…

От повіяв вітер з заходу, нагнав хмару польського панування, – майже всі князі і духовні керівники українського народу відійшли тоді до польської шляхти, до католицької віри, – народ залишився один, але непохитна його вірність православній вірі і тут його спасла, дала йому силу відновити своє рідне життя.

Повіяв нарешті вітер з півночі, – до останніх часів він своїм холодом виснажував нашу українську душу, навіть під гаслом православ’я, насилав на нас великі гори свого зросійщення. Але народ наш завжди дивився на свою православну віру, як на найбільш твердий ґрунт свого рідного життя, і цього народного сумління не виснажив з душі нашого народу навіть трьохвіковий вітер з півночі!

Любі брати й сестри! Ми тепер відновлюємо свою рідну вільну українську церкву, ми тепер відновлюємо ту будівлю яку на протязі минулого життя нашого народу кілька разів було вже знесено противними вітрами. Ллє ґрунт, але підвалина нашого рідного життя, нашої віри, яку закладено було ще за часів князя Володимира хрещенням нашого народу, остається твердим, непохитним, ми віримо, що наш народ таки збудує на ньому такий будинок свого рідного, вільного життя, що хоч би і «дощ пішов і розлилися ріки і повіяли вітри і налягли на той будинок, він уже не впаде» (Мат. 7, 25).

Браття! Тепер провадиться велике намагання вибити з під нашого життя і самий ґрунт, що його закладено за часів св. Володимира, викинути з життя нашого народу православну Христову віру і зробити його безвірним; вже молодь нашу виховують в цьому напрямку і вічні заповіти Христової віри хотять змінити змінливими гаслами людської науки; замість твердого каменя підставляють під наш будинок дрібний пісок, – хотять, щоб наш народ був подібний до того нерозумного чоловіка, що будує свій будинок на піску, і «пішов дощ, і розлилися ріки, і повіяли вітри і ударили на будинок, і він упав, і руїна його була велика» (Мат. 7, 27).

Будемо ж тепер з`осібно зміцняти свій предвіковічний, непохитний ґрунт – нашу православну віру, нашу Українську Церкву, будемо, гуртуватись коло неї, щиро будувати її, щоб наше рідне життя не відійшло від світла Христового до темряви поганства і безвірства, а разом з тим і остаточної загибелі.

А ти, св. Княже Володимире, що молився на горі Київській за наш народ під час хрещення його, молися і тепер перед престолом Божим в цей тяжкий час його відродження, щоб зміцнилась душа тепер нашого народу Христового вірою в своїй рідній церкві, (бо душа ж нашого народу по природі – християнська!) ­– Амінь!».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *