Преподобний Андрій Критський

Андрій Критський

Не бысть в житии греха, ни деяния, ни злобы, еяже аз, Спасе, не согреших, умом и словом, и произволением, и предложением, и мыслию, и деянием согрешив, яко ин никтоже когда.

Канон Андрія Критського

17 липня вшановують пам’ять святителя Андрія, Архієпископа Критського. Він відомий завдяки своїм Богослужебним співам та безліччю канонів. Найвідоміший з них – Великий покаяний канон, у якому святитель оплакує сумний стан грішника та вчить нас замислюватися про гріхи і сподіватися на милосердя Боже.

Народився святитель в сім’ї християн, які проживали в Дамаску. Від народження хлопчик був німим, через сім років він, разом зі своїми батьками, причастився в церкві Божественних Тайн Тіла і Крові Христових, його німота миттєво зникла і він почав говорити. Неймовірно вражений і вдячний хлопчик почав вивчати святе письмо та богословські науки. На чотирнадцятому році життя Андрій прибув до Єрусалиму, щоб прийняти постиг в обителі преподобного Сави Освяченого.

Святий Андрій жив суворим, цнотливим життям. Його чесноти і неймовірна стриманість дивували оточуючих. Прославившись своїм розумом і аскетичним життям, він став писарем у Єрусалимській Патріархії.

У 679-му році він, як місцеблюститель патріаршого престолу, став учасником Константинопольського 6-го Вселенського Собору. Після закінчення собору святий Андрій повернувся до Єрусалиму і перебував там у своїх звичних богоугодних заняттях, піклувався про сиріт, паломників, допомагав хворим. Та невдовзі його викликали до Константинополя і призначили архідияконом до храму Святої Софії, Премудрості Божої.

За імператора Юстиніана II святий Андрій був рукопокладений у архієпископа Критського.

Святитель Андрій написав велику кількість Богослужебних співів і став засновником нової літургійної форми – канону. Найбільше відомий Великий покаянний канон, що містить в своїх 9 піснях 250 тропарів і читається під час Великого Посту. У першу седмицю Посту на повечір’ї він читається по частинах і повністю – у четвер на утрені п’ятої седмиці.

Він помер під час подорожі, повертаючись на Крит з Константинополя, де перебував у справах Церкви. Мощі були перенесені до Константинополя і зберігалися в монастирі його імені, де їх бачили паломники ще в 1350 році.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *