ПРЕПОДОБНИЙ ІОНА КИЇВСЬКИЙ (+1902)

У 1802 році в сім’ї Павла та Пелагеї Мірошниченків народився син, його назвали Іоанном. Батьки хлопчика походили з міщан посаду Крюків Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Сім’я Мірошниченків жила в бідності, і батьки Іоанна не могли дати йому хорошої освіти. Єдине, чого він навчився, було читання. Як більшість дітей його стану, вчився читати він по Часослову і Псалтирі. Від природи хлопчик був обдарований Господом багатими розумовими здібностями і твердою пам’яттю. З дитинства він полюбив читати книги, особливо релігійно-повчальні, і читав дуже багато.

Будучи з малих років дуже побожним, Іоанн Мірошниченко часто відвідував монастирі і спочатку оселився в якості послушника у старця Серафима, відомого подвижника ХIХ століття, який жив у Саровській пустині у Тамбовській єпархії. Іоанн прожив послушником у старця вісім років. За цей час він навчився творінню розумної молитви. Тоді й було закладено підґрунтя його духовного життя. Не випадковим був той факт, що святий Серафим послав його до учнів Паїсія Величковського. Преподобний старець благословив Іоанна йти до Брянської Білобережської пустині, куди, відповідно до волі старця, він пішов послушником у 1836 році.

Через сім років, в 1843 році, Іоанн Мірошниченко прийняв чернецтво з ім’ям Іони і в 1845 році був висвячений у сан ієродиякона.Проводячи життя в обителі в суворих подвигах посту і стриманості, в постійній молитві, святий Іона ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком. Тут же він удостоївся особливого видіння, що вплинуло на його подальше життя і яке він зрозумів, як веління Промислу взяти на себе справу влаштування на берегах Дніпра нового монастиря. Він вирішив піти до Києва.

У 1851 році отця Іону зустрів Київський митрополит Філарет, з його волі і бажання у серпні того ж року ієродиякон Іона був переведений в Київський Микільський монастир. Потім, у 1858 році, його було висвячено у сан ієромонаха і через два роки, в 1860 році, переведено в братію Києво-Видубицького монастиря, розташованого на одній із дуже мальовничих околиць Києва, на так званому Звіринці. Вже в цей час ієромонах Іона виділявся своєю духовною досвідченістю та благочестивим життям, і багато киян шукали нагоди отримати пораду і повчання у отця Іони, бути його духовними чадами. Серед численних духовних дітей отця Іони була і дружина тодішнього київського генерал-губернатора княгиня Васильчикова, яку старець поважав, а вона часто сприяла і допомагала йому, особливо в побудові Троїцької обителі. У 1867 році було побудовано дерев’яну церкву в ім’я Святої Трійці, а в 1871 році на її місці звели прекрасний кам’яний храм. Княгиня Васильчикова пожертвувала від себе монастирю дачу на 55 десятинах землі поблизу Києва. З цього ж часу новий монастир поступово стає великим землевласником: частково – шляхом пожертвувань, частково – шляхом покупки; ченцями ведеться зразкове сільське господарство.


У серпні 1872 року отець Іона возведений у сан ігумена. Указом Священного Синоду від 17 січня 1886 року його призначають настоятелем Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря з возведенням у сан архімандрита. Резолюцією Київського митрополита Іоаникія від 9 грудня 1899 року отець Іона через старість і хвороби був звільнений від управління Свято-Троїцьким монастирем і залишений лише його настоятелем.
Незважаючи на свій поважний – понад 100 років – вік, отець Іона майже до останніх днів свого земного життя зберіг бадьорість духу і виявляв властиву йому енергійність, цілком спрямовану на справу благоустрою Свято-Троїцької обителі.

Останні два роки свого життя він страждав невиліковною і тяжкою хворобою, від якої і зліг після 1901 року. Незважаючи на повний занепад фізичних сил, він майже до самої смерті приймав народ і залишив усім, хто його знав, високий урок духовної самопожертви та самовідданої праці на славу Божу.

Великий старець, архімандрит Іона, у схимі Петро, мирно спочив у Господі 9 (22 за новим стилем) січня 1902 року. Життя і справи старця Іони, який прожив понад сто років, наочно свідчать, як багато може досягти людина, керуючись любов’ю до ближнього. Святий Іона Київський казав: «Багато треба часу та праці, щоб в усьому змінитись: з мертвого стати живим, з порочного – чистим; з враженого смутком перейти в стан просвітленого розуму, з під влади пристрастей – перейти в безстрасність». Для цього преподобний радив: попри будь-які випробування утримувати в душі – мир.

З усіх кінців краю до отця Іони їхали люди, щоб почути його пораду і отримати благословення. Заснована ним Свято-Троїцька обитель назавжди стала пристанню порятунку, де панує дух смиренності і послуху, дух щирого братолюбства і повної відданості волі Божій. Головним, про що дбає братія, є виконання слів Божої Матері, які пролунали колись до святого отця Іони: “На цьому місці багато людей отримають спасіння… Прийдуть і приповзуть різного роду і племені, цілі і напівцілі, у ранах, пригнічені… Усіх і кожного з них прийми, послужи їм, і не знехтуй ніким, бо всі вони – Божі”.

Сьогодні до мощей прп. Іони йдуть численні паломники. Люди приходять до великого святого, щоб попросити його молитов перед Престолом Божим, щоб віддати належне тому, хто за вказівкою Самого Господа та Його Пречистої Матері звів у Києві святу обитель.

МОЛИТВА ДО ПРЕПОДОБНОГО ІОНА КИЇВСЬКОГО

Преподобний отче Іоно, моли Бога за нас!

Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ