ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ, ІГУМЕН І ЧУДОТВОРЕЦЬ ПОЧАЇВСЬКИЙ (+1651)

Істина Божа керувала всіма святими, які нині предстоять перед Престолом Божим і мають можливість бачити Бога. Істина Божа – одна, але кожен святий прославився чимось особливим.

Народився в побожній сім’ї приблизно 10 грудня 1551 році. Його родина мала прізвище Залізо, жила на Покутті (нині село Угорники) в Галичині. Хлопчик при хрещенні отримав ім’я Іван. Коли ж мав всього 10 років, покинув батьківський дім і прийшов в Преображенський Угорницький монастир. Тут настільки переймається чернечим життям, що здивовує братію монастиря і в 12 років його постригають у монахи з іменем Іов. Він багато потрудився на ниві Христовій.

Так з 12 років він стає “іноком зело іскусним”, “живя как ангел Божий посреди братий”. Особливо його добродійство і благочестиве життя було повчальним для братії обителі “зене всем на взор и пользу бяше”. Коли досяг церковного повноліття, тобто мав 30 років, його рукоположили у священицький сан. Учень Іова – Досифей – лишив про преподобного житіє, котре говорить, “що скоро Іов прийняв постриг у схиму” і знову отримав ім’я, що мав при хрещенні Іоанн, – на честь Іоанна Предтечі.

Слава про чудного інока рознеслася по Волині і всій Україні. До нього приходять не тільки прості віруючі, але й “нарочиті вельможі”, серед них – поважний захисник православ’я князь Костянтин Острозький і випрошує в ігумена Угорницького монастиря преподобного для того, щоб той очолив Дубнівський Хресто-Воздвиженський монастир. Десь біля 1582 року Преп. Іов стає уже ігуменом Дубнівської обителі. У цьому монастирі він пережив унію, маючи захист Острозького князя Костянтина.

На протязі 20-и років знаходиться в Дубно, а потім преподобний покидає Дубнівський Хрестовоздвиженський монастир і переходить у 1604 році на Почаївську гору, пройшовши довгий путь монаха-подвижника, преподобний Іов тайно поселяється в одній із створених Богом печер. Мерехтливе потріскування лучини перед невеличкою іконою, задушлива сирість, сутінок і… Преподобний на колінах. Тихо злітає з уст Іісусова молитва, а з очей котяться сльози, зрошуючи холодне каміння. На ногах, від довгого стояння, язви. Вони так і залишаться потім на святих мощах, як свідки подвигів богоподібної душі. Братія дуже полюбила дивного схимника і вибрала його своїм ігуменом. Тоді преподобний ще більше зміцнив свої подвиги, ревно виконуючи посаду настоятеля і простого монаха: садить дерева, укріплює греблі, копає колодязь на глибину 49 метрів. Іов ніс свої подвиги так ревно, що зовсім не слідкував за здоров’ям. Він настільки схуд, що кості його випирали з-під шкіри, а тіло відпадало від них.

Багато потрудився преподобний на облаштування і процвітання ввіреної йому обителі. Ще до прибуття преподобного на гору Почаївську монастир мав у своєму розпорядженні прекрасну на той час друкарню, залишену Анною Гойською. Тепер уже не переписуванням, а друкуванням міг преп. Іов розповсюджувати необхідні для утвердження православ’я книги. Особисто багато трудився над складанням книг, робив виписки із творів Святих отців.

Твердість характеру Іова поєднувалася зі смиренням і християнською любов’ю. Коли одного разу він застав людину, що крала монастирську пшеницю, то не докоряв, а сам допоміг їй закинути на плечі мішок, набитий краденим зерном, тільки нагадав йому про заповіді Божі і про Божий Суд, на якому повинен буде дати відповідь за скоєне. Злодій, розкаявшись, впав у ноги святому. Він був людиною відомою в окрузі і більш за все боявся розголосу. Але Почаївський ігумен зберіг таємницю.

Внутрішнє життя святих найчастіше залишається прихованим. Про нього до нас доходять лише деякі свідчення. У випадку преподобного Іова таким свідченням стала його знаменита печера в Почаївській скелі, куди і по сьогодні може залізти лише худа і спритна людина, і де неможливо ні сісти зручно, ні лягти, ні витягнути ноги. На цілі дні і навіть тижні залишав святий ігумен свою братію, щоб перебувати в безперервній молитві і пості. За такі подвижницькі труди Господь благословив його довгим віком життя: він прожив рівно сто років.

Одного разу, коли Іов молився, в печері засіяло світло і братія зрозуміло, що преподобний сподобився видіння. “Рівно через тиждень я покину вас”,– сказав він. Так і сталося. Відслужив літургію, причастився, настановив братію, попрощався. Помер 28 жовтня 1651 року.

А через 7 років і дев’ять місяців після поховання преп. Іов у сні з’явився київському митрополиту Діонісію Балабану і наказав відкрити мощі. Видіння повторювалось тричі. Владика пересвідчився, що сни бувають від Бога.

У той же день митрополит відправився у Почаївський монастир. Тут дізнався, що й інші люди бачили якесь сяйво над могилою Іова. Він наказав негайно відкрити труну, в якій лежали мощі святого. Вони були знайдені нетлінними і благовонними. Тоді митрополит взяв нетлінні останки преподобного і з честю переніс їх у храм. Було це 28 серпня 1659 року (10 вересня за новим стилем).

Чудесні зцілення людей, одержимих різними хворобами, під час обрітення мощей так і донині – все  те було, є і буде явним для тих, хто з вірою і надією приходить до великого молитвеника гори Почаївської.

МОЛИТВА ДО ПРЕПОДОБНОГО ІОВА ПОЧАЇВСЬКОГО

О, преславний отче наш Іове, іноків трудолюбивого життя Богомудрий наставнику, скромності, стримання, чистоти та мудрості, братолюбності і терпеливості від ранньої юності до глибокої старості невтомний подвижнику, віри істинної великий оборонцю і захиснику, землі Волинської і Галицької світило Богосвітле і святої Почаївської обителі непереможний воєводо!

Споглянь милосердним оком Твоїм на недостойних дітей Твоїх, що завжди до Тебе щиро вдаються, і на Боголюбивих людей оцих, що перед Твоїми одухотво ́реними і багатоцілющими мощами зібралися і в покорі до них припадають. Випроси у Всевишнього Владики для нас усе, що в житті для благочестя корисне і благопотрібне; хворих зціли, малодушних підкріпи, тих, що у смутку, потіш, за скривджених заступися, немічних оздоров, принижених підійми, всіх осіни благодаттю, що від Бога Тобі да ́на, даруючи кожному за потребою на спасіння і здоров’я душі і тіла.

Вознеси, угоднику Божий, всесильну молитву свою за Україну нашу, щоби був у ній мир і спокій, благочестя і благоденство, у судах – правда і милість, на зібраннях вельмож – мудрість і благий намір, у добрих людях хай вірність утверджується, а в злих – страх і боязнь, щоби відступили вони від зла і чинили добро, аби в державі нашій Царство Христове росло і ширилось і так прославився Бог, дивний у Святих Своїх: Йому ж Єдиному належить всяка слава, честь і поклоніння з Отцем і Сином, і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. 

Амінь.

Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ