ПРЕПОДОБНИЙ ІЛІЯ МАКІЇВСЬКИЙ (+1946)

Ніхто не йшов від старця без розради і допомоги. За його молитвами відбувалися чудеса, люди не тільки позбавляються своїх хвороб і скорбот, але головне – зверталися до Бога, приносячи плоди покаяння.

Схимонах Ілія (в миру Ілля Якович Ганжа) проживав в Макіївці з 1937 по 1946 рік. Уже столітнім старцем він приїхав сюди ймовірно з Києво-Печерської Лаври, насельники якої змушені були тікати з рідної обителі від гонінь безбожної влади. Про те, як він потрапив в Лавру, є тільки припущення. Достеменно відомо лише те, що довгі роки схимонах трудився в Іллінському скиту Святої гори Афон. Перед революцією багатьом російським ченцям довелося покинути благодатну землю. Серед них, швидше за все, і виявився Ілія.

Старець майже до кінця життя не мав власного житла. Його притулком ставала то одна, то інша сім’я віруючих макіївчан. Часто можна було бачити, як, виходячи після служби з храму, він сідав на лавочку і сидів – йому просто нікуди було йти. Постійно старця супроводжували чотири жінки – злиденна, хвора дівчина Фекла, мандрівниця Паша і вдова Марія з дочкою Оленою. Послушниці доглядали за старцем, знаходили йому крів, готували і прибирали. До зустрічі зі схимонахом всі вони були неосвіченими і немічними в вірі, але спілкування з ним зробило їх духовно збільшеними, глибокошанованими  Бога людьми.

Незважаючи на сильні гоніння, які загрожують не тільки арештом, а й загибеллю за те, що ховають у себе ченця, багато хто вважав великою радістю, коли в їхньому будинку жив старець. Однією з головних причин було те, що в народі він вважався сильним молитвенником, що володіє даром прозорливості, в якому переконувалися багато, хто приходив до нього зі своїми питаннями і бідами.

За описом очевидців, «дідок», як він називав сам себе, був гарний, одягався в світлий підрясник, завжди випраний так, що здавався зовсім новим. Одне око його був завжди закритий, хоча на фотографії у старця були відкриті обидва ока. Колись його запитали про причини, і він відповів: «На цей світ досить дивитися і одним оком». Швидше за все, саме тому і шторки в келіях старця були запнуті завжди.

Ходив отець Ілія швидко, спираючись на паличку. Багато молоді і здорові люди повинні були прискорювати крок, щоб йти з ним в ногу.

За характером схимонах Ілія був добрим, незлобивим. До нього постійно приходили люди, і ніколи, навіть будучи хворим, він не відсилав нікого без слова розради або допомоги. За нею, за допомогою, і йшов до нього народ не тільки з Макіївки, а й з багатьох довколишніх міст. Не будучи сам священного сану, схимонах приймав у себе священиків з Києва і навіть Москви. Вони причащали його, коли церкви були закриті, привозили нові підрясники, книги та ікони.

З ранку до вечора до подвижника йшов нарід. Роки були голодні, і кожен намагався принести йому який-небудь гостинець, який отець Ілія тут же віддавав нужденним відвідувачам. Ніхто не йшов від нього голодним, а крім того, відвідувачі несли з собою просфори і Водохресну воду.

Були в будинках, де жив старець Ілія, і небажані гості – міліція і люди з НКВС, поява яких загрожувало неминучою бідою. В один з таких візитів, коли, здавалося, старця ось-ось знайдуть, він сховався за фіранкою, яка прикривала одну з кімнат, при цьому сказавши господарям: «Ви тільки не кажіть про мене і не хвилюйтеся – ніхто сюди не зайде». І дійсно, міліціонер навіть не підійшов до того місця, де ховався старець.

Головним в житті схимонах Ілія вважав молитву. Сам він молився багато, щодня читав Євангеліє, акафисти, Псалтир, а коли відпочивав на лавці перед будинком, співав псалми. Вчив він молитися і тих, хто приходив до нього, і тих, у кого жив. Щоночі старець піднімав всіх на молитву, причому часто і дітей. Крім того, неухильно ходив до храму. «У неділю і в свята вдома не сиди – в храм іди! І все буде в тебе добре!» – наставляв він, і сам до останніх днів, незважаючи на неміч, відвідував церкву.

Будь-яку допомогу, яку він надавав людям, преподобний Ілія супроводжував закликом до живої віри в Бога і молитві. Сам він завжди говорив тим, кому допомагав: «Це не дідок зцілив тебе, а Бог! Господу дякуй! Молися йому, дякуй – і все буде добре в твоєму житті! ».

Іноді повчання схімонаха Ілії носили характер викриття. Так, колись одна жінка, збираючись до старця, вирішила принести йому в подарунок молоко. Молока їй було не шкода, а ось скляний графін для нього вона пошкодувала. Прийшовши до святого Ілії, жінка сказала: «Ой, отець Ілія, я без гостинчика!» На що старець відповів: «А я знаю! Молока не шкода тобі, а графінчика шкода. Графінчик шкодуєш, а про життя свого не шкодуєш. Що дідку молока принести пошкодувала – то не страшно! Страшно, що ти Бога не поважаєш! Безбожницею ти на світі живеш – ось що страшно! ».

Тих жінок, які приходили до нього без хреста, він називав «бусурманками». Втім, звучали ці слова не образливо. Однак, траплялося, що комусь-ті слова схімонаха Ілії здавалися несправедливими і навіть жорстокими. Так, одного разу до старця прийшли дві молоді жінки. Одна з них постійно говорила по дорозі: «До якої людини Божої  йдемо! А я – така грішна, просто брудна свиня! Ой, яка я свиня!». Інша ж просто мовчала. Коли вони прийшли до старця, першу він залишив стояти біля порога, а другу запросив сісти біля ліжка, де лежав. Лагідна жінка звернулася до старця з питанням: «Отець Ілля, а чому ви її не запрошуєте?». Схимонах відповів: «Люди приходять до мене, багато людей, але свиней ще ніколи не було! Цього мені ще не вистачало, щоб до мене свині приходили!».

Від образи жінка накричала на старця за те, що він назвав її свинею, зовсім забувши, як зовсім недавно через помилкове смирення сама ж так себе і назвала. Таким чином схимонах Ілія розкрив таємну гординю, яка живе в душі відвідувачки. Потім він говорив: «Ох-ох! Якщо гординя в вас живе, то вже краще мовчи, не говори нікому про себе: я – така погана, я – така собі…».

У важкі воєнні роки старець став духовною опорою для багатьох бентежних душ. Коли чоловіки-макіївчани йшли на фронт, віруючі (а іноді і невіруючі!) Йшли за благословенням до преподобного Ілії. Багатьом він говорив, чи прийде той з фронту живий чи ні.

Одна макіївчанка розповідала про свого дядька, як старець передбачив йому, що він залишиться живий: «Коли наш дядя Ваня йшов на фронт, – говорила вона, – він пішов до старця Ілії, щоб благословив його Божий чоловік, на війну адже йде … Святий Ілля ласкаво його прийняв, помолився до Господа й благословив. Став дядя Ваня прощатися та йти, а старець раптом йому і каже: «А ти ложку взяти не забув?» ,«Що взяти?» – здивовано перепитав дядько. «Ложку не забув? Візьми, візьми ложку, не забудь!»- кілька разів повторив отець  Ілія, що здалося дяді Вані просто жартом. На фронті дядя Ваня був визначений на польову кухню і всю війну на цій самій кухні каші варив, так що ложка йому якраз у великій пригоді була».

У роки війни, коли кругом голод, холод, розруха і смерть, на людей нападав панічний страх за своє життя, за життя дітей; багато хто намагався кудись виїхати, де, як їм здавалося, не так небезпечно. Вирішивши бігти, макіївчани приходили до схимонаха  Ілії за благословенням. Але навіть в найважчий час старець покинути місто Макіївку не благословляв. Він говорив: «Не бійтеся – в Макіївці війни не буде». «Як же не буде, коли німець в місто прийшов?» – дивувалися люди. А схимонах відповідав: «Як прийшов, так і піде: тихо, як торішній сніг». І дійсно, протягом всієї війни в місті не було ні сильних боїв, ні бомбардувань, ні голоду, ні руйнувань: навіть спроби німців підпалити якісь будинки не здійснилися.

А після наступу радянських військ німці тікали так швидко, як тане торішній сніг.

Під час війни на початку кожного року схимонах Ілія говорив жителям Макіївки, на які фрукти і овочі в цьому році буде врожай; благословляв одну сім’ю садити картоплю; іншу – цибуля; третю – квасоля, часник і так далі. А коли дійсно люди восени збирали рясний урожай тих овочів, посадити які він благословив, схимонах Ілія повелів їм змінюватися овочами, яких були надлишки. Таким чином, сім’ї, які жили під заступництвом його молитов і боялися порушити його благословення, жили як рідні і ніколи не голодували. Ті ж, хто не слухав ради старця і їхав, часто довго бідували і поневірялися, після чого поверталися до рідного міста.

Втішав він і скорботних про втрату близьких. Деякі з них отримували від нього чудесну допомогу. Так, одна жінка, отримавши похоронку про загибель чоловіка, в глибокій скорботі прийшла до старця Ілії, про якого багато чула. Добрий старець вислухав її і сказав: «Ходи до Церкви, старанно молися, причащайся щонеділі – повернеться твій чоловік!». Жінка послухалася старця і робила все, як він велів. Через деякий час вона отримала лист від чоловіка, який виявився живим. Він писав, що був контужений, довго лежав без свідомості, а потім його врятували місцеві жителі.

І під час, і після війни старець духовно опікувався жителями міста. Були й випадки зцілення невиліковно хворих, яким є безліч свідків. Так, одного разу до нього приїхав генерал з Хабаровська, який привіз свою шістнадцятирічну дочку. Дівчинка майже не могла рухатися. Старець сказав, щоб дівчинка прожила у нього місяць. Для убитого горем батька допомога схімонаха Ілії була останньою надією, і він погодився. Живучи у старця, хвора дівчинка навчилася молитися, читала акафісти разом з усіма. І ось одного разу преподобний  Ілія їй каже: «Я – такий старенький – і ходжу, а ти – така молода, а лежиш. Ось лежень! А ну вставай!». Зніяковівши докором і підкоряючись старцю, дівчинка почала підніматися, встала і пішла, чудом зцілення були вражені всі навколишні. Приїхав батько і не міг прийти до тями від подиву і радості. Проводжаючи їх в зворотній шлях, святий Ілія сказав: «Господу дякуйте! Живіть у вірі православній. Живіть з Богом!».

Схимонах Ілія завжди закликав батьків піклуватися про духовну освіту своїх дітей, навчати їх вірі і страсі Божому, а також завжди самим приносити про них молитви. «Дітей своїх треба у Бога вимолювати!» – говорив він. «Якщо ти, мати, не потрудишся Господу заради своїх дітей, діти твої поганими будуть, будеш про них гірко плакати!».

Після війни у ​​старця нарешті з’явився свій кут. У невеликому будиночку, кошти на покупку якого йому зібрали духовні чада, він і прожив до самої своєї смерті. Весь цей час старець не переставав допомагати людям і вчити їх православній вірі.

У безбожні часи старець передбачив майбутній розквіт Православ’я в Макіївці, що здавалося майже неймовірним після практично повного знищення храмів в місті.

Відоме пророцтво старця, збулось через півстоліття після його смерті, повстало будівництво в центрі Макіївки Свято-Георгіївського собору і храмів, число яких вже дійшло до двадцяти чотирьох. «Господь буде зберігати Макіївку довіку! Засяє вона багатьма храмами! У самому головному, великому, золотоглавому – повстане Свято-Троїцький храм – ходіть в нього: його Господь благословить – в ньому буде благодать Божа!» – ці слова старця дбайливо зберігалися його духовними чадами, і в точності збулися на радість всіх  православних макіївчан.

На наступний рік після закінчення війни, в дні Великого посту, старець, передбачаючи свою близьку кончину, сказав: «Ну ось, дорогі мої, зараз ми живемо всі разом, живемо тихо і мирно – Господь зібрав нас під одним дахом. Але коли помремо, всіх поховають в різних місцях, поруч зі мною ви не будете. Ти, Паша, в стороні від мене будеш лежати, Феклі – на Козачому, Марія буде похована в Сталіно». Ці слова старця повністю справдилися. Феклу поховали на Козачому кладовищі Макіївки, Пашу забрали в Будинок пристарілих в Кірово, де вона і померла. Марію забрав син, і похована вона була в Сталіно.

В кінці Великого посту, в Страсний Четвер, преподобний Ілія сказав: «Ну ось, дорогі мої, скоро вже і Великдень. Тільки, раби Божі, розговлятися вже будете без дідка, мене вже не буде…». Він просив усіх молитися про нього після смерті. У страсну середу 17 квітня 1946 року схимонах Ілія помер у Господі.

Ховали схімонаха Ілію у Велику П’ятницю, 19 квітня 1946 року. Попрощатися зі старцем прийшло безліч людей. До сих пір для поклоніння до його святих мощей йдуть люди з молитвою та надією.

МОЛИТВА ДО ПРЕПОДОБНОГО ІЛІЇ МАКІЇВСЬКОГО

О святий, отче Іліє преподобний, угодник Господній, ревний молитвеник за всіх, що по допомогу твою з вірою вдаються, малодушних утішнику і всім в скорботах і хворобах перебуваючих швидкий помічнику і заступнику. Поможи нам, грішним і слабодухим, бурею сумнівів в суєті житейського моря потопаємим, досягнути тихого притулку – Небесного Царства. Умоли Господа, зниспослати всілякі блага, отримати прощення багатьох наших гріхів. Настав нас, багатьма спокусами світу цього спокушуваних, на шлях смирення, терпіння, чистоти духовної і тілесної і щирої любові до Бога і ближніх, нехай не загинемо нагло без покаяння. Святий Боже, подібно давньому пророку, тезоіменитого Ілії, ревністю охоплений до Господа Бога Вседержителя, даруй і нам послабленим дух ревності до спасіння, зміцни наші серця в православній вірі, Церкву Святу збережи від усякого заколоту і розколу. Місто наше, батьківщину і всяку країну християнську захисти і збережи молитвами твоїми від голоду, потопу, навали чужинців і міжусобиць. Старість підтримай, юність умудри, немовлят виховай, на всяку чесноту нас грішних настав. Кончину життя нашого причаститися Святих Христових Таїн бути сподоби, та з вірою і любов’ю прославити з ангельськими силами у Царстві Небеснім, де і ти перебуваєш, Бога в Трійці Отця, і Сина, і Святого Духа на віки віків.

Амінь.

Прес-служба Тернопільської єпархії ПЦУ

One thought on “ПРЕПОДОБНИЙ ІЛІЯ МАКІЇВСЬКИЙ (+1946)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *