ЛЮБІТЬ СВІЙ НАРОД – сьогодні Митрополиту Володимиру виповнилось б 84

Слово в пам’ять про Блаженнішого Митрополита Володимира Сабодана Предстоятеля Української Православної Церкви зі спогадів секретаря Його Блаженства (1998-2014) митрополита Переяслав-Хмельницького і Вишневського Православної Церкви України Олександра Драбинко.

23 листопада 2019 р., Митрополиту Володимиру виповнилось би 84. Останніми роками він часто цитував псалмоспівця: дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх  – труд і хвороби  (Пс. 89:10). Слова ці він застосував до себе. І дійсно, в житті Блаженнішого було чимало трудів і хвороб. Та все ж йому майже вдалося досягти визначеної праведним Давидом межі: 80-ти років.

«Багато, що нам вдалося зробити, але дещо ми не встигли, а вже час…», – сказав мені Блаженніший близько року тому. Що мав на увазі Владика, говорячи, що ми не встигли щось зробити? Стан Митрополита на той час був уже тяжким, говорити йому було складно, і я не наважився розпитувати Владику про те, що саме ми не встигли. Та й не до того було.

Митрополит Володимир очолював Українську Православну Церкву в «осьовий» час її становлення. І поза сумнівом, що останній 20-ти річний період у житті нашої церкви з часом називатимуть золотою добою в новітній історії канонічного Українського Православ’я. Добою Блаженнішого Володимира, добою відродження, розвитку і зміцнення церковної України. Дай нам, Боже, ці здобутки  зберегти і примножити!

Однак сьогодні, у день народження Митрополита Володимира, не хотілося б говорити ні про те, що, на жаль, лишилося тільки в думках та задумах. Сьогодні хочеться сказати про інше – про те, чим жив Блаженніший, і якою людиною він був.

***

Батьківщина. Ставлення до земної Вітчизни в Блаженнішого Митрополита Володимира було особливе. «Любіть свій народ, – писав Владика, – його прекрасні традиції. Майте інтерес до власної історії. Навіть не просто інтерес, а живе почуття причетності до неї». А тим, хто в пориві любові до чужого цурався рідного, Владика докоряв: «Любіть свою Батьківщину, бо це так само природно, як природно любити свою рідну матір. Не любити матері може тільки людина  з певними відхиленнями психіки».

Сьогодні багато людей пишуть і говорять про любов правильні слова. Але річ не в словах. Любов до України в Митрополита Володимира була органічною та жертовною. Упродовж багатьох років архіпастирського служіння він не раз зустрічався з такими явищами, як незнання української історії та небажання визнавати самодостатність української культури. Але Блаженніший ніколи не зрікався свого походження і завжди підкреслював любов до рідної землі. Поваго до української культури, любов до української мови та пісні – усе це було для нього невід ємним, частиною його особистості. «У пісні – душа мого народу», – любив повторювати він.

***

Анексія Криму, війна на сході, навала брехні про нашу країну і народ… Усі ці наші біди ми маємо сьогодні переживати вже без Блаженнішого Митрополита Володимира. Що б він сказав, якби побачив на власні очі війну на колись квітучому Донбасі, куди він так любив їздити? Як би Митрополит Володимир відреагував на спробу розділити Україну, яку від краю до краю він промандрував багато разів? Що б відповів тим, хто сьогодні розсварює колись братські народи, з духовенством яких він біля Чаші казав: «Христос посеред нас»?

«Не бійтеся! Бог не в силі, а в Правді», – гадаю, ми б почули саме таку тиху, сповнену віри та надії в милосердя і справедливість Божі, відповідь.

***

Ваше Блаженство! Віримо і знаємо, що милістю нашого Небесного Отця Ви знайшли притулок у Його всеохоплюючому Серці та Його Небесному Домі. Просимо вас, Блаженніший Владико, не залишайте у своїх молитвах ні нашої Церкви, ні нашої країни, ні нас, Ваших вірних чад!

Вічна Вам память, Ваше Блаженство!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *