БІГ ДО СПАСІННЯ

Проповідь у день памяті

свв.. первоверховних апостолів Петра і Павла

12 липня 2014 року

Христос посеред нас! І є, і буде!

Галілейський рибалка та іудейський книжник, який навчався в ногах законовчителя Гамаліїла! Що спільного в цих двох апостолів: святих Петра і Павла, пам ять яких ми святкуємо нині? Образ обох провісників слова Божого пов язаний із рухом.

У характері апостола Петра є особливий вогонь, який постійно примушує його до руху. Почувши заклик Христа ідіть за Мною, брати Петро і Андрій зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним (Мф. 4:19-20). Характерний і інший епізод, що розповідає про ходіння по водах. Побачивши Господа, який іде по морю, учні стривожились і говорили: це привид. Це Я, не бійтеся, – підбадьорив їх Спаситель. Але тільки один Петро просить у Христа веління піти до Нього по воді: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді (Мф. 14:26, 27,28).

Поривчастість і рухливість характеру Петра видно й під час явлення Воскреслого Христа на морі Тиверіаадському. Учні припливли човном (бо недалеко були від землі, ліктів близько двохсот). Діти! Чи є у вас яка їжа? –запитує апостолів Христос. Нема,- відповідають вони, бо не піймали в ту ніч нічого. Закиньте сіті з правого боку човна і піймаєте,- велить таємничий Незнайомець. І ось дивним чином їхній улов перевищує всі сподівання. Це Господь,- сказав Іоанн. Симон же Петро, почувши, що це Господь, підперезався одежею ( бо він був нагий ) і кинувся  в море. А інші учні припливли човном…(Ін. 21:3-8).

Апостол Петро – втілення діяльного служіння. А апостол Павло – книжник і містик. Як свідчить передання, він виріс у ногах Гамаліїла, а це вимагало таких чеснот, як витривалість і постійність. Але й доля цього вісника Христового нероздільно пов’язана з рухом. Символічно, що Христос відкривається Павлу, коли той ішов у Дамаск. Дорога – це доля Павла. Він здійснить безліч місіонерських подорожей, приведе до Христа багато міст і громад. І Господь явився Павлу не під час вивчення древніх рукописів, а саме на шляху , коли майбутній апостол перебував у дорозі, в русі.

На перший погляд, рух – це протилежність спокою і спогляданню. Але тільки не в біблійному значенні. Святе Письмо понад усе цінує споглядання. Але біблійний споглядач не схожий на великосвітського поміщика позаминулого століття, який мріє про перебудову світу, лежачи на дивані з книжкою в руці. Споглядання, до якого закликає Писання, – це свобода від світу й відчуженість. Але не бездіяльність. Не зупинка в русі. І вчення апостола Павла свідчить про те, що справжнє споглядання і справжній спокій – це не відмова від руху, це над-рух.

Свободу в Господі неможливо знайти в пасивності. Тому одна з головних подій Старого Завіту – це вихід, « шлях до виходу » або « дія виходу ». Євреї тікали з Єгипту. Але в біблійній історії цю подію осмислено як хід від рабства до свободи. «Уже саме стилістичне забарвлення терміна «Вихід»,- зауважує протоієрей Олександр Сорокін,- як позначення урочистої, величної, навіть богослужбової процесії, цілком очевидно, мало відповідає тому, що було насправді,- важкій, пов’язаній з переслідуваннями та іншими небезпеками втечі з країни рабства» ( Введення у Святе Письмо Старого Завіту).

Богослужбова процесія не може йти швидко. Вона саме рухається в ході. І в цьому бачимо таке собі подолання суєтності, поспішності, швидкого руху. Але в біблійному контексті споглядальним може бути і рух. Навіть біг. Навіть біг на змаганні , коли для спортсмена важлива кожна доля секунди…

Хіба не знаєте, що ті, які біжать на змаганні, біжать усі, але один одержує нагороду? Так біжіть, щоб одержати,- в Посланні до Корінфян вчить апостол Павло (1 Кор. 9:24). Апостол Павло тут порівнює справу нашого спасіння з бігом на спортивній арені, зі змаганням з бігу. Комусь із нас це порівняння може здатися недоречним. Змагання та пристрасті, які навколо нього киплять, здаються нам далекими від життя Духа. Але в уяві греків перемога на змаганнях була невипадкова. У переможця втілювалося божество. Таким чином, швидкий біг стає споглядальною ходою. Це, по суті, та ж богослужбова процесія, але тепер вона рухається набагато швидше…

Чому я згадав про це біблійне розуміння руху сьогодні – в день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла? Як я вже казав, образ обох благовісників невіддільний від руху. Але я хотів сьогодні не тільки підкреслити цю особливість їхнього характеру, а й закликати всіх нас до руху і апостольства.

У слов’янському характері присутня певна нерухомість. Звичайно, мрійливість і «обломовщина» притаманні радше російському, а не українському характеру. Але й у нас, українців, є ціла каста людей, для яких непорушність, сидіння вдома є синонімом високої духовності. Ця «нерухома каста»- наша інтелігенція, яка свого часу була прикута до книг, а в наш час  – до мережі Інтернет, де також можна читати…

Недавні події змусили її покинути свої притулки і вийти на Майдан, захищати свою гідність і свободу. Однак протести забрали в захисників свободи величезну енергію. Виклик війни на сході нашої країни знову вимагає від усіх нас колосальних зусиль. Хтось захищає суверенітет України зі зброєю в руках. Хтось продовжує працювати в тилу і допомагає армії, збираючи кошти на засоби оборони й медикаменти. А хтось молиться «про позбавлення від чужинців» і настання миру. Але і війна , і справжня, дієва молитва вимагають від людини всіх сил її душі, всієї її любові, всієї волі…

У психіці людини присутня схильність до циклічності. За натхненням і піднесенням настає апатія. За захопленістю – розчарування… Боротьба за свободу зажадала від нашої інтелектуальної еліти і народу в цілому чималих зусиль.

Сьогодні, коли наша країна захищає свій суверенітет і територіальну цілісність, ці старання слід посилити.

Звідки ж нам брати сили? Як пройти ці історичні випробування, щоб не зірватись у депресію і спустошення?

Захист Вітчизни – це не тільки наш громадянський обов’язок. Це ще й справа любові. Як говорить Сам Спаситель у прощальній бесіді з учнями: немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13). Якщо наша справа вкорінена в любові, то джерело наших сил – у Богові. Господь – справжнє Джерело любові. І цю любов Бог дає людині з надлишком. Отже, зробивши джерелом нашої любові Христа, ми зможемо віддати іншим цю енергію без власного спустошення.

Людині, яка біжить, не перемогти доти, доки вона не забуде про себе саму. Ми схильні спостерігати себе збоку. Нам часто важливо знати, якими нас бачать інші люди. Але до тих пір, поки ми зайняті самоспогляданням, біжить тільки наша половина, частина нашої особистості… Як же здобути перемогу? Як отримати вінок переможця? Перемога буде дарована нам Богом, коли ми спочатку подолаємо самі себе – забудемо про себе і знову станемо цілісними, зберемо воєдино всю свою волю і сили.

Історична ситуація, в якій ми опинилися, потребує граничного напруження та зібраності. Історія потребує від усіх нас, щоб ми, нарешті, стали єдиною нацією, єдиним народом.

Але Господь вимагає від нас сьогодні й іншого. Ми повинні наслідувати святих апостолів Петра і Павла в їхній любові. Ми повинні стати апостолами любові. Проти нас ведуть підступну та неоголошену війну. Нас ненавидять. Україну намагаються розділити і знищити. Але нашою зброєю повинна бути не ненависть, а любов.

Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми благаємо, – пише апостол Павло (1 Кор. 4:12-13). Думка апостола не зводиться тут до пацифізму. Ми не повинні відкривати державні кордони і впускати в межі нашої Батьківщини найманців, які вбиватимуть наших друзів та близьких. Але, дослухаючись до  думки апостола, ми можемо захищати свою землю, не впускаючи в душу руйнівну ненависть.

Ми повинні пам’ятати: відстоюючи нашу країну, ми робимо це за Божим благословенням, виконуючи заповідь про жертву заради ближнього. А якщо це так, то джерело наших досягнень – сам Господь, Бог любові, Який довго терпить грішникам і приборкує десницю гордих.

Господи, Спасителю наш! Зміцни нас на шляхах любові! Приведи в рух нашу душу і серце! Помічниками в цьому нам нехай будуть святі первоверховні апостоли Петро і Павло.

Христос посеред нас! Іє, і буде!

Олександр (Драбинко) митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Православної Церкви України, проповідь виголошена ним у день святих первоверховних апостолів Петра і Павла 12 липня 2014-го, що увійшла до книги «БУТИ ВДЯЧНИМ БОГОВІ» виданої Фондом пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира (Сабодана).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *